Приватне життя феномена

РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТ П'ЯТИЙ,

де розказано про зустріч яблунівського колгоспника Хоми з представником вашінгтонськоі адміністрації, про грандіозний провал ЦРУ, а також поо почесті, які готувались на честь старшого куди пошлють

Знову навідався зубний біль, причому боліли всі зуби мудрості. З цим тупим ниючим болем мені б негайно сідати у «Волгу» і мчати у районну поліклініку до стоматолога, хай би лікував, бо скоро можу зовсім зостатись без зубів, чим тоді на старості їстиму хліб насущний? Ви пригадуєте чи вже забули мої останні відвідини поліклініки? Так от, цього разу я також зрадів і, не маючи гадки квапитись до районної поліклініки, заспішив до знахарчиної хати.

А зрадів я тому, що зубний біль обіцяв короткий чи довготривалий сеанс радіобіологічного та телебіологічного зв’язку з Америкою. Власне, не так уже та Америка й цікавила, як дуже кортіло знову побачити Хому, за яким я, відверто кажучи, потрохи скучав. Скучав не тому, що, може, моє життя у Яблунівці текло сірим чи нудним потоком. Сказавши так, я злицемірив би, адже Яблунівка щедро дарувала пригоди й думки, враження й почуття. Очевидно, скучав я за Хомою тому, що відчував до грибка маслючка скупий чоловічий сентимент, коли б не сказати велемовніше — почуття кепсько приховуваної любові. Та й, звісно, переживав: а як то позичений чоловік там, за океаном, у найбагат- шій капіталістичній країні світу, репрезентує не тільки колгосп «Барвінок» і його працьовитих людей, а й сам себе?

• Тому-то я й надумався не лікувати зуби до повернення позиченого чоловіка додому. Тільки тоді, коли він ступить на рідну землю. А поки що я радів усяким гінгівітам, па- родонтозам, десмодонтозам, пародонтомам та іншим гіршим і страшнішим болячкам, які природа так щедро дарує зубам людини.

Щойно зачинившись у знахарчиній хаті й навіть іще не вмостившись у зручній позі на ліжку, я почув музику до іспанського танцю болеро, клацання кастаньєтів — так, наче то гримкотіли навдивовижу міцні черепашки, які хтось стискав у шаленстві екстазу...

Коли впав у ліжко, зубний біль став хвилями виходити з моєї голови, натомість утворюючи там неоглядну пустелю безмежного простору. І саме в тій пустелі простору, що належав свідомості й підсвідомості водночас, народжувались і жили оті звуки, що мали належати всім радіостанціям світу. Далі перед зором внутрішнім начебто лапатий сніг пішов, пластівці летіли з космічною швидкістю, творячи первісний живий хаос, із якого ось-ось мало появитись щось предметне — таке, що виражає вічну творчу ідею природи... Й справді, я побачив арктичну кригу, цілі хребти, цілі кряжі, які горбатими горами горбились від обрію до обрію; бліда куля низького сонця висіла над цим мертвим ландшафтом, надаючи йому вигляду неживої планети... Ні однісінька рослинка не зеленіла в похмурій долині, поверхня якої нагадувала застиглу вулканічну лаву, поточену дощами й вітрами...

Дві худенькі постаті — жіноча й дитяча — поволі посувались вперед, вишукуючи в глибоких зморшках землі якесь їстівне коріння, пальці їхні безнадійно нишпорили в сухих ранах землі, й очі матері та малолітньої дитини були втіленням нелюдської печалі... Циліндричної форми батискаф, що мав кулястий верх і кулясте дно, поволі заглиблювався в товщу океанської води; до ілюмінаторів батискафа підпливали риби та всякі глибинні створіння, намагаючись заглянути всередину і, можливо, побачити людей, проте циліндричний снаряд цей для вивчення оке- анічніх безмеж був порожнісінький, наче обернувся на «летючого голландця» нашої дійсності.

Й тоді я побачив пасмо далеких гір, вершини біліли шапками снігу, а підніжжя їхнє зеленіло морем лісів. По долині розіллялася смарагдова трава, схожа на килим-палас, така вона була яскрава й неправдоподібно соковита. На крем’яному перекаті з блакитної річечки вискакувала срібна форель, і сонячне проміння зблискувало на вогких боках риби, наче коштовне каміння. Столітні секвойї росли понад струмком, скидаючись на монументальні колонади, які тримають небо тут, у иередніжжі гір, а вже далі його склепіння опиралось на гострі засніжені вершини.

Й нарешті я побачив старшого куди пошлють!

Він несподівано вигулькнув із тамарискових кущів, які росли понад блакитною річечкою. Здається, повертався з риболовлі, бо в лівій руці ніс довге вудлисько, що сяяло прозорою капроновою жилкою, а в правій — чималу саджалку з наловленою рибою. На обличчі грибка маслючка вигрівалась вдоволена усмішка, як ото ситий кіт вигрівається на теплому сонечку. Хома, здавалось, іде не по заокеанській чужій землі, мугикаючи пісеньку:

— Ти сказала — під комору, не сказала — під котору.

Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене, молодого, з ума, з розуму звела!

Очевидно, співав у цій пісні не про французьку горло- дерку, з якою ніколи не зустрічався і яка не могла обіцяти прийти під комору, а про свою ж таки рідну жінку Мартоху співав. Бо, перше ніж стати рідною жінкою, Мартоха, пообіцявши, могла не прийти під комору, щоб подрочити закоханого Хому, щоб дужче присушити парубкове серце ревнощами.

По білій піщаній стежці назустріч грибку маслючку чітким військовим кроком посувався чоловік, зодягнений у вишиту українську сорочку та шаровари зеленого шовку, підперезаний червоним шовковим поясом. На голові — солом'яний бриль, які плели в українських селах у давнину; літа, неначе плуг, поорали обличчя зморшками, очі світяться лагідною селянською мудрістю. Чоловік цей, здибавшись із грибком маслючком, поклав йому долоню на плече й запитав по-приятельському:

— Як ся маєш, Хомо?

— Красно дякую, пане раднику, добре,— відповів старший куди пошлють.

— Головне, аби здоров’я, а ти, Хомо, не схожий іще на старого ведмедя.

— Красно дякую, пане раднику,— мовив старший куди пошлють,— а й ти не схожий на старого чорта.

— Погода ниньки така, що серце радується. Ото минулої суботи з малої хмари великий дощ ішов, у неділю лляв, як із бочки, в понеділок періщив, як із луба, у вівторок без лопати не можна було вийти з хати, вчора чекали, щоб сонце хоч трохи вискалилось, а ниньки так тепло, аж пара кості ломить.

— Авжеж, пане раднику, подеколи пара кості ломить, а подеколи пар кості не ломить,— відповів грибок маслючок не без загадковості, з якою й за океаном не розлучався.

— Бабине літо до Петра тілько...

— Двічі літо не буває, пане раднику,— відповів старший куди пошлють.— Я ось раненько встав та трохи рибки наловив, може, пані раднккова насмажить, матимемо чим поснідати.

— Красно дякую, Хомо, чи варто було клопотатись? Маємо чим снідати, та й гості ждуть. Вже маєш якось відбути оту церемонію.

— А нічого, що я в усьому своєму?

— Так і має бути, Хомо. А задля нашої дружби з тобою я вирядився у вишивану сорочку та в козацькі штани. Славно?

— Славно, пане раднику. Хоча в нашій Яблунівці тепер уже так не ходять. Хіба що артисти, які в художній самодіяльності.

— Хай весь світ бачить, що задля дисидента ми здатні на все.

— А хто такий дисидент, пане раднику? — поцікавився грибок маслючок.

— Знаєш ти добре! Ох і лукавий! Усе б жартувати й кепкувати позиченому чоловікові.

— Та правду кажу, що не знаю.

— Еге ж бо, жартуй, кішко, зо псом!

Так вони розмовляли — Хома, зодягнений у яблунівський одяг, у якому старший куди пошлють відбував за океаном усі офіційні й неофіційні прийоми, та високопоставлений радник президента. Щоб продемонструвати перед усім світом приязнь до позиченого чоловіка, радник відмовився від свого церемоніального одягу та від усіх нагородних знаків, а перевдягнувся в таку ось вишиванку й розлогі, як Чорне море, фасонисті козацькі шаровари, а голову покрив од сонця солом’яним брилем. Та й вуса відпустив не щіточкою, не колодочкою, а ось такі пишні, обвислі по-селянському, що могли нагадати Хомі старого мірошника чи допотопного хлібороба.

З-за стовбура розлогого китайського ясена появився, либонь, працівник спецслужби. Кинувши на грибка мас- лючка хижацький вовчий погляд, він клацнув закаблуками, виструнчився, наче багнета ковтнув, і сказав:

— Пане раднику, дозвольте доповісти, що авіаносець «Мідуей» із ста шістдесятьма винищувачами на борту покинув порт Сінгапур і взяв курс на Персидську затоку.

— Невже ви не розумієте,— мовив радник, не втрачаючи своєї селянської лагідності,— що розмова з позиченим чоловіком для мене важливіша, ніж курс, яким іде авіаносець «Мідуей»?

Працівник спецслужби, клацнувши закаблуками, зник за китайським ясеном, наче привид. Річечка бігла, як живе срібло, з цього живого срібла вискакувала форель. Далекі засніжені гори за плечима в Хоми нагадували крила демона. Радник, погладивши пишні вуса, всміхнувся і поспитав:

— Слухай, Хомо, а як там у тебе в колгоспі «Барвінок» із правами людини, порушуються чи ні?

