Приватне життя феномена

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ,

де знову йдеться про відвідини унікальної фірми-аптеки й де автор докладно розповідає про оторопіння Хоми, бо ж довелось йому побачити речі й справді подиву гідні

Тепер вони йшли через відділення, у якому було царство крові. Кров тут зберігалась у циліндричних капсулах, у кулястих і кубічних, а також у капсулах-паралелепіпедах. Службовці фірми, що траплялись назустріч Хомі, не звертали ніякісінької уваги на грибка маслючка. Поминувши царство законсервованої крові, вступили в царство кісток. Либонь, тут не було жодної кістки, якої б не мав людський скелет. Кістки плеча, передпліччя, стегна, гомілки, кісточки зап’ястка, хребці, лопатки, ребра, кістки черепної кришки, таза... Всі ці кістки були в необмеженій кількості, причому найрізноманітніших розмірів — деякі годилися б на пігмеїв і карликів, а деякі підійшли б циклопічним істотам.

Коли ступали через відділення крові, то в Хоми в очах майнуло німе запитання: тут чи не тут свята святих, про яку казала Мейдж? Таке саме німе запитання блимнуло в очах, коли ступали поміж кісток. А що чарівна заокеанська секс-бомба не зупинялась, то втретє в грибка маслючка таке запитання майнуло, коли опинились у відділенні шкіри. О, які зразки шкір тут можна побачити! Ці шкіри сховано в прозорих спеціально обладнаних сейфах, де шкіри мали змогу жити так, як вони могли б жити на людях, бо в сейфах прекрасно поставлено як теплорегуляцію, так і підживлення шкіри всіма необхідними елементами. Білі, чорні, жовті, оливкові, шоколадні, лимонні, апельсинові, абрикосові — тут містились шкіри всяких кольорів і всяких відтінків, і вони здавалися свіженькими, наче щойно злупленими.

Можливо, Хомі кортіло спитати про походження цих шкір та про ті ціни, які фірма пропонує, коли купує й коли продає як товар, проте зваблива Мейдж чомусь не зупинилась у цьому відділенні, її стрункі ніжки цокотіли все далі, й грибку маслючку нічого не зоставалось, як слухняно простувати за тими закличними ніжками. Зразу ж спинились у відділенні органів дихання, де зібрано гортані, трахеї і легені. Найбільше тут містилось легень, які, звісно, діяли разом із усіма своїми бронхіальними гілочками й легеневими пухирцями. Зовні вкриті тоненькими легеневими плеврами, вони скорочувались в об’ємі і збільшувались, і пильний до кожної подробиці Хома не міг не запримітити, що тут, либонь, є легені не тільки дорослих чоловіків і жінок, а й дівочі та парубочі, а й дитячі.

Відділення органів дихання, напевне, також не було святою святих цієї фірми, бо Мейдж не зупинилася серед гортаней та рухомих легень, фортепіанні звуки її туфель уже лунали попереду, й старший куди пошлють мусив наддати ходи, щоб не відстати й випадково не загубитись у лабіринтах, про які не оповідала навіть антична грецька міфологія.

Мейдж не зупинилась і там, де виставлено шлунки, дванадцятипалі кишки, тонкі кишки й товсті кишки. Все це, звісно, жило й діяло, ледь ворушилось у прозорих медичних шафах із спеціальним обладнанням, у розчині, що правив за функціональне середовище й постачав ці органи всіма необхідними речовинами, зокрема, ферментами слини, шлункового соку, підшлункового соку, кишкового соку, забезпечувало розщеплення вуглеводів, білків, жирів, а також дозволяло всмоктувати вуглеводи, білки, жири та воду.

Мейдж пролетіла, як прекрасне марево, й через відділення, що могло похвалитись і кількістю, і якістю залозів внутрішньої секреції, а також щитовидною залозою і гіпофізом. Так само прекрасним видінням промайнула там, де панувало буйство статевих органів, де владарювали статеві залози і т. д.,— очевидно, й ці відділення в їхній фірмі не вважалися святою святих.

