Повернення до кафе на краю світу

Розділ 35

Я всміхнувся. Після попередніх відвідин кафе я незліченну кількість разів усвідомлював, як незначні уроки тісно пов’язані з важливими. Поки слухав, як Емма навчає Джессіку кататися на серфі, мене знов осяяло.

Усе, що вона розповідає, може бути частиною курсу про життя.

«Вибери хвилю».

Це те саме, що вибрати, куди йти. Це мета існування людини. А в мене — велика п’ятірка для життя, а вже потім — МІ, адже МІ була надто масштабна, щоб я відразу її осягнув.

«Розмістися разом із дошкою так, щоб спіймати хвилю».

Це все одно що підготуватися до того життя, яке хочеш мати. Наприклад, привести думки, емоції й дії у відповідність до намірів. Діяти так, як хочеш жити. І навіть буквально вирушити в те місце, де можна відчути те, що хочеш. Або ж перейти в потрібне оточення чи прийти до потрібних людей, щоб мати найвищі шанси на успіх.

«Починай гребти».

Дій. Починай пригоду. Наважся! Скільки разів я зустрічав людей із чудовими мріями… От тільки вони нічого не робили, щоб обернути ці мрії на реальність.

«Коли відчуєш енергію хвилі, не зупиняйся. Зроби ще кілька гребків, щоб потрапити в течію».

Як часто я бачив людей, які здавалися саме тоді, коли от-от мали пережити щось неймовірне! Підіймали голову їхні страхи, або ж ті люди ставали ледачими в діях чи намірах. Течія була, але вони зупинялися зовсім поряд із нею. А тоді мусили витрачати багацько сил, щоб почати з нуля.

«Осідлай хвилю».

Насолоджуйся! Якщо просто гребти, гребти та знову гребти, життя стає нудним. Людина вигоряє. Суть не в тому, щоб вічно готуватися до насолоди від життя, а в тому, щоб справді ним насолоджуватися. Осідлати хвилю.

Усе не було в її словах. Таке просте. Таке глибоке. І всього цього навчала семирічна дитина.

— Гаразд. — мовила Джессіка. — Я готова. Лізьмо у воду!

— Спершу потренуймося, — запропонувала Емма й показала на дошки в піску.

— У піску? — здивовано перепитала Джессіка.

— Ага. Ми опануємо техніку в такому безпечному й простому середовищі, як пісок. Тут нас не перекине жодна хвиля. Так, коли дістанемося води, ти вже добре знатимеш, що робити, і це не лякатиме. Гаразд, усі на дошки, готуймося гребти! — захоплено оголосила Емма й лягла на дошку.

Я всміхнувся й теж ліг на дошку. «Ще один чудовий життєвий урок», — подумав я.

Розділ 36

— Усі готові до серфінгу?

Це був Майк. Вони з Кейсі тримали дошки в руках і йшли до нас.

— Майже, — озвалася Джессіка й повернулася до Емми: — Можеш показати мені ту штуку ше раз?

— Звісно!

Емма докладно продемонструвала Джессіці, як відштовхуватися від дошки й ставати на ноги. А тоді правильно розміщувати руки й ноги, шоб не втратити рівноваги.

— Ти готова, — заявила Емма. — Наступна зупинка — ХВИЛІ!

Вона затанцювала в піску.

Майк підхопив доньку й перевернув зі словами:

— Серфінг догори дригом!

Емма розсміялася й запручалася.

— Ще! Ще! — попросила Емма, коли Майк поставив її на землю. — Ще раз.

Майк повторив, і вона засміялася ще дужче.

— Hу, добре, — сказав Майк, поставивши її вдруге. — Ходімо!

Емма пішла до берега першою. Діставшись краю води, закріпила на щиколотці ремінець від дошки й забрела у воду разом із нею.

— Ти в нормі? — спитала Джессіку Кейсі.

Джессіка морочилася з ремінцем і неначе якось вагалася.

— П’ять хвилин тому, коли ми стояли там, це було цілком очевидно, — відповіла вона. — Я була цілком готова піти. Навіть думала, що треба просто починати у воді. А тепер ми тут. — Джессіка поглянула на хвилі. — І в мене, здається, калатає серце.

Кейсі всміхнулась і сказала:

— Між почуттями страху і захвату дуже тонка грань. Інколи про цю різницю забуваєш, якщо деякий час не дозволяти собі захоплюватися життям.

— Я не хочу впасти, — заявила Джессіка.

— Без цього не можна навчитися вставати, — відказала Кейсі й виштовхнула її дошку у воду. — Ну ж бо. Ми весь час будемо з тобою.

Кейсі позирнула на мене.

Я всміхнувся їй і сказав:

— Ти можеш, Джессіко.

— Джоне, у тебе є якісь осяяння для неї? — спитала Кейсі.

Тепер я вже лежав на дошці й починав помалу вигрібати у воду. Трохи розвернувся й усміхнувся.

— Кожен фахівець попервах не знав нічого про те, у чому згодом став майстром.

Джессіка всміхнулася, поклала дошку на воду й лягла на неї.

— Час перетворюватися на фахівця, — сказала вона й почала гребти.