Приватне життя феномена

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ СЬОМИЙ,

у якому на авансцену виступає робот Вася, котрий, лаючись, п’ять нулів множить на п’ять нулів, отриману суму ще раз множить на п’ять нулів, а також дебатується питання про те, чи народна медицина спроможна вилікувати робота Васю

Робот Вася, кібернетичне диво з кібернетичних чудес, працював на тваринницькій фермі колгоспу «Барвінок» і за Хому, й за себе. Хтось би назвав його двійником грибка маслючка, посилаючись на те, що обоє були запрограмовані на роботу коло худоби та коло гною. Проте, як ви розумієте, навряд чи комусь пощастило б створити механічну істоту, адекватну старшому куди пошлють, адекватну його працелюбству, лукавству та генію. Хома — феномен, старший куди пошлють не так навіть колгоспу «Барвінок», як тепер уже всієї планети, то чи можна говорити про те, що в нього є двійник, навіть якщо це робот Вася, справді кібернетичне диво з кібернетичних чудес?!

Робот Вася міцно тримався на ногах, та якось таки послизнувся на гною і впав. Упавши, робот Вася поламав антену, але замість поламаної випустив нову і ввімкнув запасний блок. Лічильник випромінювання посилав йому в мозок тривожні сигнали, і, лежачи на мокрій підстилці, робот Вася розгублено кліпав індикаторами, не в змозі підвестись. Він відчував, що після цього падіння щось сталося з його чутливими приладами та надчутливими деталями. Підійшла доярка Христя Борозенна, подала роботу Васі руку, допомогла звестись і проказала докірливо:

— Бач, Васю, вже й на своїх ногах утриматись не годен. Ото не треба вчащати до буфетниці Насті й просиджувати в неї всі зароблені в колгоспі гроші.

Й далі розгублено кліпаючи індикаторами, він увімкнув додаткові звукові фільтри, щоб заглушити докірливий голос доярки. Крім того, прибрав шасі і вимкнув найнижчу свою передачу, яка увімкнулась автоматично, коли, послизнувшись, падав. А вже тоді долонями обтріпав штани й мовив:

— Не думай, Христе, що я такий п’яний, аж валяюсь, що я набражився, як п’яниця. З учорашнього дня і макової краплини в роті не мав, бо не хочу, як дід сороківки.

В голові дзвеніло, й робот Вася вилаяв себе за необережність: «П’ять нулів помножити на п’ять нулів, отриману суму ще раз помножити на п’ять нулів!» А що дзвін не минав, то робот вилаявся ще експресивніше: «А матері твоїй ковінька в усі зарубіжні моделі оптимізації розподілу капітальних вкладів!» А що джмелі не переставали густи, робот Вася лайнувся і втретє: «Ідіть к хрінам усі алгоритми вибору, всі допустимі структури, усі значення параметрів, усі задані обмеження, усі критерії якості параметричного простору змінних!»

Доярка Христя хоч і не з роботів, а з живих людей, проте чи вгадала, чи по індикаторах робота Васі прочитала всі його думки, й питає:

— І навіщо ото в п’ять нулів, га? І в зарубіжні моделі оптимізації розподілу капітальних вкладів? І в усі критерії якості параметричного простору змінних?

— Якби не боліло, то не лаявся б,— зізнався робот Вася.— Так на душі, наче між десятим і одинадцятим блоками замкнувся контакт.

— Контакт замкнувся між блоками! — передражнила доярка.— Ото не вчащай до буфетниці Насті!

— Золотенька моя, повір, що не брешу! —по-людському скаржився робот Вася.— Болить! І ретикулярне ядро, де формуються команди, болить... І прилад, де дискретизу- ється час, де відбувається координація й автокореляція... Й з ефекторною послідовністю щось не те...

— Скрипливе дерево два віки живе, а здорове й одного не виживе,— пожартувала Христя, проте й посмутніла, бо втямила, що робот Вася не бреше, що й справді болить, що й справді не ходив до буфетниці.— Ну, якщо в тебе з координацією й автокореляцією щось не так, то чом би й до лікаря не піти?

