Приватне життя феномена

РОЗДІЛ СОРОК ПЕРШИЙ,

де йдеться про заокеанську автомобільну цивілізацію, живі картини якої перевершують древні апокаліптичні видиоа

Яблунівка, знахарчина хата, зубний біль, радіобіологічні та телебіологічні здібності, розмова з цвинтарним сторожем дядьком Опанасом — усі ці об’єктивні та ще деякі суб’єктивні чинники спричинились до того дивовижного стану, в якому я знову зумів побачити Хому в далекій Америці. А що спіткався з ним уві сні, то трудно судити, які побачені картини витворені жаскими безоднями моєї підсвідомості, а які належали незайманій американській дійсності.

Машини... їх так багато зібралось докупи, що вони творили велетенський мурашник. Найрізноманітніших марок, які тільки можна уявити: «форд-ранчвегон», «додж-вен», «понтіак-астра», «форд-гранада», «кадилак-девіл седан», «олдсмобіл-кастом круйзер», «шевроле-карпіс», «б’юїк-скай- хок», «олдсмобіл-катлас супрім», «б’юїк-лесабр седан», «додж-аспен універсал», «б’юїк-лесабр» та багато-багато інших, які тільки могли випустити американські автомобільні концерни, японські заводи, підприємства західнонімецькі, французькі, англійські. Автомобілі були найновіших і найстаріших марок: деякі мало не допотопні, а деякі обладнані радіо, опалювачем, сервогальмами, сервокермом, холодильником, телевізором, системою нічного бачення, кондиціонером.

На вулицях міста-мурашника не видно було жодного пішохода, тільки машини, машини, машини. Взагалі, в мі- сті-мурашнику ніхто б не побачив жоднісінької людини.

Автомобілі котилися в усіх можливих і неможливих напрямках, сигналили клаксони, скреготали гальма, шерхотіли шини, вилітали вихлопні гази, на різних обертах працювали мотори. Місто-мурашник, здавалося, задихається від густого смогу, що повив будівлі сірою пеленою, ось-ось перейметься астматичними дрижаками.

У велетенському концертному залі зібрались автомобілі- меломани, автомобілі — любителі естрадної музики. Вони заїжджали сюди просто з бетонованих авеню, вилаштовувались рядами чи збирались групами, грюкали дверцятами, гули двигунами. Сцена в концертному залі була оформлена в абстрактній манері, де важко розрізнити подробиці декорацій, проте основним мотивом декорацій був усе-таки автомобіль. У найхимерніших ракурсах повторювались фари й підфарники, зварені шви на рамі, амортизатори, приводні ремені, шланги радіатора, акумулятори, шини. На тлі цих декорацій, з виконанням дуету виступали три автомобілі марки «б’юїк-скайхок» випуску 1976 року. Мотор одного «б’юїка» ревів, другого підвивав, а третього надривався на шалених обертах. У їхньому товаристві також був «додж-вен» випуску 1975 року, який то появлявся на сцені, то зникав за кулісами. їхній музичний номер, либонь, справляв на снобістську публіку, що зібралась у залі, колосальне враження, бо автомобілі на всю потужність усіх своїх кінських сил виявляли дике захоплення. А саме — подеколи в екстазі їхні мотори починали так ревіти, що не чути було музично-вокального ансамблю на сцені. Зрештою, наелектризовані своїми ідолами, доведені до психопатичного стану, деякі автомобілі «з публіки» прагнули проникнути на сцену, щоб бути ближче до предмета свого захоплення, проте ця спроба закінчилась невдачею, бо автомобілі зіткнулись між собою. Зіткнувшись, утворили ревуче звалисько, несосвітенне стовпотворіння, вавілонську чи Варфоломіївську вакханалію, з якої вже не могли порятуватись. А тим часом зірки естради мусили рятуватися втечею зі сцени — заключні акорди їхнього популярного шлягера долинали вже з-за лаштунків сцени, аж поки погасли, розтанули десь на вулицях міста-мурашника. Проте зал іще довго перебував у шоковому стані, у трансі, вив, ревів, двигтів, верещав клаксонами, бився бамперами, ляскав дверцятами, бряжчав гайковими ключами.

