Повернення до кафе на краю світу

Розділ 35

Я всміхнувся. Після попередніх відвідин кафе я незліченну кількість разів усвідомлював, як незначні уроки тісно пов’язані з важливими. Поки слухав, як Емма навчає Джессіку кататися на серфі, мене знов осяяло.

Усе, що вона розповідає, може бути частиною курсу про життя.

«Вибери хвилю».

Це те саме, що вибрати, куди йти. Це мета існування людини. А в мене — велика п’ятірка для життя, а вже потім — МІ, адже МІ була надто масштабна, щоб я відразу її осягнув.

«Розмістися разом із дошкою так, щоб спіймати хвилю».

Це все одно що підготуватися до того життя, яке хочеш мати. Наприклад, привести думки, емоції й дії у відповідність до намірів. Діяти так, як хочеш жити. І навіть буквально вирушити в те місце, де можна відчути те, що хочеш. Або ж перейти в потрібне оточення чи прийти до потрібних людей, щоб мати найвищі шанси на успіх.

«Починай гребти».

Дій. Починай пригоду. Наважся! Скільки разів я зустрічав людей із чудовими мріями… От тільки вони нічого не робили, щоб обернути ці мрії на реальність.

«Коли відчуєш енергію хвилі, не зупиняйся. Зроби ще кілька гребків, щоб потрапити в течію».

Як часто я бачив людей, які здавалися саме тоді, коли от-от мали пережити щось неймовірне! Підіймали голову їхні страхи, або ж ті люди ставали ледачими в діях чи намірах. Течія була, але вони зупинялися зовсім поряд із нею. А тоді мусили витрачати багацько сил, щоб почати з нуля.

«Осідлай хвилю».

Насолоджуйся! Якщо просто гребти, гребти та знову гребти, життя стає нудним. Людина вигоряє. Суть не в тому, щоб вічно готуватися до насолоди від життя, а в тому, щоб справді ним насолоджуватися. Осідлати хвилю.

Усе не було в її словах. Таке просте. Таке глибоке. І всього цього навчала семирічна дитина.

— Гаразд. — мовила Джессіка. — Я готова. Лізьмо у воду!

— Спершу потренуймося, — запропонувала Емма й показала на дошки в піску.

— У піску? — здивовано перепитала Джессіка.

— Ага. Ми опануємо техніку в такому безпечному й простому середовищі, як пісок. Тут нас не перекине жодна хвиля. Так, коли дістанемося води, ти вже добре знатимеш, що робити, і це не лякатиме. Гаразд, усі на дошки, готуймося гребти! — захоплено оголосила Емма й лягла на дошку.

Я всміхнувся й теж ліг на дошку. «Ще один чудовий життєвий урок», — подумав я.