Адам

У дванадцять років я мала короткі сни, в яких було сумно й нічого не діялось.

Я прокидалася й читала під ковдрою, на сцену перевернутої долоні

виходили змоклі вершники.

Рибалки обмінювалися короткими командами, стоячи

над озерами з дрібненьких слізок.

А вранці

можна було дивитись на себе у дзеркало

і ворожити зі соляних стежин.

Я була приміткою до великої комети, котра ще ховається.

І якби серед ночі хтось раптом постукав у дах, я, певно, встала би

відчинити.

Світло не розрізняє адресатів. Світло — це я.