— За права не скажу, пане раднику, а от трудову дисципліну порушують і на фермі, і в полі.

В цей час із-за кущів китайської троянди появився, видать, працівник спецслужби.

Від попереднього, що кинув на Хому хижацький вовчий погляд, цей відрізнявся хіба тим, що подарував старшому куди пошлють погляд гієни. Клацнувши закаблуками, виструнчився й мовив:

— Пане раднику, дозвольте доповісти про те, що від статуї Свободи одержано листа!

— Лист від статуї Свободи?—меланхолійно перепитав радник, погладжуючи селянські вуса.

— Статуя Свободи в своєму листі заявляє, що має намір покінчити самогубством!

— Невже ви не розумієте,— з батьківською докірливістю сказав представник адміністрації,— що розмова з яблунівським колгоспником для мене важливіша, ніж самогубство статуї Свободи?

Працівник спецслужби зник за кущами китайської троянди, наче джин у глекові факіра.

— Буває, всякі права в нас порушують,— провадив далі Хома.— Іноді, дивишся, повстають козли, задеруть хвости і біжать у лози. А то, трапляється, чужого теляти не хочуть до свого городу пускати. А хтось хитрий намагається чуже вухо гризти, бо свого не дістане.

— Так, так, Хомо,— зрадів почутому радник.— А спершу казав Хома — нічого нема! Мовляв, ні хух'у ні духу, нема об що рук зачепити. А ще які трапляються порушення прав людини в колгоспі «Барвінок»?

— Не без того, щоб пішли наші в толоку. Хто великого не бачив, той малому дивується. Гірко доводиться тим, хто в чужій пасіці хоче бджоли розвести.

— Значить, чужа хата — велика досада,— резюмував радник.— А ще які порушення прав?

— Та багато, всіх і не перелічиш,— зітхнув старший куди пошлють, дивуючись із чужої цікавості.— Дехто сподівається — як буде живий, то буде й ситий. Дехто живе, як сорока, хто йде — сполохне. Дехто своє життя проживе, як у ступі стовче: ні смаку, ні знаку.

— Атож, ні смаку, ні знаку,— втішився представник вашінгтонської адміністрації з такого порушення прав людини в далекій Яблунівці, яка йому пекла й боліла, бо на тому подільському селі світ клином зійшовся.

Хома, щоб догодити радникові, згадував:

— А то залізе баба у нерет — ні назад, ні вперед.

— Так безнадійно? —посмутнів представник адміністрації.— Хоч круть-верть, хоч верть-круть?

— Еге ж... А то потратить кум силу й спускається на дно.

— Хоч і в прірву? — зблід од жалю й співчуття радник.

— А як страждають ті, в кого вище лоба очі не ростуть! А чи ті, що через голову ніяк штанів не скинуть! А як трудно отим, що моляться богу — чорт гнівається, годять чортові — богові невгодно! Багато всяких порушень, пане раднику, й не тільки серед людей.

Вони розмовляли на березі річки, що хлюпотіла синьою хвилею так, як вода хлюпотить і в Яблунівці. І тут із-за китайського мандаринового дерева появився працівник спец- служби. Від двох попередніх цей відрізнявся тим, що мав хижацький погляд шакала, а не вовка чи гієни. Клацнувши закаблуками, витягнувся, як радіощогла шпигуна-супутника, й мовив:

— Дозвольте доповісти, пане раднику, що до «Щоденного розвідувального зведення для президента» вкралась прикра помилка. Замах на голову Організації Об’єднаних Націй Курта Вальдхайма колишні агенти шахської розвідки САВАК планують провести не о сьомій годині вечора за Грінвічем, а о сьомій годині дванадцять хвилин, коли Курт Вальдхайм...

— Годі!—розгнівано скрикнув радник, і лице його від щирого обурення так розпалилось, що нагадувало перезрілий помаранч.— Прошу не доповідати мені про всякі дрібниці, які інспіруються ЦРУ!

Працівник спецслужби зник за китайським мандариновим деревом, наче недорікуватий вампір, якому несподівано показали осикового хреста, намагаючись тим хрестом пришпилити його до землі.

— Так, ниньки, сидячи вдосвіта в своєму кабінеті, я прочитав у «Щоденному розвідувальному зведенні для президента» про замах на Курта Вальдхайма.— Він поглянув на ручний годинник.— То й що? Замах станеться через десять хвилин, але ж у мене, Хомо, є важливіші справи. Важливіші справи — це ви, Хомо, це щира бесіда з вами... Отже, порушення прав є не тільки серед людей?..

Грибок маслючок, либонь, зрадів, що може відвести душу, що має нагоду самому раднику президента розповісти про болі й страждання, без яких не обходиться у Яблунівці.

