Твоя дитинка

4.15

- Знаєш, мiй зайчику, що я тобi недавно хотiла сказати?

- Напевно, щось збрехати, - пригортає її, смiючись.

- Нi! Я в Інтернетi прочитала про програму обмiну для студентiв. Називається «Аu pair». Завдяки їй можна побачити свiт.

- А ти що - до Португалiї на заробiтки вже не їдеш? -посмiхається вiн.

- Не смiйся!

- Хiба я смiюся? Просто кiлька мiсяцiв тому актуальною була Португалiя. Ще ранiше - Угорщина. Чим маримо цього разу?

- Але я хочу кудись поїхати! Я ж iще нiчого не бачила!

- Мишко, невже ти думаєш, що Інет розповiдає правду?

- Бачиш, ти менi не вiриш! Ти завжди вважаєш мене безпомiчною!

- Я так не вважаю! Хiба безпомiчна дiвчина давала би собi раду, пiшовши з дому пiсля закінчення школи? Ти хочеш, щоб я тебе вiдмовляв вiд закордонного вояжу?… Я не буду цього робити.

Пiсля розмови вона тихо плаче на балконi, курячи цигарку.

- Хiба вiн так мав вiдповiсти? - схлипує вона. - Хiба це мав сказати?

«О'кей! Якщо йому так байдуже, то я вiзьму й поїду!» - вирiшує вона, роблячи останню затяжку i кидаючи недопалок униз.

Наступними мiсяцями вона оформляє потрiбнi документи, записується на посилений курс вивчення нiмецької мови. Тепер вона не має часу на прибирання хати.

Їхня розмова потрохи забувається, хоча осад залишився. Адже дiвчина, яка хоче вiдчувати себе потрiбною, не може забути, що найближча людина, коханий, так легко її вiдпускає.

Одного дня вони пектимуть картоплю в старому осiнньому парку. Алоїз збиратиме хмиз, а кохана носитиметься бiля невеличкого озерця, намагаючись виловити звiдти жовтий листок. Нiнка вирiшує знову зачепити болючу тему.

- Мишко! - взялася вона допомагати розкладати вогонь. - А ти мене кохаєш?

- Що за дурнi запитання, малеча? Ти сумнiваєшся? Чому ми тодi, по-твоєму, разом живемо?

- Звiдки я знаю? Може, тобi так зручнiше!

- Ха! I в чому? Можеш менi пiдказати?

- Ну, я не знаю… Але я задала конкретне запитання i чекаю на таку ж вiдповiдь.

Вiн бачить, що вона надуває губи, тому поспiшає її пригорнути.

- Та люблю, люблю тебе! Таке пелехате киценятко! Як я можу тебе не любити? Тiльки чому ти в цьому засумнiвалась, маленька?

- А чому ти так легко мене вiдпускаєш? А якщо я бiльше нiколи сюди не повернуся? Тодi ти мене втратиш! Як тодi буде? Бо якщо ти мене кохаєш…

- Ой, як хитро ти все замутила! Рiдна, але якщо ти кохаєш мене i хочеш бути зi мною, то обов'язково повернешся. Правда?

- У життi все може трапитися…

- Ось бачиш, ти не впевнена у своїх почуттях, а не в моїх! Адже я чекатиму на тебе. I не патякаю, що в життi все може трапитися… О, вже сльозки потекли! Мишко, ну чого ти останнiм часом така заведена? Нiчого вже й сказати не можна… Ходи до мене…

- Нi, - вiдходить вiд нього. - Краще вже договорюй, що збирався!

- Я тiльки хотiв сказати, що не боюся тебе втратити…

- Ах так! Ну й не бiйся! - вся розчервонiла, вона розтирає сльози кулачками. - I не треба! Я можу одразу вiд тебе пiти! Хоч сьогоднi! Подумаєш!

- Мишко, чого ти? Спершу дослухай. Якщо я маю тебе втратити, то й так утрачу. А може, ми через кiлька мiсяцiв розiйшлися б i без твоїх вiд'їздiв? А тепер матимемо час про все подумати на вiдстанi…

- А що думати?!! Ти мене просто не кохаєш! Я тобi не по-трiб-на! От i все!

- Рiдна, скажи менi, що ти бачила у своєму життi? Ти працюєш на двох роботах i ледве зводиш кiнцi з кiнцями. А так вивчиш нiмецьку мову, подивишися свiт. Це тебе змiнить усерединi. I навiть зовнiшньо.

- Я знаю, що тобi не подобається моя зачiска! А менi - подобається! I начхати менi на все iнше!

- Маленька, ну чому ти буваєш такою нерозумною? Iнша мова, iнша країна - це твiй шанс. Розумiєш?

- Але ж менi буде важко самiй! А якщо я не приживуся? А як же я без тебе…

- Мавпочко, що ти хочеш вiд мене почути? Ти сама зробила вибiр. Ти ж це все придумала! Чого тепер квилиш?

- Бо ти мене не кохаєш!

Вiн знову пригортає її до себе, намагаючись поцiлувати. Вона показово пручається i плаче…

- Мишко, я кохаю тебе! I ти це прекрасно знаєш. Чому я маю це повторювати що п'ять хвилин?

- Не торкайся мене! Збирай свiй дурний хмиз! Я не хочу тебе бiльше чути.

Алоїз розцiнює це як гру, тому згрiбає Нiнку в обiйми. Розстiбає ґудзик на її штанцях…

- Облиш мене! - плаче Нiнка. - Тобi завжди тiльки одне в головi!

- Маленька, ти пручаєшся?

- Нi! - зло вiдповiдає дiвчина. - Просто кажу тобi, щоб ти мене залишив у спокої!

Вiн вловлює сердитi нотки в її голосi. I розумiє, що це - не гра. Але Алоїз знає iдеальний спосiб примирення - любощi. Тому…

- Залиш! Ти не розумiєш, що я не хочу?

- Я тебе знаю, розпуснице! Ти завжди хочеш!

- А тепер - не хочу!

- Але ж ти знаєш, що менi не можна вiдмовляти…