Після концерту деякі з автомобілів покотили до найближчої гігантської кав’ярні, до якої теж можна заїжджати прямо з вулиці. Кав’ярня нагадувала чи то гараж, чи то загін-обору для машин. Звісно, що внутрішнє оформлення художники-дизайнери витримали в певному стилі. В мозаїці, в численних барельєфах провідною ідеєю була ідея лампи і фари. У різних комбінаціях повторювалися скляні колби, варіювались нитки тугоплавкого вольфраму. Цокольні патрони і фланцеві патрони збігались у хороводи сузір’їв по стінах та стелі. Пружинні штифти патрона, фланці теж творили хитромудрі декоративні комбінації, які чимось невловно нагадували роботи покійного сюрреаліста Сальвадора Далі... Якісь химерні деталі до фар — рефлектори, розсіювані випукло-вгнуті, герметизовані оптичні пристрої, гумові прокладки, регулювальні гвинти — нагадували далекі метагалактики, зменшені до мініатюрних розмірів, та ще й спотворені уявою митців якоїсь надсучасної авангардистської школи. Підфарники, задні ліхтарі, щитки приладів, контактні місточки, повзунці з руків’ями, дроти системи освітлення, педалі зчеплення — все мало своє мистецьке застосування в цій гігантській кав’ярні, куди вхід (чи то в'їзд) дозволено тільки автомобілям.

У кав’ярні був широкий вибір напоїв. Адже перегріті двигуни мали вчасно охолоджуватись — от вони й охолоджувались пепсі-колою, кока-колою, оранжадами, мінеральними водами, залипаючи ці та інші напої через радіатор з допомогою центробіжного насоса. Звісно, двигуни сюди вчащали не тільки для охолодження, а й для змазки, отож вони ласували маслом усяких сортів, що знадливо пахло сірчаною кислотою, гудроном, мазутом. Вони нахильці споживали тут трансмісійний нігрол, солідол, консталін, технічний вазелін, а також усякі коктейлі з прес-солідолу, колоїдального графіту, церезину, воску, парафіну.

Ех, бачили б ви, як пили вони І Як заливали в картер. І хоч машина — не скотина, більше відра не вип’є, та машини добряче пили, бо, видать, позвикали пити щодня. Електротеплові манометри, підключені до масляної системи, показували рівень хмільної свідомості автомобілів: порожню пляшку хоч закинь, годі вже нам пити — ходімо в бар!

Від перепою в масляних насосах відмовлялись працювати шестерні й провідний валик, хандрив редукційний клапан. Так само масляні фільтри (налигавшись, як Мартин мила, упившись у дим, як отой Саврадим!) барахлили фільтруючими своїми пластинами, там наосідало повнісінько осадів... Ех, дивлячись на них, на ці п’яні американські автомобілі, яблунівський дядько подумав би: «Зістаріють- ся воюючи, по нічних барах ночуючи та за скляного бога залізними двигунами тримаючись!»

Проте справжня пиятика йшла не тут, де заправлялись маслом, а в сусідній велетенській залі цієї велетенської кав’ярні, де заправлялись бензином. Ця зала своїм оформленням могла вразити й захопити найрафінованішого сноба від авангардистського мистецтва. Превалювали м’які опалові тони, серед яких різким дисонансом вривались крикливо червоні. В м’яких опалових тонах комбінувались джерела струму, а червоними відтворено реле-регулятори. У генераторах із однаковою скрупульозністю передавались як якір із колектором, так і обмотка збудження. Електромагнітні, полюсові башмаки, сердечники полюсів, ізольований дріт, мідні пластинки колектора, шків, ремінь — усі ці деталі звеличувались на тлі силових ліній магнітного поля. Треба підкреслити, що силові лінії магнітного поля кольором нагадували морську бірюзу. Очевидно, слід звернути увагу й на оформлення стелі: вона красувалася в численних зграях-скопищах акумуляторів, відтінкам яких був властивий весь спектр веселки. Крім того, по карнизах трасуючими лініями йшли ряди батарей до акумуляторів — батареї нагадували тропічні плоди цитрусових.