— Еге ж, не тільки поміж людей! Свиня у нас бачить небо тільки тоді, як смалять: людям — свято, свині — смерть! Коза не хоче на торг, а якась яблунівська баба на налигач — і силоміць тягне! А то не хочуть кури на весілля, та їх несуть: кому весілля, а курці смерть. Котові жартушки, а миші смертушки. І не до жартів рибі, коли її за зябра зачепили.

— Так, так,— збліднувши, шепотів радник, і вже не гладив свої пишні вуса, а щипав нервово.

— Ще й не таке буває! — не стомлювався згадувати грибок маслючок, бо, видно, на чужині скучив за батьківщиною, потягло на спомини.— Думаєте, у Яблунівці чи по інших селах радий хрін тертушці? Не радий хрін тертушці, а на кожній танцює.

— Який витончений садизм, яка наруга! Це навіть не порушення прав, а єзуїтська інквізиція!

— Ще б пак! — згодився Хома з радником. І нагнувся до чужого вуха, нашіптуючи: — Шу-шу, шу-шу...

— Га?! — мовив радник, немов отой, що на одне вухо глухий, а на друге зовсім не чує.

— А то з совою! Хоч пень об сову, хоч сову об пень! -

уже голосніше виповів грибок маслючок.

— А все сові лихо?! — з жахом здогадався радник, бо трапився Хомі з тямковитих.— І ніхто не заступиться, не роздзвонить на весь світ?

— Може, за рудого бога і за перістих людей роздзвонили б, так що? Нема в нас ні рудого бога, ні перістих людей. Так що дзвоніть ви, пане раднику!

Із-за підстрижених декоративних кущів, які завдяки мистецькій майстерності садівника нагадували поменшену в розмірах китайську стіну, появився працівник спецслуж- би. Уже не погляд вовка, гієни чи шакала подарував він старшому куди пошлють, а погляд доісторичного птеродактиля, що випадково опинився в нашій епосі й несподівано здибався з Хомою. Клацнувши закаблуками, виструнчився, наче лазерний промінь, яким надумали промацувати космос. Але радник не дав йому рота розтулити й слово мовити,— ставши з обличчя якимось неприродно марган- цеворожевим, він закричав:

— Та вже знаю, знаю суть оперативного донесення! Знаю, що п’ятьох агентів ЦРУ на чолі з їхнім шефом спроваджено із Саудівської Аравії геть за те, що тицяли носа в таємниці королівської сім’ї, вивідували, на яку ногу встав король Хусейн, чи чхала за обідом королева, чи їв манну

кашу спадкоємний принц Фахд. Знаю! Та мені зараз важливіша розмова з Хомою, ніж усі провали агентів ЦРУ і ФБР, разом узятих!

Працівник спецлужби зник за китайською стіною декоративних кущів так, наче в антисвіті. Радник нервово посмикав кінчики пишних селянських вусів, викоханих задля зустрічі з грибком маслючком.

— Кажеш, Хомо, немає кому заступитись, кажеш, щоб я роздзвонив на весь світ? — поспитав.

— Так, пане раднику! Роздзвоніть, хай знають, що в Яблунівці можна здибати чоловічину, в якого одна душа в чоботі, друга в животі, а третя по світу. Роздзвоніть про ту бабу, що сердилась на торг, а торг про те не знав. Роздзвоніть також про тих, що за позичений гріш куплять рака, зварять та юшку з’їдять, а рака продадуть і назад гроша віддадуть.

— Так, роздзвоню! — мовив радник, і в голосі забриніла воля, як бринить сталь, що йде на танкову броню.

Грибок маслючок раптом винувато затупцявся на піщаній стежці, сказав:

— Але ж, пане раднику, моя рідна жінка Мартоха позичала мене за породисту телицю спекулянтці Одарці Дармограїсі — й тепер маємо славну корову, а не лихо.

— Дорогий Хомо, це виняток із правила, а взагалі, хто часто міняє, той без штанів ганяє. А тепер, Хомо, гайда до господині і до гостей, бо заждались.

Неквапливо йдучи понад річечкою та розмовляючи про порушення прав людини у Яблунівці, старший куди пошлють із радником наблизились до просторого моріжка, до такої вільної місцинки, за якою вже біліли строгої архітектури корпуси літньої резиденції. А на яскравому смарагдовому моріжку зібралось безліч гостей, щоб пошанувати Хому. Позичений чоловік, несучи в одній руці вудку, а в другій наловлену рибу, спинився в затінку могутньої секвойї, приглядаючись до народу. Лагідно всміхаючись у пишні вуса, радник сказав:

— Пора б уже нам, Хомо, випити по чарці, по парці, та уп’ять по п’ять. Чи не так?

— А я такий чоловік: як візьму, то й вип’ю,— у відповідь усміхнувся грибок маслючок.

— Треба пити чарку до дна, щоб була ще не одна, еге ж? — весело допитувався радник.

