Приватне життя феномена

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ,

де висловлюються слушні міркування про злочинну діяльність Центрального розвідувального управління США

Такого фантастичного самопочуття я ще ніколи не звідував за все своє життя. Забулось усе — поїздка Хоми до Америки, робот Вася, пояс цнотливості для Мартохи, постамент для старшого куди пошлють, породиста корова, творець рухомого живопису, бойовий побратим, козаки, фашистський офіцер... Усе це стало несправжнім, наче належало антисвіту й антиматерії. Зате справжньою стала музика, яка безперервно звучала в голові. Після блюза американських негрів, дзвона, нестримного розгулу модерної какофонії, гопака й маршу, я в той день яку тільки музику переслухав! Начебто обернувшись на радіостанцію, котра передає й приймає на довгих, коротких і ультракоротких хвилях, я чув у собі звуки волинки, віолончелі, барабана, валторни, бугая, бубона, баяна, бандури, балалайки, арфи, акордеона, гелікона, гуслів, гудка, денцівки, домри, жалійки, кастаньєт, контрабаса, литавріс, лютні, пищика і т. д. Своїм внутрішнім, музичним і абсолютним музичним слухом я слухав сонати й сонатини, тарантели й каватини, меси й набати. В мені звучали альти й контральто, тенор ліричний і тенор драматичний, бас і баритон, меццо-сопрано й колоратурне сопрано. Коли я, ховаючись від людей, ішов стежкою через колгоспний садок, то мене переслідував голос Карузо, а коли за садком здибалася самогонниця Вівдя Оберемок, то весь аж затремтів од голосу Федора Шаляпіна. Реквієм Моцарта полонив мою свідомість, коли я проходив повз Дармограїшине обійстя, на якому владарював здоровенний кудлатий пес на ланцюгу.

А то раптом втратилась виразність звуку, й голова обернулась на музичний смітник, на звалисько звуків, пісень, мелодій, ритмів. І на цьому звалиську годі було щось утямити — докупи змішались куплети з водевілів, сигнали з військових маршів, звуки ксилофона, органа, нервова тріскотнява пасажів, урочиста вшанувальність пеана, почувся навіть гуркіт ножної педалі біля фортепіано.

Задвірками та завулками дістався до знахарчиної хати, ускочив у мальований квітник... Із мішанини звуків, із музичного хаосу пробилась фуга Генделя, й на тлі поліфонічного звучання фуги Генделя стали мені снуватись думки, які, либонь, снувалися б у кожного на моєму місці. Я сам собі здавався жертвою чийогось жахливого нелюдського експерименту. Набрав із відра на лаві кухоль води — й пив її вже під фугу Баха, а коли згодом надумав покласти до рота шкоринку хліба, то жував її під фугу Моцарта. Авжеж, передача якоїсь радіостанції, на хвилі якої зараз була налаштована моя голова, повністю присвячена фугам видатних композиторів минулого. Отож і лад моїх думок

накладався на лад знаменитих фуг, думки мої прибирали їхнього темпу й ритму, їхньої тональності.

А чому б я не міг і стати жертвою експерименту, скажімо, Центрального розвідувального управління США? Цілком можливо. Хіба для ведення стратегічної розвідки вони тепер не використовують космічні апарати? Використовують, виводячи з допомогою ракети-носія «Торадже- на» на орбіту довкола Землі космічних шпигунів. Так само використовують як для стратегічної, так і для тактичної розвідки сучасні літаки зі змінною стріловидністю крила. А безпілотні й пілотовані «чорні шпигуни», які випускає фірма «Локхід»! А корабель-шпигун «Пуебло», обладнаний радіоелектронною апаратурою! Хіба не могла вся ця шпигунська надсучасна барахлівка сконцентрувати свої зусилля на тому, щоб із допомогою канібальського експерименту затягнути мене в свої шпигунські сіті?

Саме тепер, коли старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок» та полетів до Америки!

Ця думка спалахнула в моїй свідомості в музичному супроводі вже не фуги, а фугетти. Звісно, вона могла народитись під фугу й під фугато, але... може... все-таки... є... якась... закономірність у тому, що вона появилась на світ божий саме під фугетту?!

Хитрощам ворожих розвідувальних служб немає меж. Отой Пентагон у каламутній воді рибу ловить, а хоче з води вийти сухим. Оте Федеральне бюро розслідувань саме лежить у калюжі, а на весь світ кричить: «Не бризкайте!» Рада національної безпеки і риби наловить, і ніг не замочить. Рада по розвідці при Раді національної безпеки уміє з чорного біле зробити, а з білого чорне. Розвідувальна служба по атомній енергії каркає, як ворона, а хитра, як чорт. Отож коли вони всі разом такі хитрі, то хіба не могли вдатись до такого єзуїтського експерименту наді мною?!

