Твоя дитинка

4.8

Ось так, взявшись за руки, вони подорожують чужим мiстом. Вiн, як завжди, щось бурмоче пiд нiс. Вона, як завжди, цiлує його на кожному кроцi й пригортається. Дивна закохана пара зупиняється в… лiкарнi. Щоб не платити за нiчлiг, Алоїз домовився з лiкарем про двоє лiжок у денному стацiонарi.

Там немає гарячої води, але на вулицi - лiто. Чоловiк знову починає щось оповiдати. А студентка згадує, як три години тому вони зупинялися бiля середньовiчної фортецi i купалися в брудному Днiстрi. Нiна тодi якраз вийняла з наплiчника спiлу жовту диню. Порiзала на шматочки.

- Гей, маля, пригощайся! - кричала йому до рiчки. I тут побачила, як коханий хлюпочеться бiля незнайомої дiвчини.

«Як? Чому?!» - одразу заволало у нiй щось. Та так сильно, що ледь її не оглушило.

Губенята миттю надуваються. Обличчя тускнiє. Погляд стрибає по водi, наче пущенi «жабкою» камiнчики…

«Про що вони можуть говорити? - сердиться ревнивиця. - Ох, як вiн смiється до неї! Боже, вiн пiдпливає ще ближче…»

Нiна сiла на гарячий пiсок i тишком стерла сльозу. Її рiдний залицяльник цього не помiтив, бо саме розмовляв з незнайомкою.

Що це за стан у Нiнки?

Ревнощi?

Чи, може, егоїзм?

Алоїз пiдпливає з повнуватою бiлявкою до берега:

- Де там наша динька? - запитує, усмiхаючись.

- …

- Маля, ти чого? - тихенько до неї. А голосно: - Познайомся, це - Галя. Вона з Мiнська. Уявляєш? Люди їздять бозна-звiдки, щоб подивитися нашi фортецi, а ми тут живемо i не помiчаємо.

- Галя, - простягає руку симпатична дiвчина.

- Нiна, - вiдповiдає Нiна.

- Ваш чоловiк такий смiшний… Виявляється, у нас iз ним однакова професiя.

«Ох! У них ще й спiльнi iнтереси», - ставить Нiна галочку своєму ображеному его.

Коли вона це згадує, хвиля образи знову накриває її. Дiвчина надуває губи i демонстративно його не слухає. Нiна робить усе, щоб вiн звернув на неї увагу, приголубив. Бо їй вже так нудно слухати розповiдь про якiсь розваленi мури.

- Мавпенятко, ти чому рюмсаєш? - запитує здивовано Алоїз, коли бачить, як вона йде i розмазує кулачками сльози.

- Бо так х-о-о-о-чу-у-у-у-у… - хникає вона.

- Що трапилося, горобчику жовторотий? Тебе що - дурна муха вкусила?

- Н-i-i-i-i…

- Ой, ти - хитрюще мишенятко… - розумiє вiн її гру. - Ну i за що ти цього разу образилось? На кого я тепер не так подивився?

- На Гаааалю!!! I не тримай мене за руку. I не цiлуй. Iди до неї! Їдь собi в Мiнськ! Я теж собi знайду iншого, якщо тобi не потрiбна. Ось так! Ти завжди такий! Тобi би лише з чужими кохатися. Добре! Тодi i я буду! Ось так!

- Ха-ха! - щиро смiється звиклий до таких поворотiв чоловiк, обiймаючи дiвчину. - Диви, яке ревниве! Значить, любиш.

Маленька розпусниця ж, схлипуючи, думає про те, як вони спатимуть у цiй величезнiй лiкарськiй палатi: як вона гратиме роль медсестрички, як вiн її пеститиме…

Розпаленi спекою, вони приймають холодний душ. Через годину Нiна лежить з температурою 39,5 на залiзному лiжку, нiкого не граючи. Така, як є - iз розкуйовдженим волоссям, пересохлими губами i гарячим, як сонце, лоном. О, вiн вiдчуває її бажання, мабуть, за кiлометри.

- Що, хворенька мишко, ти вже знову мене хочеш?

- Не хочу! Я хвора-а-а-а-а! - хникає вона. - I взагалi, я - не мишка!

- А хто ти? Ану розкажи менi - хто ти?

- Не просто мишка-а-а-а-а! - розтирає вона долонями слiзки. Мабуть, ще й хвороба спричиняє такий плаксивий настрiй. - Я хво-о-о-о-р-а-а-а-а! Залиш мене-е-е-е!

- Не залишу! Я тобi покажу справжнього коханця! Аби ти знала, що нi з ким не буває краще. Ану повернись до мене! Ти куди?…

Зранку вона не може встати з лiжка. Температура 40, тiло горить, оченята сумнi. Вiн дивиться на неї й не вiрить, що ось так, прозаїчно, може закiнчитись їхня омрiяна вiдпустка! Їхня перша спiльна мандрiвка. Її перша подорож за межi областi.

Алоїз розгублено ходить палатою. Потiм у нього з'являється iдея, адже вони в лiкарнi. Вiн iде до лiкаря!

- Постiльний режим - ось що може допомогти… Температура дуже висока. Значить, застуда серйозна. Не знаю, як ви її допровадите додому.

Збентежений Алоїз проводжає лiкаря в коридор.

«Чому? Чому так тупо? Я стiльки рокiв не був у вiдпустцi. Нарештi вирiшив для чортеняти щось зробити… I ось… Чому така несправедливiсть?» - губиться вiн у думках.

- Рiдна, - заходить вiн до палати. - Ми мусимо їхати до…

Але тут ошелешений чоловiк бачить, що Нiна преспокiйно стоїть собi бiля лiжка i пакує наплічник.

- Мавпеня, що ти робиш? Куди ти зiбралося?

- Як це куди? На екскурсiю!

- З такою температурою?

- Усе гаразд.

- Але…

- Ти зубки чистив? Личко помив?

- Так…

- Ну то пiшли…

Вони йдуть, взявшись за руки. Вона трошки вiдстає. Вiн тягне її легенько за собою. Вона ж крадькома витирає сльози, якi мимоволi раз у раз зриваються з вiй…