Адам

Старий, а впійманий у дитячий сак!

На п’ятій тисячі років прокинутися з розмальованою вві сні

лисиною!

Хто я? Розгублений дідуган у костюмі фавна. І діти

хапають мене за руки, щоб провести крізь діру в огорожі до саду,

де сторожем — мій бородатий приятель юності.

Урвище неба, будь милостивим до моїх незміцнілих крилець.

Ноче, відкрий мені м’яку печерку, дню, буди виткі рослини,

проклади світлом мою плутану дорогу.

Затамувавши подих, я пролітаю під бездиханними деревами.

Дмаа, Адма, Адам, Адам.