У цьому залі заправлялись бензином, аж карбюраторні двигуни тріщали. Власне, все тріщало в двигунах: бак, карбюратор, насос, фільтри і відстойники, впускний та випускний трубопроводи, глушник. Бензин найрізноманітніших сортів вироблявся з нафти, добутої чи не в усіх точках планети — у Венесуелі й африканській Шабі, в арабських еміратах і Омані, в Йорданії і Катарі. Пили тут по- чорному — якщо не бочками, то відрами, не цурались ніяких сумішей — нормальної, збагаченої, багатої, збідненої, бідної. Від перепою в пульверизаційному карбюраторі з надривом працювали поплавцева камера з поплавцем та запорною голкою, повітряний патрубок, жиклер, дифузор, дросель. Набражувались тут автомобілі також усіх марок випусків усіх років — «б’юїки», «шевроле», «кади- лаки», «форди», «доджі», «понтіаки», «ролс-ройси», «той- оти», «фольксвагени», «сімки», «ситроени», «пежо», «мер-

седеси», «рено», «фіати». В повітрі так тхнуло випарами бензину та відпрацьованими газами, що дивно, як тут деякі геть очманілі автомобілі не втрачали свідомості, гудучи моторами й споживаючи напої.

А пили знаменито — хоч йому зуби вибери, хоч візьми та й викрути! В того «шевроле-капріса» випуску 1972 року з посоловілими фарами вже начебто й спалахи в карбюраторі, вже й перегрівся двигун, уже й потужність його різко впала, а йому в п’яти вступило, а він учепився за стойку в барі, як за попа трясця, а він то сторч, то боком вештається поміж інших моторних горлянок. «Шевроле» як «шевроле»! А в того «понтіака» з виряченими підфарниками уже в діафрагмовому насосі ледь-ледь зачиняються клапани, зносилось гальмо приводу насоса, пошкодилась прокладка, нещільно прилягає відстойник, а він дудлить як не в себе, а він плює на своє здоров’я та репутацію, а йому такий рай, як вольному воля. Бо, звісно, «понтіак» є «понтіак», із нього багато не візьмеш, він тільки й знає белькотати: «Гапусю, усип мені осмусю». А та Гапуся в барі така, що сама б у напоях усе мокла б, гуляла б отака бабуля, поки в неї на хребті сорочка-кошуля, вона таке триндгібало, що й додому не додйбає.

О часи, о звичаї! І в отих п’яних американських автомобілів норов, либонь, іще гірший, ніж у декого з п’яних яблунівських дядьків. Бо, нализавшись до положеній риз, лізуть цілуватись то бамперами, то фарами, то стикаються багажниками. «Рено», дивись, у горох, а «пежо», дивись, у сочевицю; а то два «фольксвагени», як два коти в мішку, не помирились між собою; а то «форд» і «тойота» ні з того ні з сього вхопили за чуб одне одного! А то ще якась хитренька мікролітражка — геть без марки, наче безфірмова — поки «б’юїк» та «ролс-ройс» чубились, спритненько в обох п’яних автомобілів поцупила калитку з грішми!

В якогось забрьоханого «кадилака» зіпсувався глушник, то цей автомобіль, у якого вже через верх із бензозаправного бака капало, до всіх і кожного приставав, белькочучи:

— «Пежо», ти мене поважаєш?.. «Рено», давай хильнем на брудершафт!.. «Трабант», ти схожий на корову, що зодягла сідло, давай поцілуємось!..

Карбюратор «трабапта», либонь, виробляв надто багату суміш, бо з глушника вже валило чорним димом, що різко смердів, чулись постріли з вихлопної труби.

— А ти чого до моєї «сімки» чіпляєшся з руками? — під пяну лавочку надумав «трабант» поквитатися з ловеласом «ролс-ройсом».— Вона чесна дама, не з тих, що вештаються по панелі. Хочеш мати машину легкої поведінки — здибаєш на всякій авеню, а до моєї «сімки» не липни.

— Ти звинувачуєш свою «сімку» в адюльтері?—белькотів п’яний «ролс-ройс».— А свідки в тебе є?

— За свідків я можу поставити два «б’юїки-лесабри седани» випуску 1969 року...

— Ті «б’юїки» випуску 1969 року замішані в групових шашнях із вантажними машинами. Ті два «б юїки» не мають права клястись на біблії перед судом!

