Таємниця забутої справи

28

Старший інспектор Центророзшуку Козуб повільно підіймався затоптаними мармуровими сходами у свою двокімнатну квартиру на третьому поверсі. Сьогодні йому випав легкий день, і він повертався додому як ніколи рано, збираючись навести у квартирі сякий-такий лад.

Колись цей кам'яний будинок належав багатому комерсантові, який займав перші два поверхи під крамницю і житло, віддаючи третій і четвертий під квартири. Тепер поверхи комерсанта, якого десь заніс вітер революції, були поділені перегородками на невеличкі квартири для «підвальників», а на вищих поверхах залишилися старі пожильці або оселилися у покинутих кімнатах за ордерами комунгоспу нові…

Інспектор Козуб не дуже придивлявся до своїх сусідів. Захоплений роботою, днюючи і ночуючи в міліції, він рідко бував удома. Коли й стикався з кимось на сходах, то минав байдуже, і сусіда в свою чергу, щоб не муляти очей, притискався до стінки, миттю даючи дорогу. Іншим разом це якраз притягувало увагу інспектора міліції, і Козуб краєм ока все одно помічав і оцінював кожного з переляканих обивателів, вважаючи, що всі вони чимось завинили проти пролетарського закону і нової влади.

Ловлячи на собі погляди з-за розбитих, незасклених дверних вічок, з-за нещільно причинених дверей, він і сердився, і тішився водночас, бо це якось зміцнювало у ньому приємне почуття вищості над розворушеним людським мурашником. Твердо вистукуючи саморобними підковами, інспектор Іван Козуб з приємністю відчував, що нині все, навіть старорежимний східець, служить опорою новому господареві…

Минаючи квартиру, розташовану якраз під його кімнатами, Козуб почув гучні голоси. Не знаючи, хто там живе, подумав, що час уже зробити облаву і очистити будинок від підозрілого елементу. З цією думкою він піднявся вище і відчинив свою квартиру.

Довго інспектор у хаті не пробув. Не встиг скинути кожушок, як вгорі, над головою щось грюкнуло. Шум був не дуже лункий, але безпардонність обивателя, схожа на зневагу, обурила Козуба. А й справді, хто оточує його тут: і знизу, і згори?!

Він затягнув ремінь, який почав був розстібати, і вийшов з квартири.

Горішні сусіди відчинили на перший стук. Мовби чекали. Він не встиг і рота розкрити, як гарненька, трохи підмальована молодичка із довгими, мало не до плечей, золотими сережками, радісно вискнула:

— О-о-о! Я вельми рада! Заходьте, будь ласка. Ви, здається, мій сусіда?

Вона легенько взяла інспектора за облямований рукав кожушка і грайливо потягла за собою.

«Зрештою, — подумав Козуб, роблячи крок у кімнату, — подивлюся, що за люди».

— Я вже думала, що ви — відлюдько, — щебетала тим часом сусідка, не даючи гостеві й слова вимовити. — Бачу інколи, як повертаєтесь додому, і завжди один, завжди один…

Тим часом перед очима Козуба з'явилася картина лукуллівського, як на ті часи, бенкету: хліб, оселедець, м'ясо, кілька пляшок.

Внутрішньо інспектора трохи примирило з картиною цього розкошування недобитої буржуазії тільки те, що наїдки красувалися не на порцеляні, а розмістилися на якихось папірцях, обривках театральних афіш, а хліб лежав просто на незастеленому столі. Їли руками.

— Жерці мистецтва і представники вільної світової культури! — відрекомендувала присутніх сусідка.

Перед інспектором сиділи і стояли якісь молоді і не дуже молоді чоловіки й жінки, похмурі, худі, з блідими обличчями і голодними очима. Дехто з «жерців» перестав їсти і нахабно втупився у Козуба очима. Потім, уздрівши на ремені наган, опускав погляд.

— А це, — кивнула жіночка на інспектора, — мій сусіда, можна сказати, герой нашого часу. Гроза бандитів і лицар нового світу, — вона затнулася на мить.

Козуб скористався паузою і зауважив, що ніякий він не лицар і не герой, а звичайний інспектор міліції Іван Козуб.

З-за столу підхопився патлатий молодик і, простягаючи руки, прогугнявив:

— Я зайшов подивитися, що тут за стук та грюк, — пояснив Козуб милолицій господині. — Прошу ваших гостей не дуже галасувати.

— Ну, що ви! Це все — культурні люди: артисти, поети та художники… Я рада, що вони розгрюкалися і цим затягли сюди вас, — грайливо посміхалася господиня. — Мене звати Терезія, і ми вас не відпустимо. Дуже прошу, залишайтеся.

— Й справді, чого нам не вистачало, так це міліції! — вихопився хтось із кутка.

