Твоя дитинка

2.1

- А чому ти не зелена? - спитає маленька бiлява Дебора.

Ти дуже здивуєшся. Адже з якого дива ти маєш бути зеленою?

Та брак нiмецьких слiв заважатиме прояснити ситуацiю. Тому вiдповiси фразою, завченою на тримiсячних курсах:

- Я не знаю.

- А твої батьки теж зеленi?

- Нi! - ще бiльше округлиш очi. Але не запитуватимеш нiчого. Бо не зможеш.

Увесь час думатимеш про дивне запитання дiвчинки.

За вечерею Дебора запитає маму:

- Ма, а чому в Українi люди зеленi?

- Нi, дитинко, не зеленi. Хто тобi таке сказав?

- Нiхто. Просто я бачила в неї (показуватиме поглядом на тебе, бо незвичне для нiмцiв iм'я поки що вимовляти важко) брелок з фоткою її хлопця. А вiн у неї - зелений. А в Прiї, попередньої нашої виховательки з Iндiї, хлопець був чорний. Бо там усi - чорнi.

- Дитинко, ти, певно, неякiсну фотку бачила.

- Ма, коли я виросту, то також стану вихователькою. Я знаю, це називається «опер» («au pair»)! Це дуже класно! Це супер! - пiдскакуватиме мала.

Батьки обмiняються поглядами. Їхнi очi свiтитимуться нiжнiстю та теплом.

Того вечора ти почуватимешся надзвичайно затишно. Уперше притулиш до себе непосидючого, як ртуть, шестирiчного Габiто.

- Як гадаєш, тобi в нас не буде важко? - запитає тебе через кiлька днiв «гастфатер», твiй «гостьовий тато» Томас, за трьома дiтьми якого ти тепер доглядатимеш

- Важко? - здивуєшся ти.

I подумаєш: «А що може бути важкого в тому, що я цiлими днями сиджу в своїй кiмнатi й передивляюся українськi сайти?»

- Нi. Думаю, що не важко. Навпаки - таке враження, наче в мене розпочалася вiдпустка. I триватиме цiлий рiк.

- Ого! - щиро зрадiє Томас. - Бо в нас були такi «опер», що вiд нас тiкали.

- Чому? - здивуєшся.

- Нарiкали, що важко працювати. Казали, що доглядати трьох дiтей їм не пiд силу. Але з українськими дiвчатами, слава Богу, в нас поки що серйозних проблем не було.

Ти ж мiркуватимеш про те, що цi дiти - напрочуд гарнi й добрi. Що ти таких нiколи не бачила. I знаючи їх усього три днi, вже пройнялася нiжними почуттями. Ти любитимеш їх. Оцього маленького Габiто, милу Дебору i трiшки вередливу Юдiт.

Коли ти сюди їхала, тобi здавалося, що конче потрiбно мати людей, яких зможеш любити. Щоб не вiдчувати себе в далекiй країнi самотньою. Нiби кочне потрiбно мати людину, до котрої можна пригорнутися.

Ти принесла у старому зошитi кiлька нiмецьких номерiв, щоб зателефонувати, коли буде самотньо.

Але не будеш самотньою довгими вечорами у своїй пiдвальнiй затишнiй кiмнатi. Будеш щасливою. Хоча поруч бiля тебе не буде нiкого…