Хімія смерті. Перше розслідування

Стаття Саймона Бекетта про Національну академію судової експертизи, що вперше з’явилася в Daily Telegraph Magazine у 2002 році

Люди в білих костюмах уже кілька годин працюють у лісі в Теннессі. Цього ранку вони знайшли могилу, бо поліція отримала анонімне повідомлення, що серійний убивця поховав тут принаймні одну зі своїх жертв. Група вже розпочала відкривати останки з-під шару ґрунту, та вигук одного зі співробітників сповіщає про неочікуваний розвиток подій. «Ага! — каже криміналіст, вдивляючись у могилу. — Здається, тут двоє».

Сценарій вигаданий: не було ані серійного вбивці, ані анонімного повідомлення. Але тіла справжні. Якщо така картина здається вам надто цинічною вигадкою, врахуйте, що вона лише відтворює значно страшнішу реальність, яку намагається реконструювати група. Якби це було справжнє вбивство, то зібрані тут криміналістичні докази могли б допомогти виявити вбивцю. Якщо докази проаналізувати неправильно, вбивця може уникнути покарання. Цей тренінг є частиною нової навчальної програми, яку проводить Національна академія судово-медичної експертизи (NFA) в Ноксвіллі, штат Теннессі, для поліціянтів та слідчих груп. Відкритий як для іноземних, так і для американських студентів, центр прагне забезпечити навчання, максимально наближене до реальних умов. Для вивчення вибухових пристроїв (бомб та мін-пасток) тут підривають справжні автомобілі. Під час вивчення засобів боротьби з підпалами — спалюють будинки. Окрім того, саме тут викладається єдиний у світі курс, де на тренінгах використовують справжні трупи.

«Ми намагаємося розглянути кожен різновид важких злочинів, — каже Джаретт Голлкокс, координатор програми NFA. — Краще, ніж на власному досвіді, не навчишся. Важко змусити поліціянта сидіти в класі, якщо не зв’язати йому руки й ноги. Коли ти бачиш, як саме вибухає машина, то запам’ятаєш вивчене набагато краще, ніж якщо просто прослухаєш лекцію».

NFA є структурним підрозділом Інноваційного центру правоохоронних органів, що фінансується Міні­стерством юстиції, це результат партнерства між Університетом Теннессі та Департаментом поліції Ноксвілла. Десятитижневий інтенсивний курс залучає цивільних експертів, а також фахівців-інструкторів з таких організацій, як ФБР. Тренінг передбачає поєднання лабораторної роботи, аудиторних досліджень і польової практики, що дозволяє студентам опанувати всі аспекти опрацювання місця злочину, починаючи від аналізу зразків крові та залишків вогнепальної зброї на місцях терористичних злочинів до зброї масового знищення. А також убивства.

Подібне навчання організоване в Америці вперше. Резонансні справи, такі як судовий процес над убивцею О. Дж. Сімпсоном (де сумніви щодо доказів обвинувачення сприяли виправданню Сімпсона), підкреслили необхідність належного збирання, ідентифікації та збереження доказів. Але хоча вже існують курси з окремих криміналістичних дисциплін, таких як дактилоскопія та фотографування місця злочину, досі не було програм, які б пропонували комплексний підхід, і не розроблено національного стандарту. У той час як поліційні та цивільні експерти, що працюють на місцях злочинів у Великій Британії, мають пройти на­вчання, затверджене Асоціацією старших офіцерів поліції (зазвичай у Національному тренувальному центрі наукової підтримки в графстві Дарем, хоча Муніципальна поліція Лондона має власну школу), в Америці вимоги — і стандарти — різняться залежно від штатів.

«Зараз навчання слідчих нагадує Дикий Захід, — каже Голлкокс. — Усі стріляють навмання, сподіваючись кудись влучити. У більшості сільських відділень поліції можуть узяти на роботу людину, яка не проходила офіційного тренування. І коли справа потрапляє до суду, виникають проблеми з доказами».

Академія відкрила свої двері рік тому, у 2001-му. Потреба в такій підготовці вже була очевидна. Але за шість днів до першого вступного заняття програми її цінність була підтверджена в набагато потужніший спосіб, ніж можна було передбачити. «11 вересня пролунало тривожним дзвоном, — каже Голлкокс. — Ми саме завершували підготовку програми, і тут сталася ця трагедія. Інструкторів, які мали працювати в нас на другому тижні — фотографів, яких навчала команда ФБР зі збирання доказів, — викликали до Пенсильванії, щоб опрацювати уламки літака». Оскільки в Нью-Йорку раптово з’явилося найбільше у світі місце злочину, судово-медична експертиза набула нового значення.

