Твоя дитинка

3

Стоїть самотня маленька дiвчинка бiля малесенької рiчки, нi, бiля малесенького канальчика, i плаче. Тато казав, якщо хочеш купатися, потрiбно попросити маму, аби нагрiла воду в каструльцi, а потiм вилити її в канал. Бо ж осiнь i холодно…

А дiтям iнколи так хочеться купатися! Навiть якщо холодно. Навiть якщо осiнь. Бо дiтям байдуже, що холодно. А ще бiльше їм байдуже вiд осенi. Бо дiти вмiють мрiяти. Дiти живуть мрiями.

Iнколи дiтям буває важко. Але це тiльки тодi, коли вони комусь дуже сильно повiрять. I коли вони не кажуть мамi, для чого їм потрiбна тепла вода, а несуть її триста метрiв у двох маленьких горнятах аж до старого дуба. I ручки мерзнуть через вiтер. I стареньке пальтечко вже скинуто на пожухлу траву. А тато стоїть i смiється. Тато заливається смiхом.

Але його потрiбно любити. Бо тато - дорослий. Тато - поважний. Тато навчає. Тато може покарати. Може навiть побити. Адже вiн - ТАТО, i вже тiльки тому його варто любити бiльше за всiх. Принаймнi так каже вiн.

А ще вiн каже, що його потрiбно називати не татом, а татком. Але вiн також наставляв, що маму не потрiбно називати мамкою. З неї досить i мами. Вiн колись навiть повчав, що маму можна нiяк не називати, бо тiльки вiн для дiтей є справжньою мамою i татом. Особливо, коли мама допiзна на роботi. Ну i як не слухати батька?… Якщо вiн так каже… Якщо вiн так думає… Якщо вiн так вважає…

Авжеж, татку, ви правi. Правi тiльки тому, що на тридцять рокiв старшi вiд свого дитяти. Навiть, коли не розiбравшись нi в чому, караєте невинне створiння. Ви завжди правi, бо ви - ТАТО.

Поруч з ними на березi каналу стоять iншi люди i також смiються. А вона от повiрила, запалилася. Мрiяла вже кiлька днiв, як купатиметься. А що тут такого? Адже дитина - це сумiш вiри, надiї й любовi. Це зародок мрiї, яку конче потрiбно лелiяти. Бо якщо вiн не проросте, то згниє i, мов хробак, у дорослому вiцi, нищитиме вас iзсередини…