Адам

Танцювала, бо вечори ще теплі, і

світ закручувався, як

килим після міського свята,

і були світла над червоним листям.

Танцювала, бо хотіла повернутись і

знала, що уява не воскресить речей.

Танцювала, бо хай краще тіло пригадує:

так прокинулася, так засинала

на вогкій палубі, так чекала, доки

повантажать речі. Так бігла

за клаповухим псом, якого не хотіла

їм залишати.

Танцювала, бо немає вже

місць, штампів, зворотних

адрес, банків, комендатур, немає

вулиці, водяної помпи, недофарбованого

паркана, мильничок, щіток.

Все — в одній рухомій точці,

такій стиснутій,

ніби зап’ястя, в якому зібралась

вся кров.