Ага, коли грибок маслючок хуркливим хуркалом слідом за Мейдж ішов через відділення крові, то пробурмотів під носа за своєю звичкою: «Не все їсти скором — колись буде й піст». Серед кісток він промимрив: «Сьогодні загульно, а завтра цибульно». Серед шкір усяких мастей із язика старшого куди пошлють злетіло: «Був колись горіх, а тепер свистун». Серед гортаней, трахей і легень він зітхнув: «Не горіло, не боліло, як з лука спрягло». Поміж шлунків та кишок сказав: «Еге ж, на Тетяну поговір, що Тетяна вмерла, вона ж лежить на печі і ноги задерла». Серед залозів внутрішньої секреції Хома змовчав або ж сказав так тихо, що не почути, зате серед статевих органів як роззявив рота, то довго не затуляв, а потім бубонів: «Де кум — де коровай!.. Де кум — де коровай!.. Де кум — де коровай!..» Не станемо коментувати останнього здивованого вигуку, який вирвався десь із підсвідомості, як не станемо коментувати й попередні вигуки, що теж мали народитися тільки в підсвідомості, бо однаково не спроможемось осягнути всю їхню глибину й значущість.

І нарешті, стишивши крок, Мейдж ступила до зали, що нагадувала як не древньоіндійську пагоду, якої Хома ніколи не бачив, то принаймні київський планетарій, у якому грибок маслючок теж не був, проте бачив по республіканському телебаченню. Священна тиша панувала в цьому сферичної форми приміщенні, й старший куди пошлють, наслідуючи приклад Мейдж, завмер на вході, вражено й зачаровано роздивляючись кругом. І хоч заокеанська секс- бомба не похопилась жоднісіньким словом, грибок маслючок колгоспним своїм нутром одразу здогадався, що це і є свята святих фірми, її слава і гордість. І хоч стерильна чистота і лад, що відчувались у цьому сферичної форми приміщенні, були якісь особливі, майже неприродні, Хома тут почувався впевнено.

— У цьому відділенні наша фірма зберігає мозок,— нарешті озвалась Мейдж. І хоч голос її задля такої нагоди, як відвідини святої святих, набрав суворішого тембру, в словах не поменшало отієї еротичної радіації, котра відчутно бентежила грибка маслючка навіть тоді, коли він переживав напад гніву.— Хочу підкреслити, що наша фірма зберігає національні запаси мозку, тому, як ви розумієте, вона має колосальне стратегічне значення. Уважніше пригляньтесь до великих півкуль головного мозку, й перед вами якщо не відкриється смисл людського існування, то бодай ви задумаєтесь над тим смислом... Ось ці півкулі належали молодому клерку, що загинув у автомобільній катастрофі. Яка прекрасна кора вкриває їх, які розкішні звивини та борозни, що побільшують площу кори, водночас побільшуючи кількість тіл нейронів. Можна не сумніватись, що і в лівій, і в правій півкулі неабияка біла речовина, а в білій речовині переднього мозку неабияка сіра речовина. Не можна не захоплюватись лобовою, тім’яною, висковою і потиличними частками великої півкулі цього передчасно загиблого клерка. Можна не сумніватись у тому, що завдяки своїм природним здібностям він у нашому суспільстві рівних можливостей міг згодом вибитись на одного з командирів виробництва, очолити акціонерне товариство або ж раду директорів великої компанії. Ви розумієте, Хомо, що цьому мозку ціни немає, що згодом, пересаджений в іншу голову, цей мозок ще здатен добитись в іншому тілі не менших успіхів, ніж то не судилось невдатливому клерку. Хочете поцікавитись, як ці великі півкулі головного мозку стали власністю нашої фірми? У молодого клерка виявилися спадкоємці з діловою стрункою, й вони не захотіли, щоб отаке багатство, яке ви бачите перед собою, та й пропало в могилі, сточене хробаками. Авжеж, бізнес є бізнес.

— Бідний клерк,— сказав Хома.— А оце чиї мізки?

Й старший куди пошлють тицьнув пальцем у сферичну посудину, в якій також зберігались великі півкулі головного мозку. За обсягом вони майже вдвічі перевершували клеркові великі півкулі, якими щойно так захоплювалась Мейдж, і на них не можна було не задивитись.