Козуб про всякий випадок зафіксував у пам'яті гостроносе, пташине лице нахаби.

— О темпора, о морес![1] — пробасив раптом літній чоловік, одягнений у клоунський балахон, певно, з реквізиту цирку, театральним жестом піднімаючи угору вказівний палець. — Поясніть мені, гомо новус[2], — Терезія назвала вас лицарем нового світу, — по якому праву вчора у поїзді ваші колеги і продзагонівці забрали у трудящих артистів борошно та крупу, що ми купили собі на гастролях для власного прохарчу. У кого забрали?! Ганьба! Ми хто — контра?! Ми — митці, вершки інтелігенції, без якої жодне цивілізоване суспільство існувати не може… У мене голова йде обертом від таких порядків. — Він знову зробив патетичний жест. — Дивуюся і лякаюсь: я вже сам починаю думати, що нормальна купівля необхідних людині речей чи продуктів — злочин! Збожеволіти можна!.. Скажіть, о гомо новус, ви можете своєю владою повернути бідолашним артистам реквізоване?

Козуб терпляче вислухав монолог. Він залюбки перевірив би зараз документи у цих «вершків інтелігенції», хоч наказом начальника Головміліції діяти поодинці заборонялося. Та не хотілося порушувати спокій сусідки, яку він, проживши в цьому будинку майже півроку, зараз побачив уперше і яка вразила його своєю красою.

— Відчепіться, Юпітере, — накинулася на клоуна господиня. — Дайте людині спокій.

Вона настійливо намагалася посадовити гостя на вільний стілець, але Козуб ще не вирішив, як йому повестися.

Літній артист замовк і, сівши на своє місце, тільки поводив очима. Вже не звертав увагу на інспектора.

Козуб відчув, що вся ця богемна компанія незрозуміла, незбагненна для нього. Це відчуття ніби принижувало його у власних очах і викликало гостру ворожнечу до патлатих молодиків та їхніх блідих екзальтованих подруг.

У кутку, байдужий до всього, що відбувалося навколо, сидів в обдертому до пружин фотелі виснажений юнак. Чорні нечесані патли його падали на плечі. Він тримав оздоблену перламутром гітару і, пощипуючи струни, наспівував щось дуже тягуче, нерозбірливе, схоже на псалом.

«… Жизнь человека так крайне мгновенна…» — долітали до інспектора окремі слова, і Козуб подумав, що слід скористатися із запрошення милої господині.

Згадалися справи викритих підпільних організацій есерів та петлюрівців, які були зв'язані із ворожою еміграцією, шпигували для іноземних розвідок і готували повстання проти Радянської влади. Декотрі із підсудних теж називали себе «вершками інтелігенції», кричали про свої революційні заслуги перед Жовтнем, але, приперті фактами, кінець кінцем визнавали шпигунство…

Його сусіди, здається, варті, щоб до них трохи придивитись.

«В жизни все временно», — нудно тягнув далі молодик.

Хтось уже подав у руки господині дві чарки, і вона простягла одну з них Козубу.

— Ні, ні, дякую. Я не п'ю, — сказав інспектор.

— На службі… Але зараз… у мене в гостях?!

— Я завжди на службі.

— Ах, Революція! Кривава і прекрасна дама! Вона повністю забирає собі найкращих мужчин, нічого не залишаючи нам, бідолашним звичайним жінкам… Я починаю ревнувати вас до неї, — жінка почаркувалася з Козубом — Заради нашого знайомства і, сподіваюсь, майбутньої дружби, відступіться сьогодні трохи від правила.

Терезія щиро глянула в очі гостю і так наблизилася, що він відчув її теплий подих, обсипала гарячими, немов з-під молота коваля, іскрами очей. Козуб для годиться пригубив свою чарку…

«Слышу звон бубенцов издалека, — заспівав чистий жіночий голос, і гітарист, покинувши псалми, почав акомпанувати співачці. — Это тройки знакомый разбег…»

«Ні, це звичайні артисти, а не які-небудь змовники», — вирішив Козуб. Йому навіть стало смішно, що міг подумати таке про голодних артистів, які не кидають мистецтво навіть у важку годину. Від цієї думки гості Терезії стали Козубу навіть симпатичними, і десь після другої чарки він і собі почав підспівувати.

… З того вечора інспектор Козуб втратив голову і став учащати до своєї звабливої сусідки, поки його не застукали там уночі працівники ДПУ. Як виявилося, чарівниця Терезія переховувала у скринях з театральним реквізитом есерівські листівки, що закликали до повстання проти Радянської влади.

Козуба заарештували разом із Терезією. Але наступного дня його випустили і наказали сидіти вдома під арештом. А на третій його викликав до Наркомату внутрішніх справ один із керівних працівників для зовсім несподіваної, як з'ясувалося згодом, конфіденціальної розмови…