Твоя дитинка

2.11

Одного не по-зимовому сльотавого ранку ти прокинешся тiльки для того, щоб витягнути з розетки телефонний шнур. Коли це зробиш - вiдчуєш неймовiрне полегшення. Тепер уже не потрiбно пояснювати всiм, що ти не хочеш на день народження, на прогулянку, в кiно… Що хочеш бути сама. Тiльки сама.

Сама - це коли не потрiбно одягати масок. Адже люди, оцi майстри прокрустових лож, завжди намагаються одягнути тебе в костюм, який вони тобi придумали. I бачать тебе такою, якою вигадали самi. Тому що натовп хоче i вмiє творити тiльки людину натовпу.

Потiм той люд iде разом, думаючи, що - вiльний. Але насправдi не мають волi. А лише невеличку дещицю свободи (крок вправо - крок влiво), яку ладнi вiддати при першiй-кращiй нагодi…

Бо люди не вмiють бути самотнiми. Вони розцiнюють самоту як кару, не розумiючи, що насправдi вона i є свобода. Намагаються сунути свою незалежнiсть в кишеню iншому. Тiльки б не залишитися наодинцi.

Наодинцi з власними думками. Бояться, що їхнi страхи, котрi норують у темних i теплих закапелках пiдсвiдомостi, вилiзуть звiдти i нагадають ПРО…

На самотi люди глипають телевiзор, аби бачити iнших. Грають у шахи на двох осiб. Або просиджують за комп'ютерними iграми чи вiртуальним сексом - новiтнiми симуляторами реальностi.

А ти зможеш сама пiти на прогулянку чи в кiно… Ти це часто робитимеш. Проходжуватимешся вздовж старого Рейна, спостерiгаючи за пароплавами, чайками, людьми, деревами, за чим тiльки захочеш. Тобi не потрiбно бути кимось… Досить залишатися собою… Оцiєю мовчазною дiвчиною, якiй просто подобається спостерiгати.

Адже спостереження - це мистецтво. Наймовчазнiша наука.

Перша ознака того, що ти спостерiгач - байдужiсть до мобiльного.

Два днi пiдряд ти готуватимешся з маленькими до карнавалу. «Гастелтерни» подарують тобi костюм клоуна iз зеленою перукою. Дiти скакатимуть вiд радощiв, коли побачать тебе у яскравому кольоровому вбраннi.

- Ти йдеш з нами на карнавал? Ти справдi йдеш з нами?! Ура!!!

I, взявшись за руки, пiдете. Ви побачите багато дiток, дорослих, якi будуть так само розмальованi й радiснi…

Малюки бiгатимуть бiля тебе, i твоє серце наповнюватиметься теплим усмiхом.

Ти прийдеш на найбiльший карнавал свого життя. Дiти розчиняться в натовпi, шукаючи друзiв. Ти залишишся сама…

I замислишся над тим, що таке карнавал у твоєму серцi?

I враз, неочiкувано, до тебе прийде iстина - найбiльший карнавал твого життя - саме життя.

Хiба нi? Цей натовп чужих людей, розмальованих до невпiзнанностi. Це суцiльне переплетiння костюмiв i твоє купання у власнiй самотностi, як у найтеплiшому морi. Ходiння помiж людей, коли нiщо не проходить повз тебе. Усотування деталей, запахiв, кольорiв, звукiв, рухiв, миготiння чиїхось масок. Твої скарби нагромаджуватимуться вiд спостереження.

Ти ковзатимеш обличчями маленьких, щасливих нiмцiв. Спостерiгатимеш, як дорослi м'яко i тактовно вчать їх любити свою країну. А бути залюбленим у батькiвщину - значить любити батькiв, якi створили свiй свiт за власною подобою. Ти махатимеш нiмецьким прапорцем разом з усмiхненими до тебе обличчями. I радiсно смiятимешся, коли клоун зi сцени закликатиме:

- Дiтки! Махайте прапорцями! Бо вони - символи нашої процвiтаючої країни!

I дiтвора кричатиме, розмахуючи над головою чорно-червоно-жовтими прапорцями. Бо вони вiрять клоуновi. Вiрять батькам. Бо вони справдi вiдчувають, що їм добре.