— О! — вихопилось у молодої вродливої жінки, й на вустах її спалахнула така яскрава усмішка, що мимоволі кортить порівняти ту усмішку з блискавкою, тільки з блискавкою теплою й ніжною, яких у природі й не буває.— О! Це великі півкулі головного мозку містера Кварантіні, який очолював мафію в Буффало й загинув од рук мафії- конкурентки.

— Видно, башковитий був дядько,— висловив здогад Хома,— а так по-дурному загнувся.

— О! — вигукнула Мейдж, захоплена мудрістю яблунівського колгоспника.— Американська преса писала, що Ква* рантіні й справді загинув безглуздою смертю. У кількарічній боротьбі він винищив усіх, хто претендував посісти чільне місце в мафії, але, Хомо, ми живемо в світі жорстокої конкуренції, яка й рухає суспільство вперед. Молоді керівники мафії-конкурентки вирішили прибрати Кварантіні, поки старий лев не прибрав їх самих. Його було вбито п’ятьма кулями в найкращому ресторані міста, куди цей старий ловелас прийшов на побачення з коханкою.

— Де голова блудить, там хвіст радить,— слушно вдався грибок маслючок до яблунівської народної мудрості.— Як то кажеться, утіхи на годину, а біди до смерті...

— Авжеж, великі півкулі головного мозку Кварантіні є гордістю нашої фірми, але, Хомо, у нас що експонат, то гордість, ми намагаємось берегти і примножувати свою репутацію.

— Дурне діло не хитре,— зауважив Хома.

— Авжеж, дурне діло не хитре,— не стала заперечувати чарівна Мейдж.— А тепер ось прошу ознайомитися з цими експонатами...

Й заокеанська секс-бомба, ледь погойдуючись на високих ногах, наче полум’я свічки на теплому вечірньому вітерці, стала вихвалятись власністю фірми, зібраною під склепінчастою стелею сферичного приміщення. Мовляв, так і так, дорогий Хомо, полюбуйтесь лишень цими великими півкулями головного мозку. Вони належали зовсім недавно геніальному рецидивістові, на совісті якого десятки загублених людських життів. Яка прекрасна кора, які борозни та звивини! Спеціалісти фірми дослідили, що ці півкулі відзначаються винятково розвиненими смаковою і нюховою зонами, слуховою і зоровою зонами, а найбільше, мабуть, шкірно-м’язовою зоною. Поряд із великими півкулями рецидивіста можна побачити великі півкулі знаменитого бейсболіста Джо Маккінлі, гордість нації минулих років, ідола її молодого покоління. Джо Маккінлі загинув в авіаційній катастрофі, завдяки винятковим зусиллям медиків пощастило врятувати лише оці великі півкулі головного мозку, й тому смуток і печаль нації, особливо ж її молодого покоління, були не такі безнадійно трагічні. У Джо Маккінлі великі півкулі не такі розвинуті, як, скажімо, у геніального рецидивіста, звивин і борозен тут менше, отже, менше й нейронів, але від того гордість американської нації не перестає бути гордістю, чи не правда, Хомо?.. А ці великі півкулі головного мозку належали каскадеру екстра- класу, цей каскадер знімався в найпопуляриіших фільмах жахів, його трюки зафіксовано в десятках розважальних стрічок, які принесли продюсерам мільйонні прибутки. Але в кожного своя доля, з одним феноменальним трюком безстрашному каскадерові не повезло, й тепер ось, Хомо, ви бачите ці хоробрі, ці мужні півкулі, які продовжують жити в створених для них сприятливих умовах. А вже ці великі півкулі головного мозку належать вченому-енциклопедисту, для якого не існувало таємниць у жодній із галузей знань, у кожній науці інтуїтивним чуттям і генієм своїм він прозирав завтрашній день. Але фатум є фатум, і цьому видатному розуму судилося загинути від руки п’яної своєї утриманки, дівиці вільної поведінки, пощастило врятувати тільки великі півкулі головного мозку. Авжеж, зараз у них народжуються нові геніальні ідеї, тільки ж не можуть вони виразитись у конкретній формі, приступній для людей і звичній для них, ось тому ці ідеї зостаються за сімома замками... А ще полюбуйтесь, Хомо, на ці екземпляри, тут ціла колекція великих півкуль головного мозку, які ще вчора чи позавчора належали солдатам американської армії, але ж ніщо не вічне під сонцем. Ось емкземпляр, що колись керував військовим льотчиком, ось цей керував командиром підводного атомного човна, ось цей керував сержантом-десантником. Ніде в світі, Хомо, ви не побачите нічого подібного, тому дивіться, любуйтесь, запам’ятовуйте, й не кажіть, прошу вас, що колись яблунівський колгосп «Барвінок» зможе похвалитись чимось схожим. Жодному колгоспу такий бізнес не до снаги, а до снаги лише вільному підприємництву в умовах вільного світу.