— Хто не п’є до дна, той не мислить добра,— відповів Хома.— А хто ж там зібрався у вас?

Пам'ятаєте, як народ проводжав грибка маслючка за океан? Тепер тут, на моріжку біля літньої резиденції, зібралось народу не менше, якщо не більше. В Яблунівці Хому проводжали доярки й телятниці, шофери й трактористи, бригадири й голова колгоспу, бухгалтери й учителі, матері з дітьми, старі баби та діди, навіть каліки, навіть недужі, бо ж їхав Хома не у Велике Вербче, а за океан, бо їхав за океан не хтось, а Хома! А тут, за океаном!..

А тут, значить, за океаном, пошанувати грибка маслючка зібрався до резиденції зовсім інший народ. Не прийшли (бо їх не запросили) шахтарі чи фермери, робітники сталеплавильних заводів чи автомобільних концернів, поденщини чи безробітні, жителі негритянських гетто чи завсідники благодійницьких нічліжок, каліки чи недужі, які не мають чим заплатити за лікування своїх хвороб. А зібрався тут цвіт дипломатичного корпусу, представленого в США.

Зібрались на моріжку як постійні дипломатичні представники, так і тимчасові, направлені для виконання надзвичайних тимчасових місій. Мальовничою групою купчились посли, нунції та інші глави представництв рівного рангу. В іншій, не менш мальовничій групі можна було роздивитись посланців-міністрів та інтернунціїв. Ще в іншій групі гомоніли різними мовами світу повірені в ділах, акредитовані при міністрах іноземних справ як великих держав, так і малих.

Дружини конгресменів, а також великих дипломатичних тузів зібрались окремим гуртом, а дружини дипломатів нижчого рангу творили свої незалежні мальовничі зграйки, дотримуючись правил протоколу.

Слід, мабуть, сказати й про те, що задля зустрічі з Хомою з Англії прибула численна делегація, до якої ввійшли архієпископ Кентерберійський, лорд верховний канцлер, архієпископ Йоркський, перший лорд казначейства, спікер палати общин, лорд-хранитель печаті, глава геральдичної палати, головний камергер, гофмейстер двору, королівський шталмейстер, герцоги і маркізи, графи й віконти, єпископи Даремський і Вінчестерський, єпархіальні єпископи і статс-секретарі, барони й лорди, кавалери ордена Підв’язки, члени Таємної ради, голова апеляційного суду й хранитель судових архівів, віце-канцлер Палатинатного суду Ланкастера. В цій численній англійській делегації не можна оминути увагою й сузір’я всяких кавалерів, а саме: кавалерів лицарського ордена Чортополоха, ордена святого

Патріка, ордена святого Михайла і святого Георгія першого ступеня. А також кавалери орденів: Індійської імперії першого ступеня, королеви Вікторії першого ступеня. Британської імперії першого ступеня. А також попечителі закладів для душевнохворих. А також кавалер-юнкери, старші сини молодших синів перів, старші сини баронетів, старші сини кавалерів ордена Підв’язки, старші сини кавалерів ордена королеви Вікторії першого та другого ступеня, молодші сини баронетів, есквайри.

Французька делегація хоч і менша за англійську, проте значно численніша, ніж інші, тому, либонь, варто сказати, хто входив до її складу. А на зустріч із старшим куди пошлють із колгоспу «Барвінок» прибули члени Національних зборів і сенату, Великий канцлер Почесного Легіону, канцлер ордена Хрест Звільнення, префект департаменту Сена, генерал-комендант Парижа, представники Комерційного суду, Торгової палати й Академічного корпусу, а також повірені суду першої інстанції, нотаріуси, біржові агенти, судові пристави, судові виконавці, агенти по страхуванню від нещасних випадків на морі.

— А ще, Хомо,— провадив далі радник, погладжуючи селянські пишні вуса,— хочуть тебе бачити...

Як відомо, з пісні слова не викинеш, отож не викинеш таких гостей на прийомі у високопоставленого чина, як представники НАТО. Еге ж, еге ж! Організація Північноатлантичного пакту також прислала своїх представників на зустріч із Хомою, вважаючи, очевидно, що ця акція підніме її політичні дивіденди, що народи світу повірять у її агресивне миролюбство. Із штаб-квартири в Брюсселі спішно прибув один із помічників генерального секретаря НАТО, котрий відав питаннями оборонної промисловості та інфраструктури, а також верховний головнокомандуючий об’єднаними збройними силами в Європі, головнокомандуючий збройними силами в районі Середземного моря, генерали.

Організація Об’єднаних Націй прислала своїх спеціалістів із проблем продовольства та сільського господарства, а також із питань освіти, науки й культури. Були також представлені Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний фонд, Всесвітня поштова спілка, Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародна спілка електрозв’язку, Всесвітня метеорологічна організація, Міжнародна морська консультативна організація та'інші спілки й організації, котрі й не перелічиш!