— Чого мені вештатись по лікарях, я — робот! — гордо сказав робот Вася. І, ступивши крок по фермі, застогнав і рукою за груди вхопився.— А щоб скрутились усі вектори критеріїв і глобальна ціль, щоб побила морока усю сукупність функцій і потік керівної інформації, а щоб світ не світив і сонце праведне не сходило для максимальних ефектів при мінімальних затратах!

— Гі на тя, як ти лаєшся! — захоплено сказала доярка Христя Борозенна.— А від лайок хіба менше кольок у грудях коле? До лікаря гайда, треба лікуватись, бо хто робитиме на фермі, поки Хома Хомович не вернувся з Америки?

— Зроду не шукав собі дубового хреста по лікарнях! — гордо сказав робот Вася, а що біль не минав, то вилаявся знову: — А щоб колом стали логістична крива й середній потік інформації!

Обережненько, співчутливо охаючи та зітхаючи, завела доярка Христя Борозенна скаліченого робота Васю до червоного кутка на фермі й тут допомогла йому вкластись на старенькому пошарпаному дивані. Принесла свіжоздоєно- го молока в склянці, щоб робот Вася закропився, проте від молока недужий відмовився, стогнав голосно:

— Фотоелементи мої ниють, якісь негаразди з нейроно- подібною сіткою...

Кожен із яблунівських колгоспників, глянувши на робота Васю, відразу втямив би, що він уже не здатен так, як раніше, перебирати різні варіанти рішень у пошуках оптимального, що йому вже не до снаги одночасна переробка інформації по багатьох і різних каналах, щоб прийняти паралельні рішення. Та й, з усього видать, порушились хі- мотронні зв’язки, які вже не забезпечують комунікативних стосунків між ділянками мозку.

Хто тільки того дня трапився на фермі, неодмінно приходив подивитись на хворого робота Васю, що лежав у червоному кутку. Звісно, бо дивина дивна, бо де ще коли вдасться побачити хворого робота! Вони, як правило, безвідмовні, дужі, при здоров’ї, їм не загрожують ні радикуліти, ні цироз печінки, ні тиф, ні туберкульоз, ні гонконгський грип. А тому-то роботам не потрібне медичне обслуговування, їм не виплачується грошова допомога по листках непрацездатності. В санаторії вони не їздять десь там у Крим чи на Кавказ, щоб підлатати нерви або серце.

З уст в уста переказували, що посковзнувся робот Вася на рівному місці. Й треба ж: досі не спотикався, а тут спіткнувся. В яблунівську лікарню йти не хоче і в районну поліклініку їхати також не бажає, бо що там йому поможе, терапевт чи ортопед, хірург чи невропатолог. Розказували колгоспники, що лежить робот на дивані, стогне й лається крізь зуби у якісь там критерії ефективності, у фактори й функціональні перетворення факторів!

Зайшов подивитись на робота Васю й зоотехнік Невечеря. Зоотехнік і є зоотехнік, він на худобі знається, а не на людях, але ж робот Вася не людина, то чом не поглянути? Лице в робота Васі позеленіло, індикатори тьмяно світились. «Еге ж,— подумав зоотехнік Невечеря,— та в нього барахлять не тільки оптичні датчики, а й дально- мір, а й система контактних датчиків. Це ж він уже не зможе знаходити свої координати в просторі. Так гепнувся, що й сам до пуття не відає за свої запаси енергії, за температуру двигунів та за стан ліній зв’язку... Слабує й інформаційний зв’язок робота Васі з довколишнім середовищем, себто з колгоспом «Барвінок».

— А щоб несвітський сором побив оптимальні параметри структури,— бубонів робот Вася, бо йому й пам ять відбило.— Паралелепіпеди... дискретний характер... цільові функції... єдині критерії... сто факторіал... тисяча елементів... синус, косинус, логарифм...

— Синус, косинус, логарифм?—з недовірою в голосі перепитав зоотехнік Невечеря.

— Брамапутра! —скрикнув робот Вася.

— Брамапутра? —перепитав зоотехнік.

— Критерій оптимальності... максимізація функціональна... межі обмежень...

— Межі обмежень? — намагався втямити те марення зоотехнік Невечеря.

