Твоя дитинка

3.7

Якось, коли нiкого не було вдома, дiвчинка попросила сусiдського хлопця-однолiтка зiмiтувати те, що вони бачили на заборонених картинках. Той у свою чергу дiлиться враженнями з iншою малою сусiдкою, якiй теж кортить попробувати цих витiвок. Потiм вони «кохаються» всюди - у виноградниках, у кукурудзi, в хатi, коли нiкого нема вдома, i навiть у фундаментi ще недобудованої церкви. Це тодi, коли була її черга пасти овець. Але кохалися не по-справжньому, адже їм було всього по вiсiм-десять рокiв. Сусiдський хлопчик бавився то з однiєю, то з другою. Аж доки сусiдка не розповiла про це своїй матерi. Та заборонила дiтям гратися разом i розповiла все батькам дiвчинки, а заодно, маючи довгий язик i куций розум, i цiлiй вулицi.

Саме тодi був популярним фiльм «Дiти кукурудзи». Тож брат, знаючи про кукурудзяно-винограднi пригоди сестри, почав дражнити її «дитям кукурудзи». Але вона й далi наперекiр батькам таємно зустрiчалася iз сусiдським хлопчиком. Доки вiн це не перерiс. Бо дiтям будь-яка забавка набридає швидко.

Ще багато разiв дiвчинка кликала сусiда, манячи його рiзними обiцянками i найкращими iграшками… Вона не знала, чому це робить, але їй подобалося. Можливо, це була своєрiдна втеча вiд самотностi?

А вечорами мала «розпусниця» читала книжки. Сусiдськi дiти у той час сидiли на вулицi, бавилися в гумки, аж доки зовсiм не темнiло, спiвали пiсень, голосно смiялися. Усi цi звуки долiтали до її малесенького вiкна. Вона слухала й iнодi плакала. А потiм знову бралася за читання. Що ж їй ще залишалося?

А ще вона дуже хотiла мати ляльку Барбi. Легенько натякнула матерi, але це нiчого не дало, бо та не могла приховати вiд батька жодної копiйки.

Тодi дiвчинка придумала план. Кiлька тижнiв повсюду вона визбирувала копiйки. А в їхнiй хатi просто так нiчого не валялося. Вечорами тiкала до чайної i шукала там, чи хтось не загубив копiйчину-другу. I так щодня. Далi купила три жуйки i в школi їх продала. Тодi купила чотири. Потiм п'ять.

Коли в неї стало трохи бiльше копiйок, купила двадцять п'ять вафельних стаканчикiв i одну упаковку морозива-порошка. Коли батькiв не було вдома, власноруч здоїла корову i, збивши молоко з порошком, зробила морозиво. Дуже довго накладала його в стаканчики. Адже надати йому форму справжнього - дуже не просто. Потiм заморожувала, ховала в морозильну камеру пiд м'ясо, щоб нiхто не помiтив. Далi спокiйно розповiла дiтям у школi, що наступного тижня батько привезе з мiста дуже смачне морозиво на продаж.

I коли знову нiкого не було вдома, почала робити свiй бiзнес. Так тривало довго, i вона вже майже назбирала грошей на Барбi. Аж доки хтось зi школярiв не похвалив братовi «татове» морозиво.

Хлопчина одразу насупився:

- Наш тато не возить морозива! Вона сама зробила! Iз молока коров'ячого!

- Ой! - зойкнули розчарованi дiти.

- Наступного ранку, коли повернувся батько, брат розповiв йому про «бiзнес».

- Що?! - загорланив батько. - За моєю спиною! У моїй хатi! Тобi що на життя не вистачає? Ти гола?! Боса?! Не маєш, що жерти?!

Вона тiльки винувато мовчала.

- Вiддай менi грошi, що наторгувала! - це мало бути покаранням.

- Я майже нiчого не заробила… - захникала вона.

- Неправда! Заробила! - загукав брат. - Я бачив, як у тебе вчора купили три порцiї.

- Так тiльки їх i купили, - боронилася дiвчинка. - Iнше я з'їла сама.

- Ах так! Сама! Нi з ким не подiлившись! Хiба я тебе цьому вчив? Ану марш в кiмнату за грошима!

Вона мовчки пiшла i принесла частину грошей. Батько взяв їх i вiддав синовi.

- Це тобi на цукерки. Щоб усi знали, що таке справедливiсть. А ти на покару маєш пiшки пiти в сусiднє село за хлiбом. Бо я забув купити.