Твоя дитинка

2.7

Одного дня тебе навiдає туга. Не за мiсцями, де ти жила ранiше… Тебе навiдає туга за Ним. Бо самотнiсть iз собою насправдi може так легко перерости у самотнiсть iз кимось, хто буде присутнiм у твоїх думках. Туга прийде миттєво, але тiльки тодi, коли ти дозволиш їй увiйти, вона вiдчинить дверi.

- Ти до мене? - запитаєш смiло.

- …

- Ти за мною?

- Нi…

Ти розмовлятимеш з нею, як з найкращою подругою. I зрозумiєш, що туга - це також рiзновид щастя. Збагнеш, що все, що тебе оточує, все, що спадає на думку, що тебе турбує чи не турбує - це щастя. Кожен твiй рух, дiя чи думка - це Воно, оте найпрекраснiше i трепетне. Все! I ти також - суцiльне щастя, бо зумiла це осягнути.

Коли приходитиме туга за Ним, ти думатимеш про нього. Ти телефонуватимеш йому i писатимеш листи. Вiн буде присутнiм у твоєму життi, а разом з тим - i в твоєму щастi. Вiн допомiг тобi зрозумiти щось дуже важливе. Бо тiльки щаслива людина хоче зробити iншу такою ж. Вiн вiдпустив тебе, попри все. Бо коли любиш, ти - щасливий. Коли любиш по- справжньому, то вiдпускаєш.

З такими думками ходитимеш мiстом. Потiм, нiби мiж iншим, вдома скажеш Томасовi:

- Тур до Парижа у вас коштує всього 89 євро.

- А ти поїдеш сама чи з друзями? - запитає вiн.

- Мабуть, сама.

- О, як жаль… - похитає вiн головою.

- Чому? - здивуєшся ти. - Так це ж супер!

- Ну… якщо так… - знизає вiн плечима.

Потiм твiй гастфатер сяде в авто i поїде на концерт. Ти залишишся з малюками, якi радiтимуть тобi, як нiколи, i розповiдатимуть казки про нiмецьку попелюшку. I в цих дiтей не буде злості. Вони складуватимуть мозаїку. I на кожне запитання:

- Подивися, що в мене вийшло! Гарно? Подобається? - якi вони задаватимуть одне одному, самi ж вiдповiдатимуть:

- Так, гарно! Просто супер!

Вони страшенно хвилюватимуться, якщо в когось iз них випадково розсиплеться мозаїка. У них навiть думки не буде сказати:

- Нi, це не гарно. У тебе нiчого не вийшло. Ти не вмiєш.

Нiхто не зiпсує гру iншого… Це будуть дуже хорошi дiтки. Квiти країни достатку. В країнi, де батькам живеться добре, - не може бути погано дiтям. У їхньому свiтi буде менше пиякiв i наркоманiв. Бо коли людинi добре - в неї мало проблем, вiд яких вона хоче сховатися.

Коли батьки не стають свiдками краху своїх мрiй та iдеалiв, коли вони реалiзовують себе - тодi позбуваються злостi. Чи навiть просто її не набувають. I це позначається на їхнiх дiтях. Бо хiба можуть щасливi люди робити нещасними своїх дiтей?

Коли вони дивляться на сусiдiв, до них не пiдкрадається заздрiсть, бо вони так само мають усе.

Дiтки щасливо обсядуть тебе. Мала, хитро усмiхнувшись, запитає:

- А ти знаєш, що таке секс?

- Нi, - вiдповiси ти, ховаючи веселу усмiшку. Тобi так хочеться почути, що скаже оце голопузе дитя.

- Як? Ти не знаєш? Ти ж маєш хлопця! Ти менi сама це казала! Невже вiн тобi нiчого не розповiв?

- Не розповiв, - запевниш ти. Та будеш не впевнена, що робиш правильно.

- Гм… Дуже дивно… Мiй менi вже давно розповiв. Ну добре, - зробить вона дуже розумне личко, - бачу, мушу зробити це сама. Отже, в хлопцiв є… хвостик. Знаєш? Може, ти випадково бачила у свого хлопця?

- Нi, не знаю… Не бачила… - усмiхатимешся ти.

- Братику, - зрадiє вона, що може подiлитися досвiдом зi старшими, - ану покажи їй свого «пiпiмана».

Той одразу встане i без зайвих балачок, опустивши штани, заусмiхавшись до вух, покаже тобi все, що вiд нього просять. Потiм ще довго стоятиме й розглядатиме його сам, нiби вперше побачив. До нього приєднається й сестричка. Вона, смiючись, смикатиме його за «хвостик».

Ти смiятимешся також, але думки заборонити їм це робити - не виникне.

- Ну i що далi? Що далi робити з цим «хвостиком»? - з непiдробленою цiкавiстю запитаєш ти.

- А далi його потрiбно вставити в «мушлю», - i, знявши штанцi, вона покаже тобi те, що в неї пiд трусиками. - Ось сюди. Ну твiй хлопець i дурень, що тобi цього не показав!

- А може, вiн i не знає цього, - доповнить малий, не вiдриваючись вiд мозаїки.

- Гм… Хто його знає, - погодиться мала. - Може, в них, в Українi, це все робиться й не так. Хто його знає. Ну, але в нас так. А ще «хвостик» може робити вершки. I їх можна їсти. Вони дуже смачнi.

- А-а-а-а-а-а… - розумiюче тягнутимеш ти.

- А ти хочеш займатися сексом?

- Ну… поки що не знаю…

- А дiтей хочеш мати?

- Хочу, звичайно.

- Ну, тодi будеш змушена зайнятися.

- Гм… Може, й так… - погоджуватимешся ти.

- А скiлькох дiтей ти хочеш мати? - запитає малий.

- Двох або трьох.

- Тодi мусиш зайнятися сексом тричi за життя, - констатує малий.

- Нi, - заперечить йому сестра, - досить один раз. Далi вони самi робитимуться!

- А-а-а, - здивується малий i знову вiзьметься за мозаїку.