Його Світлість герцог Ендоверський сидів біля вікна свого тимчасового житла у Венеції і розглядав листа. То було від сестри. Він розламав сургуч, розгорнув лист і розклав на широкому підвіконні.
«Мій найдорожчий Трейсі,
Отже, Ти знову поїхав і навіть не Попрощався зі своєю бідною Сестрою! Я дуже ображена, але розумію твою Причину. Щойно Діана постала перед моїми очима, як я збагнула всю Правду і впізнала твою темнокосу Красуню. Я тяжко засмутилася, і мені тебе жаль, дорогий братику. Мені вона теж дуже сподобалась, хоч та її чарівність трохи мене втомлює, та оскільки вона чорна, а я світла, то ми не будемо ніколи одна одній на заваді.
Наше Повернення додому було навдивовижу радісне. Був Ендрю, Діккі і я, звичайно. Місіс Феншо теж була, бо вона знала Джека, ще коли він був За Кордоном, а ще був жахливий Старий дивак, невгамовний, верткий, що весь час схвильовано дивився на Джека. Ще приїхав сер Майлз з дружиною, вони мені дуже сподобалися — приємні, милі люди, — і Батько й Тітка Діани, трохи Провінційні, але загалом презентабельні.
Тепер усі знають Правду, але більшість Людей чудові, і я майже не помічаю різниці у ставленні до нас на Прийомах. Мій найдорожчий коханий Діккі тепер веселіший, ніж будь-коли досі, і люб’язніший, тому я майже насолоджуюся тим, що ми Суспільні Ізгої.
Коли Діана належно вбереться, відповідно до її статусу (прикро, але мушу сказати, що вона вибирає переважно скромні убори), то стане прекрасною Елегантною Графинею. Я обіцяла повести її до своєї Кравчині, а це для мене велика жертва, — думаю, Ти погодишся. Я впевнена, що Лондон від неї просто Збожеволіє, і справді, ті, хто вже її побачили, Ейвон і Фолмут, зразу втратили голову. Мені від цього, правда, буде трохи гірко, але, думаю, переживу.
Вона та Джек надзвичайно щасливі разом; це зовсім Немодно, але ж оскільки і ми з Діком так само дуже щасливі, і тепер нас таких дві Пари, то ми запровадимо нову чудесну Моду.
Прошу тебе: скоріше повертайся, дорогий мій Трейсі, ти навіть уявити не можеш, як я скучаю за тобою, і ще я здивована, що ти вирушив у подорож з містером Фортеск’ю, — я й не знала, що ви такі друзі.
З найсердечнішими побажаннями,
Твоя Сестра
ЛАВІНІЯ.
P. S. Тобі буде цікаво довідатись, що міс Ґаннінґ побереться з Ковентрі. Про це все Містечко цього Тижня говорить».
Його Світлість поволі згорнув аркуші та передав Фортеск’ю, який щойно зайшов до кімнати.
— Це від моєї сестри, — тебе, певно, зацікавить, Френку.
Фортеск’ю прочитав усього листа, потім склав і мовчки повернув. Трейсі поклав його на стіл.
— Я почав... неправильно, — мовив він.
— Так, — підтвердив друг. — Вона була... не та дівчина.
— Але вже як почав діло неправильно... то не міг продовжити правильно.
— І зробили ще гірше, — добродушно сказав Фортеск’ю.
— Я повів би її до вінця з усіма почестями...
— Тобто пихато і зверхньо.
— Як ви кажете... пихато, зверхньо. Френку, якби я міг повернути рік назад... але навіщо? Я не нарікаю. Невдовзі я повернуся в Англію і буду змушений уклонитися... графині Вінчем. Може, мені зовсім і не дошкулятимуть ніякі ревнощі. Хто його знає. Хай там як, але я вклонюся.
— Уклонитеся? — Френк різко зиркнув на нього. — І більше нічого, Трейсі, ви ж не надумали...
— Більше нічого. Розумієте, Френку... я кохаю її.
— То прошу мені вибачити. Так... вона не вийшла за вас, але, гадаю, вона змінила вас. Я ж колись казав вам: коли до вас прийде кохання, то ви турбуватиметеся не про себе, а про щастя милої, це буде найважливіше.
Якусь мить Його Світлість мовчав, а потім йому на вуста повернулася та давня усмішка, ще трохи цинічна, але вже не така глузлива.
— Це ж, певно, дуже приємно, Френку, коли твої пророцтва так щасливо справджуються! — провуркотів він. — Що ж, то я вас вітаю!
КІНЕЦЬ