Переможців не судять

РОЗДІЛ з ШТАБ 6-ї АРМІЇ РСЧА[7]
ВЕРЕСЕНЬ 1939 РОКУ

Вночі у селі здійнялася стрілянина. Марійка прокинулася навіть не від пострілів, бо вони були не такі вже й голосні, потріскували, наче хтось у саду наступав на сухі гілки, а від криків та голосних ридань. Потім у шибках затанцювали багрові відблиски вогню. Марійка накинула якусь одежину та вибігла на подвір’я.

— Куди?! — навздогін крикнула мати, але дівчина лише махнула рукою.

За нею на подвір’я вибіг і батько. Через дорогу горіла хата Паламарчуків, а поруч з нею займалася ще одна, в якій жила єврейська родина Цвітовичів.

Марійці здалося, що кричали польською мовою. Ляснуло ще кілька пострілів, і все стихло. На пожежу почали бігти люди, побігли й вони з батьком. Те, що побачили, було жахливо. Біля хати лежав мертвий Паламарчук, на ньому, також мертва, його дружина. Дітей ніде не було видно.

— Батьку!.. — у розпачі закричала Марія.

Дмитро не роздумуючи плигнув у двері хати, яка вже майже уся була охоплена полум’ям. На подвір’я забіг ще хтось із сусідів, потім ще… Гасити пожежу було нічим, став був надто далеко, а з колодязя що можна натягати… Хтось із сусідів теж побіг у хату. Нарешті обидва вибігли надвір, несучи на руках дітей. їм ніяка допомога не була потрібна, вони були мертві.

— Боже милосердний… — прошепотіла Марійка та перехрестилася.

Мертвих Паламарчуків відтягнули від хати. Лише зараз дівчина побачила на чолі господаря невелику чорну цятку. Уся родина була розстріляна.

Те ж було і в сусідній садибі. Цвітович був гарним кравцем, обшивав усе село. Без його послуг не обходилося жодне весілля, а зараз він лежав разом з жінкою та дітьми на власному подвір’ї, дивлячись незрячими очима в чорне вересневе небо. І ніколи вже не пожартує, обміряючи черговій нареченій стегна чи груди:

— Ти знаєш, красуне, чому я став кравцем? Хіба дала би ти, щоб я тебе ось так обняв? Сказала б, мабуть, йди до біса, Моня… А так мусиш терпіти, бо хто краще за Моню пошиє тобі весільну сукню? Отож бо й воно…

Відшився кравець…

На ґвалт прибігли військові. Якийсь офіцер почав командувати солдатами, вишикувався довжелезний ланцюг до ставка, почали передавати цебра з водою та намагалися гасити пожежу.

— Ах, сволочи… Что делают, а? — офіцер похитав головою, а потім крикнув комусь із підлеглих, — Поднять полк по тревоге! Попробуєм поймать этих гадов! Тут лес далеко, прочешем местность…

Хвилин за п’ятнадцять кілька сотень солдат розсипалися по окрузі. Можна сказати, що сталося диво: вбивць упіймали. Взяли їх у яру, кілометрів за п’ять від Стасова. Від утоми, вечері з горілкою, вони так міцно спали, що прокинулися лише тоді, коли їм почали в’язати руки. їх було дев’ятеро, польських солдат та жандармів, які опинилися в лещатах між радянською та німецькою арміями. Коли їх вели до села, вони мовчали, тільки з ненавистю зиркали то на військових, то на селян. В село прийшли вже по світу, подивитися на вбивць збіглися майже усі мешканці Стасова. Один із полонених, судячи з одягу — офіцер, зневажливо сплюнув у їх бік:

— Пся крев!..

Бандитів узяли під варту.

Коли командувачу шостої армії комкору Голикову доповіли, що у селі Стасів, майже під самим Тернополем, спіймано банду з колишніх польських військових та жандармів, які учинили розбій, повбивали місцевих жителів, той незадоволено відірвав погляд від мапи, яка була розкладена на великому столі. Його армія майже досягла запланованих рубежів. Оскільки боїв з польською армією практично не було, то ті кілька населених пунктів, що залишилися, мали бути зайняті за день-два. Прочитавши шифровку, командуючий наказав викликали бригадного комісара, члена Військової Ради Захарічева. Голиков, кремезний, присадкуватий, широколиций, з чисто виголеною головою, простягнув шифровку комісарові:

— Ну, комиссар, что ты думаешь по этому поводу?

