Твоя дитинка

4.13

Вони знову їдуть. Цього разу в її рiдне село. Але як сказати батькам, що цей, майже на 15 рокiв старший чоловiк - її коханий?

Нiнка телефонує матерi, що до неї приїдуть журналiсти, якi писатимуть про церкву. Та погоджується, але є ще й батько, який впирається i видає рiшуче: «Нi».

Мати дзвонить доньцi. Але вже пiзно, бо дiвчина сидить зi своїм коханим у поїздi. Тодi Нiнка телефонує однокласниковi i проситься на нiчлiг до старої спорожнiлої хижки. Той погоджується. Каже, що залишить ключ на пiдвiконні, бо сам працює в нiчну змiну.

- Гаразд, - каже Нiнка.

- Але там немає свiтла! - попереджає вiн.

- Це нiчого! Ми купимо свiчки.

- Тодi до завтра!

- Дякую, Федю!

На великiй зупинцi вони вискакують, аби купити свiчки. Купують багато, щоб було достатньо на цiлий вечiр.

Перед хатою довго вовтузяться в темрявi, вiдчиняючи ворота, шукають ключа, вiдмикають дверi.

Нiнка забiгає першою, аби в темрявi вiдшукати по пам'ятi книжку й сховати. Книжку, яку їй ще на початку знайомства подарував Алоїз. А вона її вiддала Федi. Нiнка знає, що коханий за таке образився б. Тому поспiшає закинути її пiд лiжко.

- Маля! Що ти там вовтузишся? Допоможи менi, адже я тут уперше! У тебе щось упало?

- Нi! Я просто перечепилася…

- Ходи, запалиш свiчку.

Вiн роззувається i заходить до кiмнати.

Федя розпалив грубку, тому тут тепло i навiть затишно. Вони запалюють свiчки i розкладають пожитки. Потiм вечеряють.

Дiвчина ще хоче погуляти вечiрнiм селом, але Алоїз просить бути обачнiшою.

- Адже це - село! - каже вiн. - Хтось побачить, а потiм донесе батькам. Яке ти ще нерозумне! Думати треба головою!

- Не переживай, киця! Думаєш, я тут вперше ночую? Що-що, а хитрувати я вмiю! - смiється Нiнка.

- А з ким ти тут ще ночувала? Ти що - водила сюди хлопцiв?

- При чому тут хлопцi, рiдний! Ми сюди приходили вiдпочивати у вихiдні.

- Еге ж… - з недовiрою хитає вiн головою. - Знаю я твої вiдпочинки.

Потiм вони сидять на лiжку й дурiють. Їм завжди так добре вдвох, що бiльше нiкого, ну зовсiм нiкого їм не треба. Вони римують слова, щось пишуть. Їхня iдилiя вражаюча. Вони усмiхаються одне одному, а потiм вона легенько б'є його рукою. Вiн знає, що дiвчина починає загравати.

Потiм Нiна розстеляє лiжко й роздягається. Йому дуже подобається її голуба пiжамка, поцяцькована мавпочками i квiточками. Вiн каже, що тодi Нiна така дитинна i мила… Що аж хочеться з нею кохатися. Вона це знає, тому завжди перед тим, як лягти, проходжає кiмнатою. Їй подобається йому подобатися.

У пiжамцi й без макiяжу вона справдi не виглядає на свої роки. А ще коли набере отой невинний вираз обличчя. Що б Алоїз у цю мить не робив, вiн неодмiнно зводить на неї погляд i усмiхається.

Тодi вона пiдбiгає до нього i, мов дика кiзонька, плигає йому на колiна або опускається до нiг. I тiльки пiсля цього ховається пiд ковдру.

Нарештi вона задуває всi свiчки, крiм однiєї.

- Мишко, я спатиму! - мурличе вона. Бо знає, як вiн любить щоразу її завойовувати.

Вiн, почувши про «спатиму», зазвичай каже:

- Не «пойняв»… А я?

Але в їхньому випадку передбачуванiсть не має значення. Бо в них є гра. Велика гра. I вiн вже бiльше не читає, не пише, не бавиться i не думає. Вiн роздягається. I її вкотре веселить його вигляд. Вiн завжди одягає на нiч лише футболку. Алоїз тодi схожий на карапуза, який загубив трусики. I вона вкотре смiється.

