Повернення до кафе на краю світу

Розділ 25

— У тебе неймовірна донька, Майку.

Ми з Майком прибирали на кухні. Він усміхнувся.

— Дякую. Емма — чудова дитина.

— Тобі подобається бути татом?

Майк поставив тарілки, які ніс.

— Для мене… це найкраще в житті.

Я всміхнувся.

— На «для мене» ти зробив сильний наголос.

— Батьківство не для всіх. Якщо це твоє, воно дуже веселе й відповідальне. Якщо не твоє, потребує тяжкої праці й дуже відповідальне.

— Здається, ніколи такого не чув.

Майк усміхнувся.

— Це тому, що, завівши дітей, від них не відмовишся.

— Тому це не для всіх, еге ж?

Hi. Однозначно нi. Те, що людина має чи не має дітей, ще не робить її кращою або гіршою. Річ просто в тому, що це не для всіх.

— Чому цє для тебе?

— Перш ніж народилась Емма, я встиг подбати про найпроблемнішу людину на світі.

Я засміявся.

— І хто це?

-Я.

-Ти?

— У батьківстві дуже важливо віддавати. Не так багато людей говорять про це чесно. У рекламі показують милу малечу, що тулиться до батькового чи материного плеча. Або ідеальні маленькі сімейні моменти, коли всі бадьорі, усміхнені, а дитина робить щось неймовірно симпатичне. Реклама показує, як людина щось отримує. Передання любові від дитини до батька чи матері.

— Однак це не так, еге ж?

— Так — інколи. А дуже часто це — заміна підгузків, одягання дитини, готування їжі для неї, утішання, коли вона плаче, допомога їй, коли вона не може заснути, навчання того, що вже сам знаєш… Особливо коли діти малі — тоді в батьківстві дуже важливо віддавати.

Майк трохи помовчав.

— Багато людей заводять дитину, бо хочуть отримувати. За якийсь час вони почуваються розчарованими.

— А ти — ні?

— Ну, я вже казав, що, перш ніж завести Емму, устиг подбати про себе. Побачив те, що хотів побачити. Вирушав у пригоди, яких хотів… Я був готовий віддавати.

— А отримувати щось можна?

— Дуже багато. Щодня. Тільки у дрібницях. До народження Емми я жодного разу не міняв підгузків. Гадки не мав, як це робити, і фактично очікував найгіршого. А тоді з’явилася вона, така собі крихітна людина, яка потребує допомоги. Нездатна робити це сама. Їй доводиться допомагати, і це приємно. Тоді людина отримує.

Я всміхнувся.

— Ніколи не думав, що заміна підгузків — це щось більше, ніж просто заміна підгузків. Хоча, якщо чесно, я їх ніколи не міняв.

Майк кивнув.

— Коли людина вже подбала про власні потреби, після народження дитини вона розуміє, що ця дитина — дар. Малесенька людина, яка надає можливість їй допомогти. Заміна підгузка це не обов’язок: це можливість, дещо подарувати.

Майк засміявся.

І коли дитина зовсім мала, це доводиться робити разів із десять на день.

Отже, ти отримуєш, бо віддаєш?

Саме так. Радість народжується з допомоги. Деякі люди до цього не готові. Вони хочуть спершу щось отримувати, а тоді, може, віддавати. У батьківстві все інакше.

— І все-таки ти сказав, що це — найкраща річ на світі.

Майк кивнув.

— Для мене.

Він повісив рушничок, яким перед цим витирав посуд.

— Джоне, час у добі не нескінченний. Більшість людей, ще навіть не маючи дітей, крутяться, як білки в колесі. Коли з’являється дитина, щось має змінитися. Тому що дитині понад усе потрібні час, любов та увага.

Майк трохи помовчав.

— Пам’ятаєш ідею МІ з минулих відвідин?

— Звісно, мета існування. Я саме поговорив про неї з Джессікою.

— Прекрасно. Що ж, коли людина визначила МІ і для цієї МІ життя має бути весь час підпорядковане кар’єрі… — Майк зупинився. — Як їй викроїти час, любов та увагу для дитини?

— Отже, може, її мета існування не передбачає батьківства чи материнства, — сказав я.

— Точно. А може, не передбачає його зараз. Тож людині не варто соромитися чи потерпати під тиску з боку друзів, рідних або суспільства. Натомість вона досягає мети існування в інший спосіб. Тут, у кафе, мені траплялося багато клієнтів, які прагнуть мати дитину, бо хочуть «повноцінного» життя. Цс міф. Тому що з появою дитини повноцінною стає та частина життя, що стосується дітей, проте не стає такою повноцінною якась інша його частина. Може, ця людина не надихає так багато інших, не вигадує так багато винаходів чи не розвиває свій бізнес аж так… Суть у тому, Джоне, що всі люди різні, унікальні й особливі. Мета їхнього існування може передбачати або не передбачати батьківство чи материнство, а також усе з ним пов’язане. І це нормально.

— Там це сприймають аж так нормально, — відповів я. — Тобто в зовнішньому світі.

— Знаю. Особливо якщо говорити про жінок. Однак насправді, якби народження дитини було ключем до неймовірного спокою, задоволення й щастя, ти бачив би набагато більше спокійних, задоволених і щасливих дорослих.

— І все-таки ти сказав, що це найкраща річ на світі.

— Тому що це частина моєї МІ. А ще я тоді був готовий підтримувати Емму, а не просити, щоб вона емоційно заряджала мене.