Адам

Світло неспокійне, як шерсть на вітрі

– кінець лютого, полудень, —

і багато облич над великим

аркушем снігу: лише їх уявив, а вони тут як тут —

ряд змерзлих Місяців, цілком невидних, якби

не відбите сяйво. Тугі хлопці купують жетони і

прикурюють від одного вогню — як

непотрібні маятники, приєднані

до скрипучої шестерні. Закіптюжена і швидка

флотилія на тлі сухопутних батьків.

Не створених за жодним образом, за нічиєю подобою,

– знаю — між однакових дерев

їх водить блискучий король.