Академія має три курси, розраховані на цей рік (з 2003 року буде чотири). У кожному з них передбачено 16 місць, на які досить високий конкурс. Оплата навчання (6500 доларів) зазвичай відбувається коштом відділка поліції, де працює курсант, і покриває проживання та користування портативним комп’ютером, а також технічним і фотообладнанням на час навчання. Наприкінці курсу курсанти мають скласти практичний іспит: успішно обробити імітаційні місця злочину, створені командою ФБР зі збирання доказів.

Академія розташована в штаб-квартирі Інноваційного центру правоохоронних органів, великій цегляній будівлі, в якій, за дивним збігом, також розташований «Клуб хлопців і дівчат Великого Ноксвілла». О восьмій ранку в понеділок шостого тижня курсанти третього рівня починають заходити до аудиторії. На них своєрідна уніформа: темно-синя сорочка-поло з логотипом академії (на щиті зображені череп, відбиток пальця й пістолет), штани «комбат» і чорні черевики. Курсанти — переважно поліціянти, здебільшого кремезні суворі чоловіки. Але не всі.

«Я тут, щоб удосконалити навички, які вже маю, і, звісно, щоб навчитися нових», — каже Дженніфер Райнбарґер, одна з чотирьох жінок у групі. Вона цивільна слідча на місцях злочинів (або ж «криміналістка») у відділку поліції в Плато, штат Техас, і вже має понад 400 годин судово-медичної підготовки, накопичені за п’ять років. Попри це, Дженніфер вважає, що не можна втрачати можливість, яку надає NFA. «Усі наші інструктори — визнані як у межах країни, так і в усьому світі фахівці у своїй галузі. Кращих викладачів не знайдеш».

Дотепер програма давала учасникам змогу опанувати організацію роботи на місці злочину, опрацювання прихованих відбитків пальців та судово-медичну експертизу. Але прийдешнього тижня курсанти очікують з тривогою й нетерпінням, адже там передбачені заняття з ідентифікації тіл. В інших країнах також є власні версії тренінгу NFA (Національний тренувальний центр у графстві Дарем використовує імітаційні сцени злочинів у дев’ятитижневому курсі), проте можливості в них значно нижчі. Саме тому академія досягає найвищих результатів, створюючи умови для максимально реалістичної реконструкції місця злочину. Ідея програми: що реалістичніше відтворення ситуації при тренуванні, то краще будуть підготовлені учасники, коли зіткнуться зі справжньою проблемою. Для аналізу слідів крові беруть прострочені зразки з банків крові, тобто людські, а не свинячі; підпал відтворюють на будинках, призначених для знесення, а не спалюють виготовлені на замовлення муляжі. Але найголовнішим елементом програми NFA є саме вправи з ідентифікації трупів. «Це наша візитна картка. Це те, що робить нас унікальними, — каже Голлкокс. — Є кілька закладів, де ви розкопуєте й аналізуєте рештки свинячих тушок, але ніде, окрім нашого Центру, ви не зможете розкопувати й аналізувати рештки людських тіл».

Програма здійснюється спільно з Відкритим антропологічним дослідницьким центром Університету Теннессі. Відома в просторіччі як «Трупна ферма», вона була започаткована в 1980 році доктором Віль­ямом Бассом, який прагнув систематизувати реєстрацію й дослідження процесу розкладання тіла, зокрема пошуку шляхів встановлення загального часу з моменту смерті на основі аналізу останків. Це єдиний антропологічний заклад у світі, який використовує людські тіла у своїх дослідженнях. Деякі з них є «невстановленими безхатьками», їх надає судово-медична експертиза, але більшість тіл надається відповідно до заповітів або самими особами, або їхніми родинами. Лише минулого року заклад отримав майже п’ятдесят тіл: пропорційний набір університетських професорів, юристів, медсестер і волоцюг.

За день до початку тренінгу сам доктор Басс інструктує курсантів, на що слід звертати увагу під час роботи на місці злочину з людськими останками. Протягом кар’єри він працював на десятках місць злочинів і, хоча офіційно вийшов на пенсію, ще викладає в Академії. Його краватка зі Снупі та неформальна манера спілкування допомагають розрядити передбачувано похмуру атмосферу, властиву предмету, та при цьому не відкидають його базової серйозності. «Дурних запитань не буває, — каже доктор курсантам. — На місці злочину можливі будь-які припущення».

