Повернення до кафе на краю світу

Розділ 24

— Подобається, Джессіко? — спитала Емма.

Вони з Джессікою й Кейсі перебували в гроті неподалік кафе.

— Він прекрасний, — відповіла Джессіка.

Вони прийшли сюди маленькою стежиною, оточеною велетенською тропічною зеленню, а тепер гойдалися на краю маленької прекрасної лагуни. Неймовірний аромат Гаваїв був повсюди. Квіти, квіти й ще раз квіти.

У цій частині острова чорна вулканічна порода, з якої утворена більшість берегової лінії Гаваїв, розмита океанськими хвилями. Тож виник тропічний рай у місці, що вже й так було тропічним раєм.

Лагуна була наповнена океанською водою, такою чистою, що було видно, як унизу плавають риби. Оточувала лагуну темно-зелена рослинність із листками, більшими за людину. А довершувала картину чорна вулканічна порода, що утворювала край лагуни.

— Це одне з моїх улюблених місць для гойдання, — сказала Емма. Вона лежала долілиць на гойдалці й вертілася, доки канати не виявлялися туго закручені.

— Дивіться, — сказала дівчинка.

Емма підняла ноги із землі, і канати почали розкручуватися так, що вона закрутилася довкола своєї осі.

— Можеш спробувати, якщо хочеш, — сказала Емма Джессіці. — Це справді весело. І після кількох разів не надто лячно.

Джессіка всміхнулася.

— Мабуть, і справді весело.

— Спробуй, — повторила Емма.

— Ну, не знаю, чи буде мені так само легко…

— То нічого, можеш просто спробувати, — не вгавала Емма.

Джессіка завагалась, а тоді сказала:

— Гаразд, — і вляглася на гойдалці, як Емма.

— Просто крутися, доки не закрутишся дуже туго, а тоді підніми ноги, — пояснювала дівчинка.

Джессіка виконала вказівки. Піднявши ноги, вона закрутилась, як до цього Емма.

— Вдалося! — зраділа дівчинка. — Я ж казала, що ти зможеш.

Джессіка підвелася, усміхнулася й знову сіла на гойдалку.

— Ти хороша тренерка, Еммо.

— Ну, Кейсі сказала, що ти в дитинстві любила гойдатися й ніби про це забула. Тож я подумала, що просто допоможу тобі згадати.

Джессіка знову всміхнулася.

— Дякую.

— Дивіться, он Софія, — вигукнула Емма, показуючи пальцем.

Лагуну на дошці для сапсерфінгу перетинала маленька дівчинка, на вигляд приблизно ровесниця Емми.

— Софіє! Софіє! — закричала Емма й помахала рукою.

Дівчинка на дошці почула крики й замахала рукою у відповідь.

— Я зараз пограюся з Софією в припливних заводях, — оголосила Емма й помчала до води. Крикнула через плече: — Буду або там, або тут!

— Гаразд, — озвалася Кейсі.

— З нею все буде гаразд? — запитала Джессіка.

— Вона буде в порядку. Ця парочка знає кожен дюйм лагуни. Часом я думаю, що вони наполовину риби чи морські черепахи.

— Що вона мала на увазі під «або там, або тут»?

— У них із Майком домовленість. Він дозволяє їй досліджувати щось із друзями. А вона просто має вибирати місцини, які досліджуватиме, і казати йому про це.

— А хіба це не небезпечно?

— Ні, насправді навпаки. Майк почав так робити, коли Емма була зовсім мала. Тоді, хай яке місце вона вибирала для досліджень, Майк завжди мав змогу її бачити та швидко до неї дістатися. Він навчив її довіряти чуттю та інтуїції. Практика була добра. Тепер у неї тонко настроєна система внутрішнього керування. Ця система убезпечує Емму, поки вона щось досліджує.

— Усе одно якось трохи небезпечно.

— Чи здавався б світ небезпечним, якби ти знала, що станеться, перш ніж воно станеться?

Джессіка трохи помовчала.

— Ви маєте на увазі, що в неї є таке вміння?

— Воно є в усіх. Емму змалечку навчали ним користуватися, тож для неї це друга натура. Більшість людей припиняє так робити ще в дитинстві. Тому, коли це вміння раптом виявляє себе, але не є другою натурою, люди в ньому сумніваються.

— Зрозуміло.

Кейсі відчувала, що Джессіка сумнівається.

— Ви сьогодні ним скористалися.

Джессіка запитливо поглянула на неї.

— Сьогодні вранці ви ввійшли в кафе хоч, на це й не було раціональної причини. Однак щось до вас заговорило. Система внутрішнього керування якось підказала вам, що це правильно.

— Звідки ви це знаєте?

Кейсі поглянула на лагуну й усміхнулася.

— Усі знаходять кафе саме так.