Твоя дитинка

2.4

Надворi - злива. Тобi на гадку спаде порiвняння: мов стiна.

Ти дивитимешся на почорнiлi вiд води дерева, якi видно з вiкна твоєї гарної, впорядкованої кiмнати. «Маленька в'язниця» - називає її хтось тобi рiдний.

I єдине, що ти у нiй не зможеш осягнути - це час. Ти житимеш поза ним. Ти спiлкуватимешся з кимось через Інтернет, але час буде втраченим. Бо ти спiлкуватимешся зi своїм минулим у теперiшньому часi.

Дiтки спатимуть пiсля легкого iгрового дня.

У нiмцiв усе пiдпорядковується часовi, i вони намагатимуться нав'язати його й тобi.

У коридорi висiтиме план на тиждень, мiсяць, рiк. I ви всi будете змушенi вписувати туди себе навiть на 12 мiсяцiв наперед!

Але як тодi перемогти час? Як стати незалежною вiд нього, коли тебе втискають у його рамки?

Ти не пiдеш гуляти мiстом. Бо що таке мандрiвка ним, навiть неймовiрно цiкавим, у порiвняннi з твоєю ДУШЕЮ? Що таке подорож вулицями, нехай i такими стерильно вилизаними, коли перед тобою вiдкривається ДОРОГА ДО СЕБЕ? I ти пiдеш нею. Зрозумiвши, що в тобi є бiльше вражень, темних куточкiв i забутих облич, нiж у цiлiй країнi.

Падатиме густий проливний дощ.

Опускатиметься стiною на твої тендiтнi дiвочi плечi, але вiн не впливатиме на тебе. Бо що тобi дощ, що тобi шторм, про який триндять по радiо два днi (чи придiляли б йому таку увагу в Українi?), коли ти сама собi - i шторм, i сонце. Ти робиш настрiй, а не вiн тебе.

Прокинуться дiтки. Вони запитають у мами, чи можна їм дивитися телевiзор. Вона, заглянувши в план, вiдповiсть:

- Юдiт i Дебора - так. А ти - нi. Ти вже дивився цього тижня аж двi години.

Малий заллється сльозами i тобi стане його шкода, бо ти знову не розумiтимеш їхньої нiмецької логiки.

Дiвчатка дивитимуться мультики, а малий стоятиме за скляними дверима i жалiсливо i голосно плакатиме…

Але план є план. Так думає його мама. Так думають дiвчатка. Так зрештою думає i малий. А плаче, бо йому прикро. Вiн, мабуть, не сiв би перед телевiзором, коли б його навiть упустили. Бо порядок - є порядок!