— Ах так, сучий «ролс-ройс»! Годі давай виїдемо на вулицю й поговоримо!

І «трабант», ображений за честь «сімки», разом із «ролс-ройсом» зигзагами-кривулями покотились до виходу, і в їхніх багажниках грізно гримкотіла автоматична зброя. їхній конфлікт пройшов повз увагу інших автомобілів, які в п’яному чадному диму то біля стойки бару товпились, то купчились групами, граючи в якісь машинні азартні ігри, а дехто, звісно, до питва долучав сигаретки з маріхуаною. Авжеж, із маріхуаною, до бензинового чаду й газів домішувався солодкий димок. Слід сказати, що автомобілі американських концернів, як європейських і японських, не цурались наркотиків, віддаючи належне також героїнові.

Тим часом п’яні «трабант» і «ролс-ройс», опинившись на вулиці, затіяли бійку за честь «сімки», прекрасної француженки з підмоченою репутацією. Не в змозі скористатись автоматичною зброєю в багажниках, вони, оглушливо виючи клаксонами, бились залізними бамперами, що сяяли хромованою сталлю. За якусь хвилину-другу в найближчих вулицях і завулках зібралась маса автомобілів- гаволовів, які також мили клаксонами, блимаючи фарами та підфарниками і ревучи багатосильними моторами. Авто- мобілі-гаволови шаленіли від збудження, ладні також ринутись у бійку, і в них усе тремтіло, вібрувало: коробки передач і синхронізатори, зчеплення, карданна і головна передачі, задня й передня вісі, генератор, катушка запалення, стартер.

Зрештою, в цій сутичці не було переможця, бо, вдарившись востаннє, «трабант» і «ролс-ройс» зостались непорушними посеред бруківки, деформовані, із заглухлими двигунами. Очевидно, в цій трагічній ситуації овдовілій «сімці» доведеться вже самій потурбуватись про іншого залицяльника, про якогось там «доджа» чи «віліса», бо, як відомо, мотор — себто серце машини — ніколи не буває вільне, бо воно хворобливо переживає навіть тимчасовий вакуум... А машини-гаволови, втішившись кривавим видовиськом двох потужних машинних самців, знову покотились у різних напрямках по місту-мурашнику, шукаючи пригод, прагнучи крові і видовиськ.

І ось тоді на центральному майдані цього міста-мураш- ника, цього мегаполіса-вавілона — з ревучого буйволячого стада «порше», «тріумфів», «альфа-ромеро», «мустангів» — об явилась, нарешті, самотня людська постать. Сахаючись автомобілів, постать посувалась по тротуару, вздовж якого стриміли неживі дюралеві дерева, в неживому їхньому дюралевому гіллі співали механічними голосами неживі дюралеві птахи. На якусь мить постать людська спинилась коло фонтана, в якому били не струмені прозорої води, а назавжди застигло, імітуючи політ водограю, прозоре литво пластмас. Від фонтана постать приречено подибцяла до велетенського пам’ятника, який, либонь, мав символізувати розвиток автомобільної цивілізації. В основу пам’ятника закладено зовсім старовинні марки автомашин випуску кінця минулого століття. На них поставлено машини випуску початку двадцятого століття, далі ще новіші, ще досконаліші. У верхів’ї пам’ятника вгадувались ті самі «пон- тіаки», «пежо», «тріумфи», «мустанги», які зараз котились по дорогах і вулицях міста. А вгорі, сяючи хромованою сталлю, пластиками та іншими прогресивними матеріалами, вражаючи раціональною витонченістю ліній і геніальною продуманістю форм, у всьому своєму блиску красувався не так, може, автомобіль нинішнього дня, як майбутнього. Вінець творчого генія, вершина інженерної мислі, апогей новітньої технології, цей автомобіль гідно увінчував машинну цивілізацію, достойно символізував її розвиток, щоб, може, завтра чи позавтра поступитися своїм місцем іншій марці іншої серії. Авжеж, поступитися місцем, бо ж не має завмерти творчий геній, перестати рости інженерна думка, занепасти апогей технології!

