Повернення до кафе на краю світу

Розділ 5

Кейсі побачила, як із машини вийшла жінка. За гавайськими мірками вона була вдягнена надто ошатно. Діловий костюм, високі підбори, волосся, зібране шпильками… А головне — у неї був дуже виснажений вигляд. До того ж жінка намагалась одночасно зачинити дверцята машини, сховати ключі й відповісти на дзвінок.

Зачинити дверцята їй вдалося, але вона ненароком зронила ключі на гравій. Кейсі почула, як жінка чортихнулася, нагинаючись по них. Нагнувшись, вона впустила ще й телефон. Кейсі всміхнулася.

Успішно підібравши ключі й телефон, жінка пішла до дверей кафе. Телефон вона знову піднесла до вуха. Піднявшись сходами, щоб увійти, жінка згадала, що не замкнула дверцят машини. Почала вовтузитися з ключами — і впустила їх ще раз.

На її обличчі відбилося роздратування. Урешті, повернувши собі ключі, вона таки замкнула машину з гучним «бі-біп».

Жінка відчинила двері кафе й притиснула телефон до вуха, неначе намагаючись краще чути.

— Не чую! — голосно сказала вона. — Сигнал жахливий. Я не… я не…

Жінка поглянула на телефон. А тоді, роздратовано зітхнувши, вимкнула його.

— Привіт, — спокійним голосом мовила Кейсі. Досі вона стояла біля входу, стежачи за всім цим.

Жінка здивовано підвела погляд.

— Привіт. Вибачте. Я просто… ну… — Жінка похитала головою. — Я намагалася завершити виклик, але сигнал раптом зник.

Кейсі кивнула.

— Атож, тут часом таке буває. — Усміхнулася. — Чим можу вам допомогти?

Жінка роззирнулася довкола. Вона оцінювала ситуацію. Залишитися? Піти? Її вбрання й поведінка вказували на те, що вона шукає чогось іншого. Інакшого закладу, не забігайлівки. Її очі й міміка підказували, що це кафе не для неї.

Однак тоді Кейсі побачила це. Миттєвий спалах в очах гості. За глянсовим фасадом ховалося справжнє щось, яке казало: «Зостанься ненадовго».

— Якщо просто їхати далі ще хвилин із двадцять, можна знайти безліч інших закладів, — підказала Кейсі. — Там ваш мобільний ловитиме краще.

Вона пропонувала вихід.

Жінка завагалася. їй величезною мірою хотілося вийти за двері. Та все ж нікуди не зникало це відчуття…

— А можете трохи побути тут, — додала Кейсі. — З’їжте щось, а тоді вирішите.

Кейсі злегка кивнула на диван біля вікна.

— Отам є добре місце.

Жінка поглянула на Кейсі. А та поглянула на неї.

— Гаразд, — відповіла гостя за кілька секунд, а тоді злегка похитала головою, ніби намагаючись очистити думки. — Гаразд, дякую.

Вона сіла на диван.

— Я дам вам кілька хвилин, щоб розглянути це, — сказала Кейсі й поклала на столик меню. — А тим часом не хочете чогось випити?

— Кави. Чорної.

— Зараз буде.

Кейсі розвернулася до кухні. На її губах заграла усмішка.