Захарічев уважно прочитав коротке повідомлення:

— А что тут думать, Филипп Иванович? Советская власть должна показать, что никакого разбоя здесь не допустит. Причем показать быстро и решительно. Это вопрос политический. Я так полагаю, по законам военного времени…

— И я так полагаю! Хоть это дело НКВД, а не наше, спускать такое нельзя. Мерзавцев — к стенке! Готовь приказ… Да так, что бы другим неповадно было! А приказ расклеить где надо, пусть читают!

Увечері на прийом до командуючого прийшов військовий прокурор Нечипоренко. Він дістав з теки проект наказу, який принесли йому на візу, та поклав на стіл:

— Товарищ комкор… Филипп Иванович! Это — противозаконно! Этих бандитов надо судить! Я не могу завизировать такой приказ.

Командуючий уважно прочитав наказ, що вмістився на одному аркуші, та кинув його на стіл:

— Как это не можете? Вы что, поощряете бандитов?

— Нет, конечно… Но и нарушать закон не могу. Военные действия практически завершены, боёв нет… Надо организовать следствие, суд… Всё как положено…

Голиков важко глянув прокуророві в обличчя:

— Не вам решать, товарищ Нечипоренко, завершены боевые действия, или нет. Ваше дело — ставить бандитов к стенке! А вы этого делать не хотите! Нашли кого жалеть… Вы лучше бы пожалели тех, кого эти гады порешили!

Але Нечипоренко теж був зроблений не з простого тіста, командуючого не злякався і продовжував гнути своє: з наказом не згодний, візувати його не буде, а якщо командуючий його і підпише, то свою окрему думку повідомить у Москву. Голиков не мав ні бажання, ні часу дискутувати. Для нього усе було ясно.

— Не хотите подписывать? Ну и чёрт с вами! Тогда я подпишу и без вашей визы! Имею право! Я вас не задерживаю…

Коли за прокурором зачинилися двері, Голиков викликав Захарічева.

— Вот что, комиссар, переделай приказ. И напиши, чтобы всех бандитов, которых поймают на месте преступления, стреляли там же. Панькаться ещё с этой сволочью…

Захоплених бандитів розстріляли на очах усього населення Стасова. Селяни схвально гули, коли командир 131 кавалерійського полку майор Деде-оглу читав короткий наказ командуючого армією та кивнув лейтенантові, який командував комендантським взводом. Марійка з батьками теж стояли у натовпі. Перед її очима все ще були й пожежа, і мертві Паламарчуки, і родина Цвітовичів, постріляних біля своїх обійсть, тому вона без жалю дивилася на захоплених поляків, які доживали на цій землі останні хвилини. Але коли були піднято зброю, коли дула гвинтівок глянули в зіниці приречених, вона затихла. Мабуть, не лише Марійка, але й натовп теж щось відчув і теж притих. Так, перед шеренгою бійців стояли вбивці, але їх зараз теж уб’ють. Вб’ють просто та легко, одним порухом пальця, що натисне на спусковий гачок гвинтівки, на підставі папірця з підписом та печаткою… Вб’ють тому, що хтось, хто сидить далеко звідси, хто не бачив затриманих навіть краєм ока, так вирішив. Собаці — собача смерть, це так, але ж і собака воліє жити… І має на це право… І хто вищий за

Бога? Адже лише він має право вирішувати, кого забирати до себе…

Пролунали постріли, і на планеті Земля стало надев’ятеро людей менше. Хто у цьому винен? Ці дев’ятеро, які голодними та озлобленими блукали між молотом та ковадлом, між двома арміями, зустріч із кожною з котрих могла принести їм тільки те, що врешті решт і принесла: смерть? Командуючий шостою армією Голиков, який підписав наказ?.. Сталін та Гітлер, які домовилися про розподіл Польщі? Юзеф Пілсудський, який не проґавив моменту та зміг відірвати у 1921 році від України добрий шмат? Ленін, який створив супердержаву і дав їй такий напрям розвитку?

Держава розповзалася і розповзалася, відкушуючи та перетравлюючи величезні шматки Азії, Закавказзя, Прибалтики, і ось настала черга Європи? А може, винен Іван Калита, збирач землі руської? Чи київські князі? Откуда єсть пошла руська земля… Хто винен у тому, що на Землі стало на дев’ятеро людей менше?!!