— А таки так, трясця вашій матері! — мусив згодитись грибок маслючок.— Своїх мізків у нас вистачає в кожного, але тримаємо при собі, не розкидаємось добром. Скупі, а хто скуп, то не глуп. Як то мовиться? І рад би, і дав би, і є що, та ні в що. І якби ваша фірма зажерлива, що прагне добути ремінця там, де собаки й лика погризли, та сягнула, господи сохрани, нашої Яблунівки, то дістала б у нас тільки рожна та ще нашої славної-преславної дзуськи.

— Дзуськи? — перепитала Мейдж, і знаменита українська «дзуська», народжена її вустами, випромінила стільки еротичної радіації, що грибком маслючком затрусило, наче осиковим листячком.

— Ага, дзуськи! — повторив гордий Хома.— А в нас трудно вирвати, як псові з зубів.

— Тепер від імені фірми хочу звернутись до вас із запитанням,— зовсім не образилась Мейдж на грубувату відвертість грибка маслючка.— Чи не хотіли б ви заповісти свої великі півкулі головного мозку нашій фірмі? Звичайно, за великі гроші, які одержать ваші спадкоємці. Ваші півкулі посядуть одне з найпочесніших місць, складатимуть честь і славу фірми.

— Ні, не хочу,— заперечив Хома не без гніву і не без обурення за таку пропозицію.

— Але чому? — здивувалася заокеанська секс-бомба.— Значну частину грошей ви можете одержати готівкою ще за життя. Стільки середній американець не одержує за все своє життя...

— Волію, щоб мої мізки зогнили на рідному яблунівському цвинтарі,— твердо відповів Хома.— На тій землі, де коли допадався до меду, то з ковшем, де я був хватом до вареників, де їв до поту, а робив, аби не змерз. Свої мізки, Мейдж, я не хочу розтринькувати по ваших смітниках, от!

Чарівна Мейдж, очевидно, була шокована такою гнівною відповіддю Хоми, а тому вперше втратила дар мови, якого вона досі не втрачала ніколи. Оговтавшись, мовила:

— Але тільки наша фірма, єдина в світі, здатна гарантувати безсмертя вашим великим півкулям головного мозку в майбутньому! Лише завдяки зусиллям нашої фірми вони не зогниють у яблунівській землі, а зможуть ожити якщо не через рік чи два після вашої загибелі, то через сотню років!