Протягом наступних двох годин курсантам демонструють слайди з місць злочинів, над якими працював Басс, а також коментують уроки, отримані на кожному з них. «Завжди, завжди проводьте рентген випаленого матеріалу і завжди робіть рентген матеріалу, вкритого личинками. Під ним може бути ніж». Клас безпристрасно слухає, як викладач описує, скільки часу може знадобитися тілу для повного розкладення, або «скелетування», як впливають на рослинність леткі жирні кислоти трупа, і те, що коли тіло розкладається, то шкіра злущується з рук, «як рукавичка». Цей жахливий залишок, який можна легко сприйняти за сухий листок, коли тіло перебуває на відкритому повітрі, слідчі часто не помічають і пропускають один із найкращих засобів ідентифікації жертви. Рекомендація Басса звучить як моторошний кулінарний рецепт: якщо шкіра пошкоджена, потрібно замочити її на ніч у теплій воді, і тоді з неї ще можна взяти відбитки пальців.

Рано-вранці клас збирається на автостоянці біля воріт «Трупної ферми». Розташований на двох акрах лісистого схилу пагорба, заклад прихований за високим дерев’яним парканом, який обтягнуто металевою сіткою та увінчано колючим дротом. Чути нервові жарти — курсанти щедро обливають себе засобом від комах (у Теннессі здається, що все, що літає чи повзає, кусає або жалить) і надягають захисні білі комбінезони, рукавички та чоботи. Звісно, маски також доступні на випадок, якщо хтось не може впоратися з запахом.

Загальне відчуття — очікування, але й побоювання — властиве навіть найдосвідченішим учасникам. «Бували трупи в моїй роботі, але я ніколи не робив нічого подібного», — каже Семмі Лайлз, лейтенант поліції з Мартіна, штат Теннессі. Привітний ведмідь, як і більшість його одногрупників, Лайлз сподівається передати все, чому тут навчився, колегам-офіцерам, коли повернеться до свого відділу. Але, попри тринадцятирічний досвід, він зізнається, що нервується через те, що попереду. «Головне насправді — руки. Ви можете переглянути всі слайди, прочитати які завгодно книжки, та доки не забрудните рук, ви нічого не знаєте».

Джекі Фіш, менеджер проєкту NFA, дає попередню інструкцію стажистам, нагадуючи їм, що всі тіла, які вони побачать, залишаються особами, чиї права необхідно поважати. Лунає останнє застереження — остерігатися отруйних змій, павуків і рослин; ворота прочиняються, курсантів пускають.

Це жахливе місце. Одразу впадають в око два тіла, що лежать на відкритому місці, але вони підготовлені до інших проєктів, які виконуються на об’єкті, і не мають стосунку до сьогоднішніх навчань. (У закладі досліджують такі аспекти, як час, необхідний для випадіння волосся з тіла, роль комах у розкладанні, навіть різний вплив світла і тіні на процес розпаду.) Курсантів NFA попереджали, що на них очікує. Панує цілком виправдана тиша, поки учасників програми ведуть на схил пагорба, де вони мають працювати решту дня.

Клас розділили на дві групи, кожна з яких має своє місце злочину. Ці місця вже оточені жовтою поліційною стрічкою. Серед дерев і кущів на кожній локації розкидані людські кістки, положення яких ретельно записано інструкторами, щоб можна було врахувати кожен фрагмент. Як додатковий тест були додані без відома студентів різноманітні сліди доказів, такі як гільзи.

«Готові до прогулянки?» — запитує свою групу детектив Браян Кірсі. 43-річний чоловік із Кольєрвілля поблизу Мемфіса є одним з найдосвідченіших курсантів, він працює в поліції вже двадцять років. Хоча він брав участь у кількох розслідуваннях убивств, процес ідентифікації тіла для нього так само новий, як і для решти слухачів. Проте, на відміну від деяких колег, він цього з нетерпінням чекає. «Я дивлюся на це як поліціянт, який раніше в суді мав давати свідчення щодо результатів опрацювання певних місць злочину. Зробленого вже не переробиш, і якщо ти помилився, повернутися до вихідного пункту неможливо. Ненавиджу це».

Учасники курсу формуються в лінію і повільно пробираються місцем злочину, позначаючи все знайдене мініатюрними помаранчевими прапорцями. Це важче, ніж здається; на крутій і нерівній місцевості не тільки густий листяний покрив, а й часто важко відрізнити дрібні кісточки від каміння та уламків гілок. «Я зна­йшов кілька хребців біля цього дерева», — каже Кірсі під час перерви. Навіть у тіні дерев спекотно й волого, а комбінезон стає просто нестерпним.

Наприкінці практичного заняття позначено розташування кожної деталі, яку знайшли студенти, вся процедура ретельно сфотографована, кожна знахідка поміщена в коричневий паперовий пакет із доказами, готовий відправитися до кримінальної лабораторії — якби це було справжнє розслідування. Одна група пропустила три маленькі кістки з тридцяти розкиданих на місці злочину, друга — лише одну. Не стовідсотковий результат, але непоганий для новачків.