— Друзі пізнаються в біді,— мовив господар, поплескуючи Хому по плечу.— Як там у вашій Яблунівці кажуть? Зі сліпим дороги не знайдеш, а в лиху годину упізнаєш вірну людину. А в тебе ж ген скільки вірних людей, один вірніший другого!

Люд, що не в службу, а в дружбу зібрався на моріжку перед літньою резиденцією, давно помітив грибка маслюч- ка. Хвиля захопленого гомону пройшла по моріжку, як вітер проходить по верхах листяних зелених дерев.

— Чомусь мені не хочеться,— став маніжитись у затінку могутньої секвойї грибок маслючок.

— Але ж гості зібралися задля тебе! — вигукнув радник, украй пригнічений відмовою.— Мріючи про поїздку, представники НАТО навіть відклали чергове засідання Ради Північноатлантичного блоку. Розкажеш нам про свої враження від Америки, адже вони в тебе прекрасні, я впевнений. Неодмінно засудиш порушення прав людини в колгоспі «Барвінок». Можеш слово в слово повторити все те, що казав, коли ми здійснювали таку прекрасну прогулянку берегом річки. Крім того, Хомо, на тебе чекають чудові сюрпризи, підготовлені моєю дружиною.

І, щоб спокусити старшого куди пошлють, радник, маючи вишитими рукавами сорочки й трусячи широкою матнею козацьких штанів, красномовно повідав про сюрпризи пані радникової. Вона, шануючи в’єтнамську, чілійську, нікарагуанську, гватемальську, парагвайську, таїтянську, домініканську та іранську національні кухні, втративши глузд від ніжних почуттів до Хоми, надумала вразити уяву грибка маслючка національними яблунівськими стравами. Не поспавши кілька днів і ночей, своїми руками зготувала меживо з баклажанів і меживо з перцю, товченку з картоплі, щучу ікру, короп із медом, завиванець із ляща, завиванець із поросяти, кендюх варений з начинкою, потапці з салом, мачанку, гуслянку, ряжанку, ковбасу-задимлянку, задимлянку гусячу, кров’янку. А також борщі на будь-чий смак: український з м’ясом, галицький з потрухами, буряковий з грибами, з квашеними яблуками, з карасями. А також юшки: мисливську, горохову з салом, з печерицями й горошком, щучину, затірку, щипанку. Всяку рибу: в’юни з хріном, бабу-шарпанину з ляща, карасі в сметані, судак запечений з грибами і раками, лин з капустою, тушкований у сметані судак, судак з печерицями, лящ із хроном та яблуками, крученики з щуки. А ще зготовлено руками пані радникової: полядвицю, душенину поспільну, круче-

ники волинські, січеники полтавські, язики з ізюмом, рубці по-українському, верещаку, порося з хроном, кендюх із начинкою, сальник із гречаною кашею, телячий смажений завиванець, курчата в сметані, А ще: варениці з маслом, з цибулею, з сиром, буцики з медом, лемішку з салом, шулики з медом і маком, сластьони, пампушки, гречаники, присканці, потапці з молоком і медом. І всякі вареники! А ще галушки! І млинці! Узвари, киселі, цінники, бабки, драглі! Пампушки, пухкеники, плетеники, мандрики, пироги, рогалі, обаринки, плетуни, сирники, мантульки, ме- довики вільшанські, пундики столітні, коржики батурин- ські, коржики із шкварок, солоні пальчики, вергуни, соло- женики, перекладанці, вертуни, бабку з вишнями, тортики жовтоводські, бублики-свистуни, маторжаники! А що вже тоді про напої казати! Спішно привезено великі запаси варенухи, узварцю, спотикача, запіканки, паленки, мокрухи, слив’янки, морелівки, тернівки, малинівки, вишнівки, тертухи, цитринівки, агрусівки, полуничника, мусельцго, горобинівки, меду межигірського, меду старосвітського, меду київського, пива запорозького, пива мошногорського, а також усякого квасу — козацького, запорозького, квасу малинового, лимонного, журавлиного, броварського, хлібного, ягодянки, яблучника, льодку яблучного, шипучки.

Радник, перераховуючи наїдки й напої, покрився рясним потом і, діставши з кишені козацьких штанів мережану хустинку, витер шию, вилиці, чоло. Сказав у розпачі:

— Невже ти, Хомо, не пошануєш працю моєї господині, котра й для мене так не постарається, як постаралась для тебе? Та коли хочеш знати, я навіть допомагав своїй дружині готувати мед межигірський, відмовивши в аудієнції міністрові іноземних справ Італії!

— Цікаво, а як готується мед межигірський? — поцікавився грибок маслючок, похмуро поглядаючи на моріжок, де чинно походжали гості з усього світу, терпляче очікуючи на нього.