Мейдж говорила палко, пристрасно про те, що їхня фірма є благодійницею сучасного суспільства, й ця її благодійницька роль дедалі зростатиме. Авжеж, вона займається трансплантацією серця, печінки, селезінки та інших внутрішніх органів. Але вінцем діяльності фірми є операції по видаленню у людей не вельми продуктивних, м’яко кажучи, великих півкуль головного мозку і по вживленню на їхнє місце потужних і надійних півкуль. Операції по вилученню своїх і по пересадці чужих провадить, звичайно, фірма, яка має спеціалістів-віртуозів, не кажучи вже про будь-які комплекти великих півкуль головного мозку. Ось вони, Хомо, перед вами! Ще не трапилось жодної невдалої операції. Діяльність фірми цілком легальна, користується підтримкою ділових кіл та уряду. Ще б не зажити такої підтримки, коли представники ділових кіл та уряду є тут найчастішими клієнтами. Гак, вони нерідко вдаються до операції, завдяки якій, скажімо, член демократичної партії, вилучивши свої мізки, купує і вставляє собі мізки молодого, здорового регбіста, а член республіканської партії— мізки солдата військово-повітряних сил. Якби ви знали, Хомо, скільки людей у нашій державі розжились на чужі мізки, а відтак і на чужу свідомість! Чимало діячів Пентагона ходять із великими півкулями головного мозку, які в минулому належали гангстерам чи терористам. Півкулі шахраїв чи кишенькових злодіїв часто потрапляють до сивих завсідників біржі, що люблять грати на курсах акцій, наживаються на валютній лихоманці. Шановані батьки великих сімейств залюбки носять мізки сутенерів, ловеласів і еротоманів. Серед письменників, що постачають свою продукцію на ринок масової культури, в моді мізки здорових дебілів, які за свого життя не були обтяжені ніякими проблемами, а також мізки параноїків. Представники жовтої та бульварної преси віддають перевагу мізкам гомосексуалістів, педерастів і всяких сексуальних збоченців, яких у вільному світі з подальшим розвитком демократії не меншає, а більшає. Старі генерали знають толк у мізках молодих куклукскланівців, що випадково загинули, здебільшого в ліжку чужої жінки. У нас є грандіозна картотека, заведена на осіб, яким фірма сприяла в проведенні операцій. Так, ми легальне приватновласницьке підприємство, проте ніхто не афішує своїх стосунків із нами, й фірма також зберігає таємницю. Деякі клієнти звертаються до нас і вдруге, і втретє — у тому разі, коли хочуть випробувати всякі мізки, всякі півкулі. До того йдеться, Хомо, що в майбутньому кожен стане клієнтом фірми, кожен захоче вдатись до операції, щоб свої мізки замінити на чужі, надійніші й практичніші, з якими легше пристосуватись до цього мінливого світу. Так, є кон’юнктура на великі півкулі головного мозку. Скажімо, оцей прекрасний екземпляр, який належав колись геніальному вченому-енциклопедисту, не вельми котирується, бо кому в наш час захочеться бути генієм! Проте ми не втрачаємо надії продати ці півкулі з великою вигодою, бо диваки не перевелись. Не хочу бути потайною, Хомо, скажу відверто, що й ваші великі півкулі головного мозку не створили б ажіотажу серед наших клієнтів, усяких там банкірів, капіталістів та імперіалістів. Бо якому імперіалістові захочеться розлучитися зі своїми півкулями, щоб трансплантувати собі півкулі яблунівського колгоспника з «Барвінку»? Та він швидше пересадить собі за мільйонну суму півкулі якогось шизоїдного статевого збоченця, ніж ваші! Однак наша фірма хотіла б придбати великі півкулі вашого головного мозку з метою реклами. Це були б перші півкулі колгоспника, придбані фірмою, й вони б викликали серед клієнтів гострий інтерес своєю екзотичною незвичністю. О Хомо, що б ви казали чи не казали, а екзотика завжди справлятиме враження!

— Біле, як свинячий сир,— нарешті озвався старший куди пошлють.

— Як розуміти вашу відповідь?

— Ох і кучма! Привела наша мати Каленика, та не знаєм, як звати.

— Фірма не зрозуміє вашої відповіді.

— Еге ж, добра то річ із-за чужого плеча свої ноги попасти.

— Очевидно, ваші відповіді ми закладемо в комп’ютер» ну систему, щоб вилущити раціональний смисл. Хоча комп'ютерна система навряд чи впорається з ірраціональною загадковістю, притаманною вашому афористичному мисленню, Хомо.

— Ви мовчіть, а ми будемо потакувать.

— І комп’ютерна система спасує, не тільки я.

— Віз у лісі, а хомут за лісом у болоті, а коняка — чорти її знають де, як же поїхати по солому?

