Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXLIV. Відносна користь

Врешті-решт ніч — гарна порадниця, вона мені підказала, що було б нечемно не виконати побажання моєї колишньої дами серця.

— Термін дії векселів закінчився, треба по них платити, — сказав я, підіймаючись з місця.

Після обіду я поїхав до дони Пласіди. Що я побачив, то це висохлий скелет, загорнутий у лахміття на старих смердючих нарах. Я дав їй трохи грошей. Наступного дня я прийшов, щоб перевезти її в богадільню, де вона десь за тиждень померла. Я трохи збрехав: одного ранку вона просто не прокинулась, пішла з життя непомітно, так само як і ввійшла в нього. Я знову запитав самого себе, як це я зробив у розділі LXXV, чи задля такого життя єпархіальний паламар і кондитерка привели на світ дону Пласіду, коли вони в один прекрасний момент відчули взаємний потяг. Проте мені одразу ж спало на думку й інше. Якби не дона Пласіда, напевне, мій роман з Віржилією не тривав би так довго, він скінчився б саме в момент найбільшого спалаху почуттів. Ось так, цьому саме й була користь від життя дони Пласіди. Відносна користь, я згоден. Але, чорт забирай, що в цьому світі не відносне?