Твоя дитинка

3.17

Одного дня, вже пiсля свідчень, якi донька давала адвокатовi, вона прийшла додому ранiше. Занять у школi вже не було, тiльки - iспити. I випускний вечiр, на який дiвчина не йшла, бо не хотiла нi вiд кого просити грошей на сукню. Матерi ж казала, що просто не має бажання веселитися. Адже за своїми клопотами та навiть не здогадалася купити нове вбрання випускницi.

Iз батькiвської спальнi вона чує дивнi звуки. В її уявi одразу постають картини ґвалту чи побиття.

Нажахана дiвчина розчахує дверi.

- Мамочко! - зривається з її вуст слово i тут же в'яне.

Голi батько i мати лежать в обiймах. Уже розлученi чоловiк i жiнка. Тепер вони просто коханцi.

- Ану закрий дверi! - грубо озивається батько. - Чого витрiщилася?

Вона спускається на перший поверх i вiдкриває шафу, де колись лежали порножурнали. Вона не знає, чому це робить. Її увагу привертає розiрваний начетверо аркуш паперу. Складає шматки-обiрванцi докупи, на яких рiвним маминим почерком написано: «Мiй єдиний чоловiче! Я не знаю, чому ти це зi мною робиш. Але як би ти не поводився, маєш знати, що я кохала тiльки тебе. I кохаю. I кохатиму. Навiть пiсля смертi. Сподiваюся, ти подбаєш про наших дiтей».

«Ах, - думає дiвчина, - це вона, мабуть, писала тодi, коли я прийшла вiд тiтки. Тодi мама сидiла в кiмнатi, звiсивши руку в тазик. В однiй долонi вона тримала лезо, в iншiй - папiрчик. Вона здавалася трошки п'яною. Я довго умовляла цього не робити. I вона мене послухала».

Двi години вона сидить нерухомо.

Тодi заходить батько. Обличчя в нього перекривлене вiд лютi. I як можна кохатися з людиною з таким обличчям? I як людина з таким обличчям могла щойно кохатися?

Дiвчина налякано встає з крiсла i вiдходить до вiкна.

Але вiн дiстає її й там.

- Зрадниця! - каже вiн, даючи гучного й болючого ляпаса. - Як ти смiла проти мене говорити всяку гидоту? Тепер пiдеш до адвоката i скажеш, що ти все вигадала! Зрозумiла?

- Так! - каже перелякано дiвчина, в думках вимiряючи вiдстань вiд вiкна до дверей. I тут бачить, що там, спершись на одвiрок, стоїть мати.

- Сука! - знову величезна лапа батька навiдлiг б'є її по обличчю. - I щоб ти бiльше нiколи не смiла показуватися менi на очi! Зрозумiла? Обiдати будеш пiсля всiх. Аби я тебе, не дай Боже, не побачив за столом. I взагалi - краще, якби ти звiдси забралася!

- Мамо! - мовчки просить очима дiвчина. - Я ж вас обороняла!…

Але мати стоїть нерухомо. Закам'янiлим поглядом, звиклим до всього, рiже вона вiру i надiю своєї дитини.

Тодi зрозумiвши глибину слова «САМА», донька робить вiдчайдушну спробу вирватися. Їй це вдається. Батько за нею не женеться.

У кiмнатi вона плаче так довго, що в одну мить їй здається, що вона вже померла.

Але тодi заходить мати. Серце дiвчини одразу пробачило все. Воно так хотiло ласки i спiвчуття. Дiвчина принишкла, чекаючи бодай теплого слова. Бодай лагiдного доторку.

- Перестань ревiти! - крижаним тоном наказує мати. - Прийшов Стас, аби вчити тебе танцювати вальс.

- Ви хiба не бачите мого обличчя?

- То йди вмийся.

- Нi! Скажiть йому, що мене нема.

- Я вже сказала, що ти вдома.

- Хiба ж ви не знали, в якому я станi?

- Звiдки менi було знати, що ти тут ревеш, як корова? Знайшла причину… I взагалi - перестань! Бо тодi менi здається, що ти плачеш через мене. Я йду готувати святкову вечерю. Принесу тобi нагору. До речi, перетягни потiм мою подушку до спальнi.

От i все. Iсторiя дiйшла логiчного завершення.

Напередоднi випускного дiвчину завезли в реанiмацiю лiкарнi, де працювали її родичi.

Дiагноз: отруєння тридцятьма трьома таблетками димедролу.

Мати, прибiгши в лiкарню, голосить:

- Нiно! Нiно! Чому ти це зробила? Чию ти увагу хотiла привернути? Тобi що - чогось не вистачає?

Коли Нiна приходить до тями, то чує, як мати говорить по телефону:

- Так! Приїжджай сюди! Подивися, що ти накоїв. Ти вбив нашу дитину!

Дiвчина ще майже нiчого не розумiє. Але чомусь починає рухатися i пробує розв'язати бинти, якими примотана до лiжка. А прив'язали її, бо вона весь час намагалася витягнути з себе отой страшний довжелезний шланг, яким їй промивали шлунок.

Напiвреальнi марення стають дедалi загрозливiшими. Ось у сестрички падає на пiдлогу пiнцет, а дiвчинi вчуваться, що це батько б'є на кухнi посуд. Потiм хтось голосно покликав лiкаря, а Нiнi здається, що це лається батько.

Коли хтось вiдчиняв дверi реанiмацiї, вона пiдiймала голову й запитувала сестричку:

- Це татко прийшов? Вiн так швидко приїхав?

Або:

- Скiльки хвилин минуло вiдтодi, як мама телефонувала татковi?

Лiкар, який спостерiгав за цим, пiдiйшов до Нiни i, розв'язавши її руку, довго тримав у своїй долонi:

- Чому ти весь час питаєш про тата? - запитав вiн. - Не хвилюйся, вiн незабаром приїде.

- Приїде? - вирвалося налякане запитання i дiвчинка смикнулася. - Коли?

- Достобiса ж вiн її перелякав! - здивовано зауважить лiкар сестричцi.

Мати мовчки знизає плечима…