— О! — Господар щиро зрадів із цікавості позиченого чоловіка, потай сподіваючись, що йому вдасться вмовити конозистого яблунівського колгоспника.— Треба взяти близько шести літрів води, півтора кілограма меду, один яєчний білок...

Радник показував руками, як слід брати воду, мед, як слід розбивати яйце. Далі все це перемішував і варив на легкому вогні протягом години. Добавляв імбир, мускатний горіх, корицю і гвоздику.

— Коли чверть меду уварилась і нагору спливли всі спеції, а мед став прозорим, ми з дружиною зняли його з вогню й охолодили. Охолодивши, мед процідили в барило, я додав столову ложку свіжих пивних дріжджів, а дружина накрила товстою веретою. Потім я поставив барило біля свого письмового столу, щоб перебродив. А як мед перебродив, тоді я сам забив міцно барило, відніс у холодний погріб і тримав там сім місяців! І тримав там сім місяців, бо знав, що ти нанесеш візит в Америку, що, може, захочеш стати і моїм гостем. Бачиш, як старались, бо чого не зробиш заради радянського дисидента. Отож, Хомо, ходімо пити мед межигірський! Усі хочуть почути, як тобі сподобалась Америка, як ти засуджуєш порушення прав людини в Яблунівці.

Й тут, стоячи в затінку багатовічної секвойї, грибок маслючок знову запитав:

— Пане раднику, а хто такий дисидент, що ви його так глибоко шануєте? Що задля нього в сорочку вишивану і козацькі шаровари зодяглись? Так багато людей покликали? Страв і напоїв наготували, а мед межигірський то й самі варили? Чи в мене младенці в голові, чи в мене шовкова борідка, а розуму рідко, чи я такий умниця, що хвалить уся вулиця, а тільки здається, що не за того ви мене маєте на своїй батьківщині.

— Жартуй, Хомо, жартуй: у наш час не знати, хто такий дисидент,— докірливо, як до малої дитини, всміхнувся радник. І — хитрун із хитрунів, ловкач із ловкачів, дипломат із дипломатів! — навіть на поступки вирішив піти: — Той чи не той, а вже пізно тобі переінакшуватись, ходімо, бо народ жде, та й не свиням же викидати стільки наїдків і напоїв.

Хома під тією секвойєю як затявся, як на пеньку став:

— Хто про що, пане раднику, а циган про вівці, так і ви!

— Хомо, впаде мій авторитет не тільки в очах нації, а й міжнародної співдружності!

— Йому кажи — образи, а він каже луб’я! — вже почав гарячкувати грибок маслючок.

— Стануть напруженими стосунки з латиноамериканськими країнами, з чорним континентом, із країнами Ка- рібського басейну, та й Формоза теж така, що її к лісу, а вона к бісу!

— Пане раднику, ви знову з тими ж штанами, тільки вузлом назад.

— Хомо, зжалься наді мною, бо ж маю й шкурницькі інтереси, передвиборна кампанія на носі, а крісло в Білому домі не сподобається тільки тому, хто ростом з Івана, а розумом з боввана.

— Або ж тому, пане раднику, хто високий аж до неба, а дурний як не треба,— згодився грибок маслючок. І додав розгнівано:—Та скільки можна? Я вам — стрижене, а ви мені — смалене!

— Хоч у коліно землі набий, аби моя взяла! — в розпачі сказав радник. І вже не гладив чи поскубував свої селянські вуса, а висмикував волосинку за волосинкою.— Хоч би причину пояснив, чи що, а то ні з того ні з сього, наче ота баба, з якою й чорт не змудрує.

— Компанія мені не подобається,— похмуро сказав старший куди пошлють.— Я в своєму колгоспі не звик водити дружбу з такими. Ще оті хлопці, може, й нічого — і кавалери ордена Підв’язки, й кавалери ордена Чортополоха, й ордена Бані, чи ордена святого Михайла і святого Георгія. Та й інші... Жіночки, бачу, славненькі, наші так у колгоспі не зодягаються, бо хіба вирядишся до буряків чи до худоби, в городню бригаду чи до свиней!

— А все-таки жіноча річ коло припічка,— ввернув радник.

— У вас, може, й коло припічка, якщо у вас такі пари, як миша з волом! — не став суперечити грибок маслючок.— Так от, я водити компанію з усіма не стану. Що мені в колгоспі скажуть, коли довідаються, як я ручкався з НАТО?

— Можуть звільнити з ферми?—поцікавився радник, і навіть співчуття забриніло в голосі.

-— Можуть! — сказав, як одрізав, Хома.

— Й тоді вже ти не будеш старшим куди пошлють?

— Авжеж, не буду! — зло буркнув Хома, себто старший куди пошлють.— У нашому колгоспі не люблять НАТО, в нас поважають інший пакт, підписаний у Варшаві.

