Адам

«Знаєш, коли я вперше подумав про —

хто його знає — смерть чи безсмертя?

Коли зі старого сільського автобуса, яким я їздив

до школи, одного разу повикидали сидіння,

щоб возити ним сіно.

Він був ніби опудало на колесах. Їздив тією самою

дорогою — бо іншої не було — лише перестав

зупинятися на зупинках.

Багато років по тому дідусь, коли вже

мав дуже тяжкий склероз, так само минав

нас, не впізнаючи, щільний і порожній, як камінь.

І я уявляв, що він уже бродить своєю смертю, і

невідомо, чи буде інша.

Тепер я собі думаю: що, коли ми

безсмертні? Лише непомітні, як все,

що знаходить своє досконале призначення?

І хтось багато разів нас кладе і випорює,

ніби шов, аж поки він стане міцний і зовсім

невидимий?».