Повернення до кафе на краю світу

Розділ 32

— Ваше минуле існує не просто так, — сказала Кейсі. — Якби не ваше минуле, не було б цієї миті.

— Однак мені не подобається моє минуле.

— Це нормально. Воно не має лише подобатися. А ще його не потрібно переживати заново. Достатньо… визнати ту роль, яку минуле відіграло на вашому шляху до цієї миті.

Кейсі поглянула на Джессіку.

— Якщо повернутися в минуле достатньо далеко, можна побачити, що все має сенс. Зробити це набагато простіше, якщо знаєте, який новий пункт призначення хочете ввести у всесвітній навігатор. Чітко це усвідомивши, ви зможете побачити, як різні частини минулого підготували вас до нового шляху. Тоді стає зрозуміло, що весь цей час ви насправді не були загублені. З вами всю дорогу був Усесвіт. Він допомагав вам, скеровував вас, готував до миті, коли ви виберете собі МІ та скажете: «Я хочу туди».

— Отже, мені не потрібно нічого видаляти?

Кейсі похитала головою.

— Ні.

— Тоді чому ви сказали, що це щось дуже потужне?

— У автонавігаторі видалення — річ потужна. Воно перезапускає комп’ютер, а тоді ви починаєте заново. У житті те саме трапляється після різкого зсуву. Він посилає Всесвіту дуже потужний і чіткий сигнал, щоб почати перезавантаження.

— Різкого? Наскільки різкого?

— Залежить від людини. Це може бути завершення якихось стосунків. Або ж людина, навпаки, може відкрити серце й дозволити стосункам розпочатися. Що різкіша зміна, що більше сил і часу вкладено в неї, то потужніший і чіткіший сигнал лунає.

— І потужніше перезавантаження? — спитала Джессіка.

Кейсі кивнула.

— І потужніше перезавантаження. Показуйте завзято, чітко, упевнено — і Всесвіт відповість тим самим.

— Це складно уявити.

— Пригадайте своє життя до цієї миті. Так осягнути все це найпростіше. Замислившись над тим, як ваше життя змінювалося чи не змінювалося в різні моменти, ви зрозумієте, що тепер усе це має сенс.

Джессіка трохи помовчала, осмислюючи почуте, а тоді різко підвелася.

— З вами все гаразд? — запитала Кейсі.

Джессіка кивнула й усміхнулася. Це була найщиріша її усмішка, яку досі бачила Кейсі.

— Краще, ніж гаразд. Я відчуваю якусь легкість. Наче… не знаю. Мабуть, це прозвучить божевільно, та… я наче можу літати.

Джессіка поглянула туди, де в припливних заводях грались Емма й Софія.

— Зараз повернуся, — сказала вона й скинула черевики.

— Ви куди? — усміхаючись, спитала Кейсі.

Джессіка побігла до дівчат і гукнула у відповідь:

— Спитаю Емму, чи навчить вона мене кататися на серфі.