Твоя дитинка

1.10

Привiт, жабко!

Нарештi у нас зима! Всю вулицю замело снiгом. Так гарно, аж настрiй полiпшився.

Нiчим таким особливим похвалитися не можу, окрiм погоди. Решта - все по-старому. Зараз пiду на базар купувати шапку й рукавицi. Бо в голову студено. А вона в мене - другий по важливостi орган.

Пам'ятаєш, як такою зимою ми гуляли стадiоном? Сидiли на заснiженiй трибунi, дивилися безлюдну рiчкову станцiю, вiдбивалися вiд безпритульних собак. А завершили подорож чаєм із бубликами у маленькому генделику. Пам'ятаєш, маленька брехухо?

Як ти умiла своїми гострими копитцями раненої ланi розтрощити сердечко сiрого горобчика! Ти умiєш робити боляче…

Цiкаво, чи люди з часом змiнюються?

Ти як гадаєш?

Зможеш змiнитися?

Цiлую тебе, мишення мишунське, жабеня жабунське, мавпеня мавпунське!

Твiй перегормонiзований Алоїз.