Чи варто говорити про те, що автомобілі всіх часів і всіх випусків — од найдревніших до наймодерніших — самі по собі спорудили цей пам'ятник, сподіваючись на вдячну пам’ять своїх нащадків, структура яких зараз іще тільки виношувалась, тільки закладалась у тиші лабораторій, конструкторських бюро — потай від конкурентів та їхніх економічних шпигунів!

Самотня людська постать, звісно, була не безмовна.

— Ні пришить, ні прилатати,— зашелестіли слова з вуст, як дюралеве листя на дюралевому гіллі дюралевого дерева.— Ні літо ні зима, ні сіла ні пала, припасовано лутку до дверей! Хоч кидай печене та бери варене, хоч шин-біли, бо завтра великдень, хоч вози сіно, коли ще до косовиці далеко. Зате славно, зате ж і вміють скубти, не зловивши, зате ж і п’ють на вовчу шкуру!

Лишенько, ота самотня людська постать у мурашнику- мегаполісі виявилась раптом не ким-небудь, а яблунівським колгоспником Хомою Прищепою, старшим куди пошлють із «Барвінку»! Єдина жива душа серед розгулу машинної цивілізації, серед виття клаксонів і чаду, серед ревиська моторів і кулеметної стрілянини вихлопних труб. Та ще ж і в своєму незмінному святковому одязі, бо ж збирався до Америки не з меншим усвідомленням свого візиту, ніж колись до яблунівської спекулянтки і пройдисвітки Одарки Дармограїхи. І вже добряче приношена зелена солдатська сорочка на ньому, й піджак жовтого вельвету, й черевики свинячої шкіри. А під сорочку, мабуть, піддягнув теплу байку й теплі байкові сподні. А на грудях — гвардійський значок, медаль «За перемогу над Німеччиною» і ще якийсь значок із довгоногим фізкультурником. А в кишенях, напевне, повнісінько документів, так необхідних чоловікові в будь-якій державі, а серед них — то й зовсім старі, такі як квитанції за електрику...

Подивившись на фонтан та на пам’ятник, Хома, горблячись приречено, почимчикував собі далі, весь час сахаючись автомобілів та приглядаючись до вечірньої реклами, яка саме вступала в свої необмежені права. Неон палахкотів на щитах, на стінах будинків, на шпилях хмарочосів, славлячи автомобіль у будь-якій його іпостасі: хай то легкова його іпостась чи хай то вантажна його іпостась. Цю рекламу можна б назвати осанною «кадилаку» чи «мус- стангу», псаном «порше» чи «пежо», гімном «б’юїку» чи «шевроле». Це рекламні хорали «альфа-ромеро» й «тріумфам», це літургія неону «олдсмобілям» і «фордам». Не менше славились і всякі автомобільні вузли, наприклад, карданна передача: на даху тридцятиповерхового готелю пульсували фіолетовим світлом карданна хрестовина, вилки, ведучий вал, коробка передач, фланець ведучої вилки, шипи, підшипники, пружинні стопорні кільця, сталеві голки т-а голчасті підшипники. Якась фірма рекламувала заднє колесо й ступицю зі шпоночним кріпленням, тут палахкотіли неоном такі деталі, як гайки, шплінти, гальмовий барабан, роликові підшипники, кожух приводних валів, ковпачна маслянка, сальники, ще якісь деталі й дрібненькі детальки.

— Яке ж воно все славне,— бубонів під ніс яблунівський колгоспник Хома Прищепа, зачудовано приглядаючись до реклами.— Гарне, мовби перебралося з покуті на лаву, позалазило, наче дід, на пень, а чорт діда розпер. Хрестійбо, славно: мовби повмирало, а ще дивиться й дивиться!

7 ак бубонів Хома, геть самотній у мурашнику-мегаполісі, та ніхто чоловіка не міг ні почути, ні зрозуміти. Бо довкола царство автомобілів, цивілізація автомобілів, ідеологія автомобілів—чужа й пречужа старшому куди пошлють із колгоспу «Барвінок». А тому йому нічого не зоставалось, як, самотньому й забутому, продовжити свою путь по далекій Америці, серед «мустангів» і «тріумфів», серед реклами, що славила октановий бензин, диференціал і кондиціонер, серед машинного п’яного розгулу і машинних оргій, серед автомобільного гангстеризму,— бо така вже Хомі доля судилась!..