— О Хомо, змилосердьтесь наді мною й над моїми великими півкулями головного мозку! Адже з вашого боку це жорстокий, хоч, може, й вишуканий, садизм — відповідати мені в жанрі яблунівських колгоспних афоризмів! Я звикла до чіткої математичної логіки, а ви постійно вдаєтесь до перлів, що здатні народитись тільки в колективному хаосі народної підсвідомості.

— Мейдж, затямте, що рідна Яблунівка прокляла б мене, якби я повернувся на батьківщину із запроданими мізками. Я був би першим запроданцем, який працює в колгоспі спільно з чесними людьми. Що б мені сказав начальник районної міліції товариш Венеційський? А рідна жінка Мартоха? А названий синочок Хомко Хомович? Навіть пройдисвітка й спекулянтка Одарка Дармограїха, до котрої я колись ходив позичатися за телицю, й та плюнула б мені межи очі. А що вже тоді казати про трудящих людей усього світу! Ні, Мейдж, я ніколи не пристану на ласі обіцянки грошей, безсмертя і слави. Мої мізки могли народитись тільки на яблунівській землі, на чужині їм не прищепитись і не привитись.

Старший куди пошлють говорив, наче горохом сипав об стіну, і слова його палкі скидались на отих двох дідів та на дві діви-невісти, що підняли ярмарок на місті. А верткий язик скидався на жалку кропиву, що ніяк із рота війнутись не годна, щоб боляче вжалити заокеанську секс-бомбу. Щоки в Хоми з досади посоловіли, наче не з доброї муки були зліплені. Ось до чого може довести будь-якого нашого колгоспника пропозиція запродати свої великі півкулі головного мозку, щоб вони красувалися серед мізків усяких там клерків, регбістів, сутенерів, наркоманів, професійних військових убивць, а згодом, дивись, ще й були б пересаджені в чиюсь чужу заокеанську черепну коробку! Грибок маслючок багато говорив, і кожне його слово було з зубами народжене, і в кожній його фразі дюжина гемонських чортів воловодилась, і кожна фраза, здавалось, роззявляє таку безмежну та лиху пащеку, що здатна живцем ковтнути оту Мейдж із усією її рекламною чарівністю і звабливістю. Уволю наскубши, як то мовиться, товстого сала з худого пса, Хома кинув недобрим поглядом по всіх великих півкулях головного мозку, якими заповнене сферичної форми приміщення, ця свята святих фірми.

— Вправляйте мізки своїм товстосумам-кровопивцям, своїм генералам-розбійникам, своїм президентам-словоблу- дам,— сказав Хома з нещадною принциповістю,— а до яблунівського колгоспника вам зась! На цьому слові та й бувайте здорові! Спасибі за полудень, що наївся та й голоден!

— Хомо! — сполотнілими вустами інтимно прошепотіла Мейдж,—Ви ж бо хотіли взяти моє серце!..

Старший куди пошлють, котрий уже намірився йти геть, зупинився на той розпачливий зойк. Під ніс собі пробубонів: «Еге ж, не вставай, Хомо, з-за обіду, бо в печі ще долото жарене». Сказав уголос:

— Уже поїхало помело, що в гостях у віхтя було!

Звісно, Мейдж нічого не втямила з того, що сказав грибок маслючок, а тому страждання на її рекламної вроди обличчі не поменшало, а побільшало. Хто відає, може, й справді за якусь годину-півтори їхньої зустрічі встигла закохатись у цього любомудра й златоуста? Загадки жіночого єства невичерпні, отже, могла, чому б не могла! Бо не вона перша, не вона й остання, хто відчув на собі чари працьовитого тваринника з колгоспу «Барвінок»...

— Хомо!..— знову прошепотіли її спопелілі від великої туги рекламного малюнка вуста.

— Пошли тобі' здоров’я, та з неба дощ, та хліб, та цвіт, та всячину!

Так по-яблунівськи щиро попрощавшись із Мейдж, старший куди пошлють таки примусив себе рушити з цього пантеону людських органів, із цього лікарсько-аптечного паноптикуму, а чарівна молода жінка з розпукою дивилась йому вслід, і її сині очі-фіалки зів’яли, наче від пекельної спеки.