Але всі знають, що справжнє випробування прийде наступного дня. Для ідентифікації поховання клас знову розбивається на групи. Використовуючи довгі металеві зонди для перевірки м’якшого ґрунту, невдовзі знайшли дві могили. Після дослідження за допомогою металодетектора над кожною ділянкою закріплюють мотузяну сітку, щоб можна було зафіксувати розташування всього знайденого, а потім починають розкопки.

Не вистачає лише тіл.

Це брудна, копітка справа, яка потребує археологічної ретельності. Більша частина розкопів виконується маленькими совочками, і кожен дюйм ґрунту потрібно ретельно просіяти. Усе, що віддалено схоже на доказ, записується та упаковується в пакет. Навіть зразки опаришів і яєць комах збираються й зберігаються в невеликих баночках — вони можуть надати масу інформації, наприклад, скільки часу тут могло перебувати тіло. Спека сягає 32 градусів, зростає невдоволення. Одна курсантка думає, що знайшла якусь тканину. «Тобто шкіру?» — питає інший. «Ну, це не Kleenex», — лунає відповідь.

Минає ще кілька годин, і аж тоді перші групи знаходять те, що шукають. «На ній шкарпетка», — каже курсантка, обережно зчищаючи землю з кістки ноги, яку вона виявила. Через кілька хвилин знаходять пару. На жаль, виявлено й третю. Вірні сценарію серійного вбивства, інструктори підкинули стажистам хитру задачу, поклавши два тіла в одну могилу.

Друга група тим часом має свої проблеми: вони закопалися на пару футів, і, хоча знайшли кулю 22-го калібру, поки що немає слідів тіла. Це означає, що воно або глибше, ніж очікували, або вони копали не в тому місці.

Лише наступного дня тіла будуть повністю розкриті. Заховані тут кілька місяців тому, останки здебільшого вже перетворилися на скелети, за які чіпляються рештки гнилого одягу. Усе сфотографовано, зроблено замальовки положень тіл. Після того як трупи ретельно вилучено, останнє завдання класу — замінити їх новими (яким фактично вже по кілька місяців), підготувати наочність до наступного класу NFA. Як останній штрих, у пластиковий контейнер кладуть записку з написом «Удачі» — її теж ховають.

Втомлені, спітнілі й брудні, курсанти сповнені насамперед полегшення від того, що все закінчилось. Але ніхто з них не сумнівається в цінності роботи, якою вони щойно займалися. «Це дивовижно. Це чудово, тому що ви дійсно можете подивитися на ці останки та уявити все, про що нам розповідали останні два тижні», — каже Дженніфер Райнбарґер.

Семмі Лайлз погоджується, хоч і нервувався перед цим. «Гаряче було й виснажливо, але така практика дає реальний досвід роботи на місці злочину з тілом, — каже він. — Я боявся цього жахливого процесу, але виявилося не так погано, як я очікував. Мені це навіть сподобалося, якщо можна так сказати. Не хотів би я цим займатися. Але радий сказати, що прийшов, побачив, пережив».

Хоч як реалістично відтворено місце злочину, це лише навчання. Тіла подаровані, місця злочину інсценовані, а не справжні.

Але того ж тижня з’явилося зловісне нагадування про причину й необхідність такої практики: прийшла новина, що в Каліфорнії п’ятирічну дівчинку викрав і вбив серійний убивця-педофіл. Злочинця швидко заарештовано. Проте це черговий приклад того, що саме поставлено на карту.

І це лише початок для академії — після трьох наборів вони ще допрацьовують курс. Але вже є ознаки того, що програма починає змінюватися. «Ми постійно підтримуємо зворотний зв’язок, — каже Джекі Фіш, менеджер проєкту NFA. — Наші курсанти повернулися до своїх агентств і вже почали тренувати інших або створювати команди з виявлення доказів. Ми отримуємо історії успіху, і далі буде краще».

Очікування високі, про що свідчить додаткове фінансування в розмірі мільйона доларів, яке нещодавно надав Національний інститут юстиції для створення Національного інституту судової експертизи в Теннессі, частиною якого стане NFA.

Сподіваємося, що академія з часом буде зразком для тренінгів з опрацювання місця злочину у всій Америці. З огляду на масштаб завдання, часу піде чимало: змусити 50 незалежних штатів прийняти федеральну лінію буде непросто. Але Голлкокс вважає, що потрібно докласти зусиль. «Це не так гламурно, як у тих телешоу, де актори вештаються в гарних сукнях та при макіяжі. Ці люди лазять рачки, порпаються в багнюці, бо хтось має це робити. Бо у світі існує зло».