— Та я знаю,—гірко сказав радник, і далі вискубуючи волосину за волосиною з вусів, які вже тепер не здавались ні пишними, ні селянськими, а так, віхтиками, якими й попелу з печі не виметеш.-— Мабуть, ти й справді не дисидент. А оті агенти з ЦРУ запевняли мене, що позичений чоловік — це дисидент, внутрішній емігрант у яблунівському колгоспі «Барвінок». Знову свідома дезінформація! Знаєш, Хомо, оте ЦРУ схоже на сліпця, що взяв дзеркало, хоч може на свою вроду подивитись і в воду, правда? Свідома дезинформація, а жере ця імперія більше п’ятнадцяти мільярдів на рік, отакий колосальний бюджет!

— Еге, жеруть, аж тріскають,— згодився Хома,— й ніхто їм ложкою очей не поре.

— Так, у них душа кривая — усе приймає,— журився радник.

— Що ж вони, ваші агенти, набрехали на мене?—допитувався грибок маслючок. І вилаявся:—А щоб у сирицю вбились оті, що змовляють змови проти Фіделя Кастро, а щоб не було ні добра, ні житла отим, що вбили Альєнде в Чілі, а бодай туди не дійшли й звідтіль не прийшли оті, що наклепали вам, пане раднику, на мене.

— Таки наклепали, на превеликий жаль,— зітхнув радник і, знявши солом’яний бриль, кинув у одчаї за могутній стовбур секвойї.— Наклепали, що ти дисидент, внутрішній емігрант у колгоспі «Барвінок». А дисидент, Хомо,—- це інакомислячий, ось! Це той, що інакше мислить, ніж усі, про Яблунівку та про колгосп «Барвінок».

— Та щоб на вас причина вдарила, пане раднику! — розгнівався Хома.— 3 якої б це причини я став мислити інакше, ніж усі Яблунівці та правління колгоспу «Барвінок»? Я мислю разом із усіма, в ногу, так би мовити. Записуйте до інакомислячих когось іншого, а не мене, старшого куди пошлють. Значить, хотіли прийняти мене, як дисидента, пошанувати як інакомислячого? Е-е, я зразу нюхом учув — не так тут щось, не ради Хоми тут зібралась отака світова бражка, а заради зрадника. Красно дякую, пане раднику, й бувайте здорові, бо мені пора додому. А за наїдками та напоями не жалійте, гості все поїдять... Еге, пора додому! Надивився всякої всячини, матиму що розказувати вдома. А тільки все ваше, пане раднику, для нашого колгоспу «Барвінок» не годиться, ви живіть за своїми звичаями, а Яблунівці житимуть за своїми.

— Яка ганебна, яка фатальна помилка ЦРУ! — шепотів радник, доскубуючи останні волосинки з вусів і вже остаточно перестаючи бути схожим на добродушного хлібороба.— А я ж і сорочку-вишиванку зодягнув, і широкі козацькі штани, й поясом шовковим підперезався... Дружина страв наготувала... Діти розучили танець гопак... Я розучив кілька щедрівок і колядок...

І, знетямлений помилкою агентів ЦРУ, а відтак і своєю помилкою, радник заспівав під секвойєю тремтячим голосом, у якому, здавалося, ось-ось забринять сльози:

Грибок маслючок, зачарований щедрівкою, підхопив, і далі вони співали вдвох — радник і Хома:

— Марно розучував,— зітхнув уже зовсім безвусий радник, бо поки вони удвох доспівували щедрівку, вискубав останню волосинку.— Та й прислів’я яблунівські марно засвоював, відмовляючись від зустрічей то з головою Міжнародного суду, то з представниками Економічної і Соціальної Ради при ООН, то з радниками посольств чи повноважними міністрами...

— Бувайте здорові, пане раднику, хай вашому батькові жито родить!

І, гордий та незалежний, навіть не подавши радникові руку на прощання, Хома почимчикував геть. В одній руці ніс вудку, а в другій саджалку з наловленою рибою, бо ж не викидати добро. Безвусий радник, розгублено дивлячись услід грибку маслючку, здавалося, ось-ось почне скидати з себе сорочку-вишиванку та широкі козацькі штани. Море гостей, що зібрались на моріжку перед літньою резиденцією, невміло вдавали, наче не помітили інциденту поміж радником президента і старшим куди пошлють, гомоніли хто про що: й про те, що знову підскочила ціна золота за унцію, й про те, що подорожчав барель нафти, й про Бріджіт Ба.рдо, яка розлучилася з черговим коханцем. Авжеж, базікали про все, тільки не про Хому, хоч найдужче їм зараз кортіло почесати язики про непоступливого й принципового старшого куди пошлють.

І коли той нарешті зник за деревами, пригноблений радник прошепотів:

— Не вдалось, то й хай: сім років мак не родив і голоду не було!