Еге ж, еге ж! Ви тільки подумайте — вміють замаскувати мікрофони в корпусах годинників, щоб секретно записувати чужі розмови. Уміють узяти звичайнісінький шматок пористої гуми, заховати в ньому радіолампи для радіопередавача — і будьте ласкаві, маєте контейнер для шпигуна. А розвідники-дипломати хіба в натільних поясах не перевозять таємні матеріали? А хіба не влаштовують тайники в замках дамських сумочок? А каністри не обладнують так, що в них можна перевозити шпигунські радіостанції? А автоматичні ручки не перетворюють на автоматичну зброю, яка хімічними речовинами стріляє? А для фотокопіювання документів не використовують фотоапарати типу «Мінокс», хіба не замасковують їхні камери під сірникові коробки?

Звісно, я не дамська сумочка й не каністра, не пориста гума й не натільний пояс, не автоматична ручка й не фотоапарат, які вони приловчились використовувати зі шпигунською метою. Я — це, прошу панів імперіалістів, таки я! Тому-то вони й змушені піти неторованими шляхами в розвідувальній службі, тому-то й вдались до жорстокого експерименту, обернувши мою суверенну особу на радіоприймач і, можливо, на радіопередавач. Ой зловорожі служби, для яких нема нічого святого чи недозволеного, які й маму рідну обернуть на шпигунське знаряддя із тайником замість серця, які й батькові рідному нададуть схожості з каністрою чи з чим там!

У голові клацнуло, затріщало — розряди в ефірі пішли довгою трасуючою смугою, наче хтось на космічній терниці бив коноплі. Музика зникла, натомість у голові за- вихорило-захурделило голосами дикторів, чоловічими й жіночими, а деякі то наче здавались безстатевими. Які тільки мови ллялися струмками в моїй свідомості — англійська, французька, німецька, італійська, іспанська, шведська, фінська, польська, датська, чеська, болгарська, угорська, румунська, турецька, арабська! І що характерно — кожна мова була до снаги й до тями, кожне слово розумів, хоча до приїзду у Яблунівку більш-менш був обізнаний лише з німецькою. Передачі радіостанцій різними мовами то творили звуковий коктейль, який годі скуштувати на смак, а то чітко сприймалися водночас усі слова багатьма мовами — хінді, іврит, курдська, японська, албанська... Я не знаю, радіти чи сумувати зі своєї феноменальної здатності не тільки приймати безліч радіостанцій, а й розуміти всі мови світу, проте одне знав безсумнівно: через оті ЦРУ. ФБР, ЮСІА та інші розвідувальні таємні організації нещасному Макару нема талану. І хоч роби та розсядься, а як нема талану, то нема!

Податись у район до начальника відділення міліції товариша Венеційського? Так і так, мовляв, прийшов із повин- ною, хоч і не знаю, в чому провина, та повинну голову меч не січе. Бо, може, я обернувся на резидентуру, н:г шпигунське гніздо! Хапайте мене — й викривайте перед усім світом зловорожі акції секретних служб імперіалізму, які й до Яблунівки сягнули.

І не встиг я, збираючись до району, причесатись перед дзеркалом і надіти свіжу краватку, як у голові різко клацнуло, в скронях стали відлунювати розряди в ефірі, й тоді різними мовами усі радіостанції світу стали повторювати одне й те саме слово. Різними мовами воно звучало однаково, майже однаково, проте ж була національна самобутність у вимові, котра в багатоликій сукупності надавала слову інтернаціональної ваги.

Це слово — Хома!

Це слово долинало до Яблунівки з Вашінгтона й Чікаго, з Токіо й Нагасакі, з Гонолулу й Сінгапура, з Делі й Карачі. Острови Фіджі посилали у світ: Хома! Ліссабон і Копенгаген, Сідней і Кінгстоун, Ріо-де-Жанейро й Гавана, Лондон, Париж, Мадрід, Афіни, Рим, Софія, Прага, Варшава, Будапешт — усі в колисочках уст вигойдували це ім’я, наче немовля в сповитку, і, здається, чим більше воно повторювалось, тим значнішого змісту сповнювалось, в його надрах відкривалась не тільки містка історична рет- роспектива, а й ще вагоміша історична перспектива.

Почувши, що весь світ розмаїттям мов тільки й говорить про Хому, я вже нітрохи не сумнівався в тому, що справді став жертвою фантастичного експерименту розвідувальних служб навіть не одної, а кількох імперіалістичних держав, яким украй потрібна вся інформація про яблунівського колгоспника, про того, кого всі народи з такою ніжністю називають: позичений чоловік, старший куди

пошлють із колгоспу «Барвінок», грибок маслючок українського золотого Поділля!

І чим більше я вслухався в голоси радіодикторів, чим ширша й значніша інформація про Хому проникала в мій мозок, у свідомість і підсвідомість, у кров, у нервову систему, тим помітніше мінялась уся моя структура, оновлювалась, модернізувалась... І завдяки цій оновленій та модернізованій структурі я зумів побачити, почути й осягнути такі речі, які за старої структури зоставались для мене речами за сімома замками. Про це — в подальших розділах нашої розповіді.