Повернення до кафе на краю світу

Розділ 4

Ми з Кейсі проговорили майже годину. Я розповів їй про місця, у яких побував, і про деякі свої пригоди. Поїздка на сафарі в Африці, видирання на Великий китайський мур, дослідження джунглів Борнео, вештання пам’ятками давнього Риму… У мене склалося враження, ніби Кейсі знала багато тих місць, про які я говорив. Щось підказувало, що вона теж мандрівниця. Однак у Кейсі було повно запитань.

— А що в тебе? — урешті спитав я. — Досі я говорив майже весь час. Що ти робила?

— Ну, як ти, напевно, помітив, ми сьогодні не на тому місці, де були, коли ти завітав до нас востаннє.

— Саме це мене й цікавило.

Вона кивнула.

— Це не просто так. Сьогодні дещо станеться.

— Що саме?

Тут на стоянку заїхала біла автівка.

Кейсі поглянула на неї у вікно.

— Джоне, ти багато знаєш про кулінарію?

— Та ні. Ну. мабуть, подужав би приготувати ваш стандартний сніданок. А що?

— Майк сьогодні трохи спізниться. Мені б не завадило трохи допомоги на кухні, — Кейсі кивнула на машину, що зупинилася. — Здається, у нас перший клієнт.

Я міг сказати «ні» з безлічі причин. Я ще ніколи не куховарив у кафе. Умів готувати лише кілька страв. Не працював там насправді… Але чомусь усе це видавалося цілком нормальним.

Я всміхнувся.

— Що ж, якщо клієнт замовить панкейки з чорницями чи грінки з ананасом, у нас усе гаразд. Якщо йтиметься про щось інше, я не можу пообіцяти багато.

Кейсі відповіла мені усмішкою.

— Сподіватимемося на щось таке. — Вона знову поглянула на автівку. — Може, підеш оглянули кухню? Я зазирну до тебе за кілька хвилин.

Розділ 5

Кейсі побачила, як із машини вийшла жінка. За гавайськими мірками вона була вдягнена надто ошатно. Діловий костюм, високі підбори, волосся, зібране шпильками… А головне — у неї був дуже виснажений вигляд. До того ж жінка намагалась одночасно зачинити дверцята машини, сховати ключі й відповісти на дзвінок.

Зачинити дверцята їй вдалося, але вона ненароком зронила ключі на гравій. Кейсі почула, як жінка чортихнулася, нагинаючись по них. Нагнувшись, вона впустила ще й телефон. Кейсі всміхнулася.

Успішно підібравши ключі й телефон, жінка пішла до дверей кафе. Телефон вона знову піднесла до вуха. Піднявшись сходами, щоб увійти, жінка згадала, що не замкнула дверцят машини. Почала вовтузитися з ключами — і впустила їх ще раз.

На її обличчі відбилося роздратування. Урешті, повернувши собі ключі, вона таки замкнула машину з гучним «бі-біп».

Жінка відчинила двері кафе й притиснула телефон до вуха, неначе намагаючись краще чути.

— Не чую! — голосно сказала вона. — Сигнал жахливий. Я не… я не…

Жінка поглянула на телефон. А тоді, роздратовано зітхнувши, вимкнула його.

— Привіт, — спокійним голосом мовила Кейсі. Досі вона стояла біля входу, стежачи за всім цим.

Жінка здивовано підвела погляд.

— Привіт. Вибачте. Я просто… ну… — Жінка похитала головою. — Я намагалася завершити виклик, але сигнал раптом зник.

Кейсі кивнула.

— Атож, тут часом таке буває. — Усміхнулася. — Чим можу вам допомогти?

Жінка роззирнулася довкола. Вона оцінювала ситуацію. Залишитися? Піти? Її вбрання й поведінка вказували на те, що вона шукає чогось іншого. Інакшого закладу, не забігайлівки. Її очі й міміка підказували, що це кафе не для неї.

Однак тоді Кейсі побачила це. Миттєвий спалах в очах гості. За глянсовим фасадом ховалося справжнє щось, яке казало: «Зостанься ненадовго».

— Якщо просто їхати далі ще хвилин із двадцять, можна знайти безліч інших закладів, — підказала Кейсі. — Там ваш мобільний ловитиме краще.

Вона пропонувала вихід.

Жінка завагалася. їй величезною мірою хотілося вийти за двері. Та все ж нікуди не зникало це відчуття…

— А можете трохи побути тут, — додала Кейсі. — З’їжте щось, а тоді вирішите.

Кейсі злегка кивнула на диван біля вікна.

— Отам є добре місце.

Жінка поглянула на Кейсі. А та поглянула на неї.

— Гаразд, — відповіла гостя за кілька секунд, а тоді злегка похитала головою, ніби намагаючись очистити думки. — Гаразд, дякую.

Вона сіла на диван.

— Я дам вам кілька хвилин, щоб розглянути це, — сказала Кейсі й поклала на столик меню. — А тим часом не хочете чогось випити?

— Кави. Чорної.

— Зараз буде.

Кейсі розвернулася до кухні. На її губах заграла усмішка.