І, звісно, що міг утямити з марення пошкодженого робота навіть такий кваліфікований спеціаліст! Він би зрозумів, якби йшлось про сибірку чи сап коней, про правець чи бруцельоз, про сказ, туляремію, бешиху, ящур. Але межі обмежень чи максимізація функціонала? Критерій оптимальності? Ні, зоотехнік таких речей втямити не міг, бо еін спеціаліст іншого профілю.

Народ, заходячи до червоного кутка й співчутливо дивуючись із хвороби робота Васі, всяку всячину торочив.

Коли, мовляв, до лікарні чи поліклініки не хоче, коли й зоотехнік йому не зарадить своїм умінням, коли й від ветеринара ніякої помочі не діждешся, то, може, пошукати для робота Васі знахарку чи шептуху, метку бабцю-ворож- битку? Але ж у Яблунівці немає знахарок та шептух і по інших селах не чувати. А може, вдатись до народної медицини, полікувати травами, нехай йому халепа! Бач, як він дрижить, цей робот Вася, то, може, проти його нервових болячок прислужився б ряст Маршаллів, себто ряска жовта?.. Апетит у нього кепський, то годилося б понапувати відваром із Петрових батогів, себто цикорію дикого?.. А якщо в робота Васі рак шлунка чи злоякісна пухлина, а якщо в нього там кишки заболіли, то можна було б до циру вдатись — до такого березового гриба, що росте на корі... А може, в робота Васі завелись паразити? Хай би причастився чемерицею? Говорили й про череду, й кінський каштан, і про царську свічку-дрябчик, і про жаливу, перебирали в пам’яті лікувальну силу ялового золотника, вовчих ягід, жовтого латаття, гадючника шестипелюсткового, черемки лугової, калгана-зав’язника, перстача сріблястого, липуха-дідовника, цибулі ведмежої...

Робот Вася, звісно, слухав усі ці балачки, бо велись балачки в червоному кутку, й раптом, кліпаючи повіками та моргаючи пригаслими індикаторами, сказав:

— Либонь, не поможе ні мох дубовий моїм мікрофонам, ні вовчі зуби (себто кульбаба) моїм реле, ні баб’ячі прокльони (себто омела) моїм акумуляторам. Щоб я до світа сонця не бачив, коли мені вже не треба йти туди, звідки прийшов. Смерть не розбирає чина — бере колгоспника і робота-селянина.

— Хома ще не приїхав із Америки, а ти вже надумав, поживши довго, померти швидко,— дорікнув зоотехнік Невечеря.— Якось невдобно. Почекай, поки той позичений чоловік повернеться з далеких мандрів додому, а тоді вже й пропадай ні за копійку. Передаси Хомі трудову естафетну паличку — й гайда, скатертиною дорога.

— А що вдію, коли наспіла пора крутнутись догори черева? — мало не заплакав робот Вася.

— Як там не болієш, але околієш,— обрадував добрим словом зоотехнік Невечеря.— Поки що не вмирай, Васю, прошу тебе як друг, товариш і брат. Аби видужати, мобілізуй внутрішні сили. Адже не пробував мобілізуватись внутрішньо, ні? Ось і дарма, ось і видно, що ти як сьогодні привезений, що ти хоч не в лад, зате широко ступаєш!

— Ай справді! — вигукнув робот Вася. Й вилаявся: п’ять нулів помножив на п’ять нулів і одержану суму знову помножив на п’ять нулів.— І як я раніше не здогадався?.. Бач, хотів удатись до курячої гречки чи нечіпай-зілля, а про невикористані запаси внутрішніх сил і забув! — І робот Вася знову лайнувся в якісь критерії ефективності та суму співмножників, у якісь фактори й методи інтегральних оцінок, а ще в чотири шкали: найменувань, порядків, інтервалів і відношень.

І не встигли всі довкола в червоному кутку отямитись, як робот Вася порожевів на обличчі, індикатори його знову наллялись живим розумним світлом. Звівся з дивана, ступив лівою ногою, правою — хоч би що, обидві здорові, наче й не послизався на гною, наче й не збирався віддавати богу свою механічну душу робота.

— Авжеж,— бубонів радісно, пританцьовуючи,— треба передати трудову естафетну паличку Хомі. Раз узяв — оддай, оддай, коли не твоя...

Й, наче нічого не сталось, робот Вася підтюпцем вискочив із червоного кутка й кинувся мерщій до вил-згрель.