Повернення до кафе на краю світу

Розділ 34

Я вийшов із вбиральні й попрямував до чорного ходу. Джессіка саме виходила з дамської кімнати.

— Готові до серфінгу? — спитав я її.

Вона всміхнулася.

— Цілком. Дуже рада, що сьогодні вранці закинула в автівку купальник. Коли це спало мені на думку, ідея здавалася божевільною. Проте щоразу, коли я намагалася її зігнорувати, щось казало: «ВІЗЬМИ ЙОГО!» — Джессіка засміялася. — Тепер розумію чому.

— Прекрасно, — відповів я. Зі мною, коли прокинувся, сталося дещо подібне. Я планував проїхатися на велосипеді, та щось весь час повторювало: «Візьми із собою шорти для плавання». Тепер я також знав чому.

Ми вийшли з кафе через чорний хід на пісок і проминули столики. Емма та Майк уже були на місці. Майк притулив до гілки одного з дерев п’ять дощок для серфінгу.

— Де Кейсі? — спитала Джессіка.

— Вона буде тут, — відповіла Емма. — Катається вона вже добре, тож може пропустити урок.

Тут задні двері кафе відчинились. Я побачив Кейсі. З нею була ще одна людина.

— Ого, як яскраво, — зауважив я та прикрив очі. Сонце неначе раптом стало сліпучим, і я майже не бачив ані Кейсі, ані людини з нею.

— Це серйозно, — додала Джессіка, яка теж прикрила очі.

— Тату, це… — заговорила Емма.

Майк усміхнувся й нахилився до неї.

— Кокосику, тобі буде комфортно навчати Джессіку? Якщо можеш зайнятися наземною підготовкою, я піду привітаюся з нашим клієнтом. А тоді вийду й допоможу з уроками у воді.

— Звісно, — відповіла Емма.

Майк міцно її обняв і поцілував у маківку.

— Дякую, Кокосику.

— Тату, — мовила Емма, коли Майк підвівся. — Тату!

Майк усміхнувся.

— Що таке?

Емма жестом попросила Майка нахилитись, а коли він нахилився, прошепотіла щось на вухо. Майк знов усміхнувся й відповів:

— Гаразд.

Тоді Емма помчала до кафе, гукнувши через плече:

— Зараз повернусь!

Я підніс руку до очей, намагаючись постежити за дівчинкою. Однак сонце було надто яскраве. Я начебто побачив, як Емма обняла клієнта, але розгледіти це було дуже складно. Намагаючись на це поглянути, я на мить відчув, що в клієнті є дещо дуже знайоме. А тоді світло знову стало надто яскравим, і мені довелося на мить заплющити очі.

— Джессіко, це для вас, — сказав Майк. — Джоне, може, спробуєш цього разу?

Я відвернувся від кафе й знову поглянув на океан. Майк стояв поряд із дошками й показував рукою на дві різні дошки.

Ми з Джессікою підійшли до своїх серфів.

— Джессіко, ви колись займалися серфінгом? — запитав Майк.

— Ніколи.

— Що ж, тоді сьогодні у вашому житті почнеться дещо чудове.

Джессіка всміхнулася.

У певному розумінні вже почалося.

Майк теж усміхнувся.

Навіть краще. Що ж, почнімо з основ тут, на березі. Зокрема, я покажу, як нести дошку. Тоді ми з вами зайдемо у воду й покатаємося на хвилях. Емма має величезний досвід катання на хвилях. Ми з Кейсі теж. Джон не надто від нас відстає.

Майк мав рацію. Величезного досвіду я не мав, але катався вже чимало. Йому я про це ніколи не казав, але він, здавалося, просто знав це, як і безліч інших речей.

— Отже, як тримати дошку… — почав Майк.

— Я сама! Я сама, тату! — ледь видихнула Емма.

Повернувшись, ми побачили, як вона мчить до нас.

— Я сама!

Майк усміхнувся.

— Тоді я зараз поступлюся місцем одній із найкращих наших інструкторок. — Він погладив Емму по голівці. — Якщо знадоблюся, поклич мене. За кілька хвилин підійду до тебе на берег.

Поки Майк пішов у кафе, Емма взяла свою дошку.

— Джессіко, ти ДУЖЕ полюбиш серфінг! — сказала вона із захватом у голосі. — А втім, перш ніж лізти у воду, тобі важливо зрозуміти основи.

Емма поклала дошку на пісок.

— Гаразд, усім узяти дошки та обережно покласти їх на пісок поряд із моєю.

Ми з Джессікою поклали дошки на пісок переднім кінцем до океану.

— Серфінг — це трохи техніки, трохи рівноваги й дуже багато ритму та енергії, — пояснила Емма. — Тут я покажу техніку, а всім іншим ми займемось у воді.

Я всміхнувся. Як же чудово, що ця маленька семирічна дівчинка впевнена в собі й так спокійно ставиться до того, що знає, наче може без страху цього навчати. До того ж навчати людей, на кількадесят років старших за себе.

За наступні двадцять хвилин Емма навчила Джессіку основ серфінгу. Як нести дошку. Як переходити із хвиль до спокійних вод. Як підводитися на дошці, спіймавши хвилю. Як правильно розміщувати стопи й руки, щоб утримати рівновагу. Як найбезпечніше падати, коли починаєш з’їжджати…

— Найпопулярніша помилка — надто рано спробувати встати, — пояснила Емма. — Пам’ятай: коли починаєш відчувати, як енергія хвилі жене тебе вперед, греби далі! Цей імпульс — лише початок дечого чудового. Коли відчуєш його, зроби три добрі, старанні й глибокі гребки. Тоді підведися — і приємного катання. Якщо спробуєш підвестися, тільки відчувши імпульс, то енергія хвилі не встигне розігнатися. Твоєї ваги буде забагато, тож ти не встигнеш за хвилею.

— А що буде тоді? — спитала Джессіка.

— Ну, ти пропустиш хвилю. Вона підкотиться під тебе, і ти опинишся позаду неї. До того ж, що дуже важливо, усю ту енергію, яку вкладеш на початку, буде втрачено. Бо тепер доведеться гребти назад, за прибій. А коли хвилі чудові й великі, це забирає багато часу та сил.

Емма всміхнулася й трохи потанцювала.

— А ти ж хочеш увесь день кататись, а не гребти.

Порада була чудова. Коли я тільки навчився кататись, мені ніхто не розповідав про три додаткові гребки. Я весь ранок губив хвилі й виснажувався, просто відгрібаючи назад, за прибій.

Джессіка всміхнулася.

— Добре, тренерко. Дозволь пригадати, що треба робити, коли я опинюся там, — просто щоб упевнитися, що все зрозуміла. Спершу я вибираю хвилю. Після цього, лежачи на дошці, обертаюся й розміщуюся так, щоб її спіймати. А тоді починаю гребти. Відчувши енергію хвилі, не зупиняюсь, а роблю ще три добрі гребки. По тому підводжуся й виходжу на неї.

Емма променисто всміхнулася.

— Точно! Ти все зрозуміла, Джессіко.