Адам

Не пам’ятаєш, хто придумав тоді

посилати їй листя в конвертах? Найвище

кохання мало говорити загадковою

мовою, правда?

І певно, вона підгледіла

когось із вас біля скриньки, бо

одного дня

мовчки висипала мені жмут

того листя на парту — клен, магнолію, крадений

олеандр з біологічного класу.

Тоді я хотів убитися, а тепер собі думаю:

чому вона цілий рік громадила весь той

гербарій? Чому не викидала,

що вона в ньому читала? Чи я,

звичайний, веснянкуватий, в товстих

окулярах,

вийшов перед нею на якусь притемнену сцену,

де вже звучав вступ до найглибшої таємниці?

Їй було лише смішно чи

вона вибігла з залу, засмучена,

як дитина,

що раптом помітила кеди вертепного янгола?

Хто скаже? Хто має силу

назад завертати світло?