Твоя дитинка

1.6

Привiт, моє заплакане дiвчатко!

Пам'ятаєш, як перед твоїм вiд'їздом я заснув в Оперному театрi? Як ми перепаковувалися на вокзалi? Як переплутали автобус на Кельн i бiгали з торбами, як навiженi? Навiть зараз це важко згадувати.

Я радий, що у вас сипле снiжок. А в нас навпаки - суцiльнi дощi. Я серйозно задумуюся над тим, що навiть клiмат не витримує цих людей.

Я все ще в емоцiйному шоцi вiд твого вiд'їзду. Як вийти з цього настрою? Увесь вигаслий, нiчого не хочеться. Думаю, це випробування Нiмеччиною буде корисним для нас обох. Особливо для ТЕБЕ!

Менi весь час хочеться спати. А може, просто не вистачає тебе?

Твiй розмоклий Алоїз.

P. S. Забув розповiсти, що їздив у село. Як-не-як, воно - теж наша iсторiя, до того ж невесела. Я, до речi, про це думав, коли стояв бiля славнозвiсного клубу, де ти на другому поверсi у барi так усiх шокувала своєю розпустою… А головне, що причин не було нiяких. Просто включився твiй «механiзм». Того хлопця звали Геною. Пригадуєш? Чи ти з ним потiм ще бачилася, мавпо дика?