- Ах, ти порося мале! - загрiбає вiн її в обiйми. - Ти з кого смiєшся, малеча? З дядi Алоїза?

- Пусти! Дурень дурний! - пирскає вона.

Але вiн ураз серйознiшає.

- Ти що - образився, - запитує вона, покриваючи цiлунками його плече. - Що я вже не так сказала?

- Нiчого, рiдна. Я просто подумав, що значно старший за тебе. Але я про це не жалкую. А ти?

- А що я? Я теж…

- Ану подивися на мене!

- Що таке?

- Зi скiлькома хлопцями ти була на цьому лiжку?

- О Боже! Що на тебе найшло? У тебе знову параноя?

- Вiдповiдай! Бо менi набридло завжди i в усьому, що стосується тебе, бути енним дядьком, розумiєш?

- Розумiю, дурнику мiй ревнивий… - пiдлещується Нiна, засiваючи цiлунками його обличчя.

- Нi, паскуднице! Не переводь стрiлки. Я, здається, про щось запитав, - бере її за пiдборiддя i дивиться просто в очi. - Менi потрiбна правда! Чуєш?

- Ну… З одним. Це було ще у шкiльнi роки. Вiн був моїм першим коханням.

- I першим партнером?

- Нi.

- Я ж казав тобi, що ти - сучка! А хто був першим?

- А може, досить?

- Нi, не досить. Я - твiй коханий, i маю право знати все.

- Чому ж я тебе не випитую про таке?

- Випитуєш!

- Не випитую! Задрав уже! Я така, яка є. Ти мене таку вибрав! Тепер нiчого нарiкати. Я тебе не тримаю, розумiєш?

Вiн чи не вперше бачить її такою. Вона не пiдтримала гру…

Нiнка вiдвертається до стiни, натягує ковдру на голову i вдає, що дуже хоче спати.

- Рiдна, ти хочеш спати?

- Так. Я втомилася з дороги.

- Поцiлуєш мене на нiч?

- Нi… Просто обiйми мене.

- Але ж, киця, ти знаєш, що я не заспокоюсь…

- Я вже сплю!

Вiн лежить i думає. Вiн не ображається. Поведiнка Нiни здається йому дивною.

«Що трапилося? - думає вiн. - Що я зробив не так?» Але вiдповiдi не знаходить. Вiн чує, як вона нервово сопе i, може, навiть схлипує…

Чому?

Чому?!

Чому?!!

Вiдповiдi нема. Запитати? Але ж вона й так не вiдповiсть.

I тут вiн здогадується, що його найбiльше насторожує. Вона накрилася з головою! Таке бувало тiльки на початку їхнiх стосункiв. «Пам'ятаю, - думалося йому, - як я з неї кепкував, мовляв, спить, як ведмедик у барлозi. А вона насуплювалася i вiдмовчувалася. I тiльки через кiлька мiсяцiв почала спати нормально. I ось тепер знову. Що ж трапилося?».

- Диви, до нас залетiв папуга, - раптом каже вiн.

- Що? Який папуга? - здивовано вистромляє голову Нiнка.

- А он - на стiнi!

- Де?!

- Та от: тiнь вiд свiчки бачиш? Це вiн i є: папуга африканський. Ось крила, дзьоб, а це - чубчик.

- Сам ти папуга, дурень дурний!

А вiн її лише мiцно-премiцно обiймає. Так, щоб кохана вiдчула всi його м'язи. Алоїз легеньким порухом голови вiдгортає покривало, щоб торкнутися її шиї. Чоловiк цiлує її нiжно й гаряче, аби вiдчути, як вона перебирає нiжками.

Але Нiнка лежить нерухомо. Тодi вiн цiлує її плече, щоразу далi вiдгортаючи покривало. I Алоїзовi здається, що вона м'якне, пiддається. Досвiдчений коханець це вiдчуває. Чоловiк перевертає її на спину…

Вона кохається пристрасно, але мовчки. Без слiз. Без запевнянь. Без прохань.

Потому щасливий коханець притискає її до себе, намагаючись заснути. Нiна лежить на його руцi. Вже засинаючи, вiн вiдчуває, як щось мокре й тепле покотилось на його долоню. Але не каже нiчого.