Твоя дитинка

4.5

Уперше Нiна назвала його так, коли вiн не на жарт образився.

- Скiлька можна тинятися ночами бозна-де i бозна в яких тупих компанiях! - не вгавав Алоїз.

- Я не тиняла-а-а-а-сяяяяяяяя! Ми сидiли в Денiя вдома. В нього мама чкурнула на сесiю.

- Звiдки я можу знати, в кого ти була. А може, ти брешеш?

Вона лежить на лiжку, нервово сопучи i час вiд часу глипаючи на хлопця, аби вловити момент для примирливого поцiлунку. Але момент не наставав. Хлопець налягає на Нiну всiєю вагою i, притиснувши колiнами руки, бере в долонi її голову.

- А тепер розповiдай правду! Чуєш? Де була?

- У-у-у Денiяааааааааа! Ми пили вино.

- Ага, вино. П'ять хвилин тому вина ще не було. Стає цiкавiше.

- Пустииииииии, дурень дурний. Боляче! Аааааааааааа! Боляче, не розумiєш? - i вона заливається крокодилячими сльозами. Такими невинними, такими чистими, що вiн вкотре думає над тим, що оце паскудне чортеня, котре отак плаче, ось так легенько висмикуючись, не може брехати. I вiн вiдпускає її руки. А вона починає розмащувати кулачками сльози по обличчю.

Ревнивець думає, чому так скажено любить Нiнку саме тодi, коли вона плаче.

Хитрунка ж пiдiймає до нього набухле вiд слiз обличчя i, мiцно притиснувшись усiм тiлом, торкається рожевими, мов рана, губами його губ. Але так легенько, так нiжно, що вiн не може не вiдповiсти на її дотик своїм чоловiчим владним цiлунком.

- Заплакана брехухо, ти - моя, чи не моя?

- Чияааа яааа ще можу буууути?

- Не кричи, сiльська дiвко, ти не в себе на обiйстi, а в квартирi, де за стiною люди живуть. Лю-ди!

- Ха-ха-ха! - заливається смiхом вона. Та таким рясним, як нещодавнi сльози.

«Як я люблю її оцi перепади!», - думає щасливий коханець. А вона куйовдить його темне волосся.

- Мишко моя… - шепоче примирливо Алоїз.

- А ти - мiй маленький миш.

- Оленяточко, ти завжди називаєш мене моїми словечками. Придумай щось своє!

Вона довго вовтузиться, накриваючи себе пледом, поправляє подушку. Не можна ж так легко взяти й зiзнатися, що не знає, що вигадати.

- Ти мiй чупа-чупсик! - врештi озивається Нiна. - Бо в тебе найсолодшi на свiтi вушка i носик, i ротик, i пальчики… - перераховує вона, торкаючись до всього губами.

«Пiдлабузниця! - думає вiн. - Як вона вмiє робити приємно».