Адам

Він був так само близько тоді,

коли ти — ще дитина — вперше побачив Його у деталях,

відкритого й втомленого, тихішого з кожним ударом, як вена,

схожого на якусь церкву біля залізниці

чи доброго пса, що чекає господаря на виході з лісу,

Як і тоді,

коли ти, ледь живий, тонув у шумі коліс,

що шелестіли мокрим асфальтом,

а Він явився нечітко, як побіліле тіло крізь кригу,

й вода, ховаючись у сльоті й скрапуючи на тебе

по блискучих листках живоплоту,

щораз упертіше намагалася забрати тебе назад.

І тепер,

такий же, як Він — усміхнений і безмовний, —

ти нарешті лежиш, захлинувшись словами води.