Адам

Поміж хмар світляків у Пірані (як я їх уявляю) — ми стоїмо,

тяжкі, наче два шкіряні черевики. І що? Не впустять нас

на поміст, який будують тут на піску, щоб і ми

випробували на своєму горлі промінь? Якщо кажуть, ніби ми

їмо дерев’яну кашу, то хай так і буде:

вийдемо і скинемо сорочки, вітер сам заграє на наших ребрах,

вітер знає свою справу.

Слухай своє взуття, воно пережило те, що для тебе було сном.

Поки ти плив на весільній баржі, твої п’яти боролися

зі смоляною рікою.