Нечипоренко таки дотримав слова і написав листа на ім’я Сталіна та Наркома оборони Маршала Радянського Союзу К. Ворошилова. Коли помічник наркома Хмельницький доповів про отриманого від прокурора шостої армії Нечипоренка листа, маршал здивовано звів брови:

— Какого чёрта? Они что, договориться не могут? Делать им больше нечего? А ну, дай сюда…

Маршал прочитав листа та знизав плечима: ну, пристукнули кількох мерзотників, і зовсім вже зібрався кинути його на стіл, але зупинився і глянув уважніше.

— Стой… Не может быть, чтобы Нечипоренко не проинформировал про этот случай своё руководство. Если я пошлю его к чёртовой бабушке, то значит, отправлю по этому же адресу и всю прокуратуру… Нехорошо… Совсем нехорошо… В такое-то смутное время ссориться с прокуратурой совсем не с руки!

— Хмельницкий, вот что, — звернувся він до помічника, — подготовь-ка приказ вот по этому случаю… — він стрясонув листом, — Голикову — выговор, ну и всем остальным, что положено…

— Слушаюсь, товарищ маршал!

На початку листопада комкору Голикову поклали на стіл наказ Маршала СРСР, Наркома оборони К. Ворошилова:

«ПРИКАЗ НАРОДНОГО КОМИССАРА ОБОРОНЫ СОЮЗА ССР.

О наложении взысканий на командование 6-й армии, командиров ряда частей за незаконные действия на территории Западной Украины.

№ 0059

10 ноября 1939 г.

16 октября на имя т. Сталина и мое поступило письмо военного прокурора 6-й армии Нечипоренко о неправильных действиях некоторых лиц начальствующего состава во время военных событий на территории Западной Украины.

По моему приказанию Политическое управление Красной Армии произвело расследование и установило, что в 6-й армии во время военных действий имели место случаи расправы над офицерами и чинами полиции бывшего польского государства, а также отдельными лицами из гражданского населения.

Военный совет 6-й армии в лице командующего армией комкора т. Голикова и члена Военного совета бригадного комиссара т. Захаричева не только не вёл достаточной борьбы с этими проявлениями произвола, но и сам 20 сентября 1939 г. принял поспешное необдуманное постановление.

Получив донесение о действиях банды, состоящей из жандармов, офицеров и польских буржуазных националистов, устроивших в тылу наших войск резню украинского и еврейского населения, Военный совет дал ошибочную, неконкретную, а потому недопустимую директиву: «Всех выявленных главарей банды погромщиков подвергнуть высшей мере наказаний — расстрелять в течение 24 часов». На основании этого постановления были расстреляны 9 человек.

Военный совет 6-й армии вместо того, чтобы поручить органам военной прокуратуры расследовать все факты контрреволюционной деятельности захваченных лиц и предать их в установленном порядке суду Военного трибунала, вынес общее постановление о расстреле главарей банды без поимённого постановления подлежащих расстрелу. Подобные решения Военного совета 6-й армии могли быть поняты подчинёнными как сигнал к упрощённой форме борьбы с бандитами.

В частях 2-го конного корпуса, входящего в состав 6-й армии, зарегистрировано, например, до 10 случаев самочинных действий начсостава разных степеней в отношении задержанных польских бандитов.

Учитывая, что в поступках виновных в незаконных действиях не было преднамеренной злой воли, что все это происходило в обстановке боевых действий и острой классовой и национальной борьбы местного украинского и еврейского населения с бывшими польскими жандармами и офицерами и что отданное распоряжение явилось результатом ошибки и недопонимания, приказываю:

— Обратить внимание всего начсостава на недопустимость повторения в будущем всяких самочинных действий, противоречащих духу и уставам Красной Армии.

— За вынесение поспешных, необдуманных постановлений, противоречащих установленным порядкам в Красной Армии, Военному совету 6-й армии комкору т. Голикову и бригадному комиссару т. Захаричеву объявляю выговор.

— Непосредственно виновным в незаконных действиях командиру 131-го кавполка майору т. Деде-оглы, младшему политруку 131 кавполка т. Черкасову, лейтенанту того же полка т. Кольцову, комиссару отдельного дивизиона связи 2-го конного корпуса старшему политруку Безносенко объявляю выговор.

— Военному совету Украинского фронта установить остальных лиц, непосредственно виновных в самочинных действиях в 6-й армии, и наложить на них дисциплинарные взыскания своей властью, донеся мне об исполнении.

Народный комиссар обороны СССР

Маршал Советского Союза

К. Ворошилов[8]»

— Тьфу ты!.. — спересердя вилаявся Голиков, — Нечипоренко ещё этот… Засранец!..