Повернення до кафе на краю світу

Розділ 6

Кейсі ввійшла раніше, ніж я закінчив оглядати кухню.

— Як справи? — запитала вона.

— Ну, я знайшов гридль, холодильник і посуд.

— І фартух, — додала Кейсі.

— І фартух, — сказав я, опустивши погляд. — Сподіваюся, Майк не буде проти. Я побачив фартух ззаду на дверях, і він мене покликав.

— Упевнена, що Майк аж ніяк не буде проти, — мовила Кейсі.

— Що там із нашою клієнткою?

Кейсі дуже таємничо всміхнулася.

— Ще замало часу минуло, щоб сказати. Залишайся на зв’язку. — Кейсі показала мені за спину. — Утім, вона хотіла б філіжанку чорної кави. Не передаси мені кавник?

— Я не міг знайти каву, — відповів я. — Саме її шукав, коли ти зайшла.

Кейсі показала мені за спину, і я повернувся. На кавоварці, якої, як я був переконаний, не було там ще двадцять секунд тому, стояв новісінький, свіжісінький кавник із напоєм.

— Ти впевнена, що тобі потрібна моя допомога? — спитав я й узяв кавник. Тепер мені згадалося, що в кафе дещо було не таким, як здавалося.

— Цілком, — відповіла Кейсі й забрала в мене кавник, узявши також із сушарки неподалік порожню чашку. Усміхнулася. — Зачекай тут. За хвилину повернуся.

Розділ 7

Кейсі підійшла до столика. Гостя морочилася з телефоном, хоч сигналу не було. За звичкою.

— Ось. будь ласка. Філіжанка свіжої кави. Чорної. Наш особливий гавайський бленд, — сказала Кейсі. Поставила чашку й налила туди кави. — Досі не ловить, еге ж?

— Ні, — відповіла жінка дещо нервово.

Кейсі поставила кавник і простягнула руку.

— Я Кейсі. Ви тут уперше, так?

Жінка сторожко простягнула руку й потиснула руку офіціантки.

— Так. На жаль, я трохи заблукала. Ще ніколи не була в цих місцях. Я Джессіка.

— Що ж, Джессіко, рада, що ви тут. Вітаю.

Кейсі потягнулася й забрала меню зі столика, за яким раніше сиділи ми з нею.

— На той випадок, якщо захочете трохи тут посидіти, — сказала вона й поклала меню поряд із гостею.

Джессіка позирнула на обкладинку меню. Там був напис. Під витисненим «Ласкаво просимо до кафе “Чому ви тут?”» містилася маленька примітка: «Перш ніж зробити замовлення, просимо запитати в наших офіціантів, що може означати ваш візит сюди».

Джессіка показала на ці слова й поглянула на Кейсі.

— Я не розумію.

Кейсі всміхнулася.

— З роками ми помітили, що люди, трохи побувши тут, починають здаватися дещо інакшими. Тож тепер ми намагаємося поступово призвичаювати їх до кафе «Чому ви тут?». Допомогти їм зрозуміти, чого тут можна очікувати.

Джессіка спантеличено поглянула на Кейсі.

— Усе одно не розумію.

— Часом людина кудись приходить, просить кави й отримує каву. Часом просить каву, а зрештою отримує незмірно більше, ніж очікує. Наш заклад — із тих, де отримують незмірно більше, ніж очікують.

Джсссіка видавалася спантеличеною.

— Подивіться, що там є, і скажіть, чи зацікавило вас щось, — попросила Кейсі й торкнулася меню. — Я дам вам кілька хвилин.

Коли Кейсі розвернулася й подалася геть Джсссіка розгорнула меню.

«Дивне місце, — подумала вона. Знову поглянула на мобільний. Сигналу досі не було. — Не можна навіть перевірити, чи є відгуки клієнтів цього кафе».

— Так, у цьому розумінні ми трохи осторонь усіх.

Це сказала Кейсі. Вона зібрала кілька речей з іншого столика й тепер ішла повз Джессіку до кухні.

— А втім, це дає змогу дослухатися до інтуїції. Усе одно вона сильніша, — додала Кейсі й усміхнулася.

Джессіка невпевнено всміхнулась у відповідь, не розуміючи, що Кейсі має на увазі. Гостя провела офіціантку поглядом до кухні й зачудувалася:

— Звідки вона знала, що я думаю?