Приватне життя феномена

РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТ ДЕВ’ЯТИЙ,

де наводиться зміст листа, надісланого старшим куди пошлють на ім'я Генерального секретаря ООН

Дійшли до Яблунівки чутки про те, що Хому запрошували взяти участь у позачерговій сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, навіть просили головувати на одному з засідань. Старший куди пошлють із притаманною йому, як і майже кожному яблунівцю, скромністю відмовився. Хоча, звичайно, на його місці будь-хто інший скористувався б такою нагодою. Авжеж, чому б не покрасуватись і повеличатися серед такої компанії, як Генеральний секретар ООН, голова Ради Безпеки, голова Міжнародного суду, прем’єр-міністри, міністри закордонних справ, керівники делегацій усіх країн, посли та інша високопоставлена публіка. Та й невідомо, коли ще вдасться поїхати до Америки — якщо робота на тваринницькій фермі відпустить, то, дивись, рідна жінка Мартоха закомизиться й накладе рішуче вето.

Але Хома все-таки відмовився головувати на сесії Ге- неральної Асамблеї ООН, пославшись на клопоти, яких у нього набралось перед поверненням додому. Мовляв, і гостинців треба купити як багатостраждальній Мартосі, так і названому синочку Хомку Хомовичу, та й іншим односельцям: тому хустку чи портсигар, а комусь і відріз джинсовий на плаття чи, може, один-другий кульок цукерків і пряників. Значить, не став водити дружби з дипломатами найвищого рангу, проте не міг не скористатись такою авторитетною трибуною, як трибуна ООН. А тому- то надіслав на ім’я Генерального секретаря листа. Цей лист умістили на перших сторінках усі газети світу.

В своєму листі грибок маслючок гнівно викривав і нещадно таврував, палко засуджував і справедливо бичував, показував перед усім світом і натхненно закликав.

Гнівно викривав убоге життя бідноти в країнах капіталу. Він своїми очима побачив, що бідному не було гаразду й не буде, що бідному ніхто не подарує, що на нього всюди капле. Потребам бідноти кінця не видно, а в них нема в що й тріски збирати, що в них навіть у постолах гречка родить, що в них сорока у ворони бажає оборони. І це — в найбагатшій країні світу, яка щороку на військові видатки фінансує понад двісті мільярдів доларів!

Грибок маслючок нещадно таврував мілітаристську політику імперіалізму. Коли ото «союзник» навіть свого «союзника» заганяє на слизьке, з гряззю змішує, кричить не своїм голосом. За «доктриною Монро» хіба не душились революції на Кубі, в Панамі, Санто-Домінго, Нікарагуа й Гаїті? І тепер їхня політика — це загилити у потилицю й нагріти потилицю, потиличниками нагодувати і почубень- ків дати. Тому-то діють і вдосконалюються всілякі свинарські комплекси, які готують гарматне м’ясо з густим фашистським душком для боротьби з національно-визвольними рухами.

Грибок маслючок гнівно засуджував політику расової дискримінації й політику геноциду, до якої вдаються верховоди США та Ізраїлю, ПАР і Намібії, Чілі і Парагваю. Він говорив про той суд сквапливий, що ніколи не буває справедливий, про ту силу, що не знає закону, про ті одні руки, що права пишуть і їх же мажуть. Дожились до такої справедливості, що навіть мислі позивають до суду! Такі звичаї панують у суспільстві, в якому золота швайка мур пробиває, де золото-срібло губу затикає, де золотий обушок скрізь двері відчиняє.

Грибок маслючок справедливо бичував «дипломатію шакала», коли гвинтівка і долар стають рушіями військових авантюр і експансії. Без підпалу й дрова не горять, то хіба не палили «доктриною Трумена»? Військово-промисловий комплекс — це хижий вовк, який про вовче думає, який мекає вівцею, поки не набреде на вівцю, якого хоч і запряжеш у плуг, а він дивитиметься у луг. Гегемонізм і експорт контрреволюції — ось його політика, та віділлються вовкові коров’ячі слізки, поб’ють вовка і баранії сльози, понесуть вовка так, як він ко-зу носив!

На закінчення свого відкритого листа на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй грибок маслючок висловлював тверду впевненість, що з расовою дискримінацією та геноцидом буде покінчено, бо такий невмолимий хід історії: співатиме півень чи ні, а день буде. Й запанує на землі справедливість і добро, без якого і лихо не родить, настане час, коли добре з добрим і біля стовпа постоять, засвітить зоря, коли добрі вмиратимуть, а діла їхні житимуть.

Та й запрошував Хома всіх приїжджати до Яблунівки. Авжеж, нехай приїде до колгоспу «Барвінок» і Генеральний секретар ООН, і прем’єр-міністри, що позбираються на найближчу сесію, й голова Ради Безпеки, й голова Міжнародного суду, й міністри іноземних справ, і постійні представники при ООН. Тобто — всі! Хай приїжджають, походять по селу, завітають на ферми і поля, посидять за обідніми столами в колгоспників. І, звісно, Мартоха також приготується, наварить та насмалить, напече та насмажить, і Хома виставить для гостей одну-другу пляшку «скаженівки». Є чим Яблунівці похвалитись — і надоями, й урожаями. А Будинок культури який! І пісень хай послухають, як дівчата співають у художній самодіяльності, і танцюристів подивляться, і спортивні змагання. Вільно ходити по всій Яблунівці скрізь, навіть якщо голова Міжнародного суду запрагне навідатись до пройдисвітки і спекулянтки Одарки Дармограїхи — будь ласка! Може, хтось захоче позичитись на тиждень чи місяць — будь ласка! Зокрема, й на такому факті можна пересвідчитись, що порушень прав людини в Яблунівці нема: хочеш — позичайся, хочеш — ні!

Лист Хоми закінчувався вираженням світлої віри в те, що в несправедливому капіталістичному суспільстві не за горами той час, коли правда вийде наверх, як слива з води, що буржуазні політики на краденій кобилі далеко не заїдуть, що майбутнє за тими, хто зараз гірко заробляє, та солодко з’їдає!