Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

Урок 20 Важливим є не те, що можеш зробити ти А те, що може зробити твоїми руками Бог

Трапляються дні, коли погані новини з усього світу переповнюють тебе хвилюванням.

Бідність. Безробіття. Війни.

Хто зможе виправити все, що негаразд із цим світом?

А тоді ти дізнає́шся про таких хлопців, як Рік Бернс, які просто роблять те, що можуть, там, де вони є.

Компанія «Burns Auto Service» розташована на розі вулиць у маленькому містечку Бей-Вілідж, штат Огайо. Люди привозили сюди свої автівки, щоб відремонтувати глушник чи замінити оливу, а одного дня почали давати гроші, щоб «тюнінгувати» одне життя.

Вивіска на «Burns Auto Service» рекламує глушники й тюнінг. А оголошення, прикріплене до дошки всередині приміщення, інформує відвідувачів про те, що там відбувається насправді.

Рік Бернс має кучеряве волосся, відтінок якого нагадує світло-коричневі іриски. Він носить сині робочі штани — вони аж чорні від оливи та жиру, бо вбирають їх у себе, коли він лагодить автівки ззовні, зсередини і знизу.

Свого часу батько Ріка придбав заправку, а потім позбувся паливних насосів і перетворив це місце на станцію техобслуговування. Десять років тому Рік купив цю станцію у свого батька — якраз тоді в його житті з’явився Браян.

Браянові 37 років, він живе з матір’ю. Його знають майже всі мешканці Бей-Вілідж. У перукарнях йому роблять безкоштовну стрижку, а в кав’ярнях пригощають кавою — теж безкоштовно. Він народився з церебральним паралічем, який заважає йому контролювати роботу своїх м’язів. Три дні на тиждень Браян працює в міській раді. Він прибирає сміття й забезпечує туалети всім необхідним. Міська рада розташована навпроти станції техобслуговування, за милю від його домівки.

Світ Браяна маленький, але напрочуд глибокий — завдяки таким людям, як Рік.

Коли його мама приїжджала на станцію, щоб замінити оливу, хлопець завжди сидів поряд із нею на передньому сидінні. Тоді він і познайомився з Ріком.

Браян не вміє керувати автівкою. Тому зазвичай він просто вештається своїм будинком. А потім хлопець почав приходити до автосервісу, щоб покататися на авто. Браян повільно кульгає. Його тулуб завжди нахилений вліво. Він повсякчас човгає і волочить ліву ногу за собою. Його ліва рука завжди притиснута до тіла, а долоня піднята. Щоразу, коли Рік бачив, як Браян переходить через дорогу, він починав нервувати. І одного дня опублікував у газеті «Villager» оголошення:

Браяна знають усі мешканці Бей-Вілідж. Щоб пересуватися містом, йому потрібний гарний трицикл. Рік Бернс із «Burns Auto Service» на розі вулиць Доувер і Вульф хоче зробити для Браяна найкращий транспортний засіб. Завітайте та зробіть пожертву на цю добру справу.

В оголошенні він не зазначив ані номера телефону, ані сайту, ані адреси. У цьому не було потреби.

Люди, які проїжджали повз автосервіс, зупинялися, щоб віддати йому десять або двадцять доларів, і за три тижні сума сягнула 200 доларів.

Рік купив темно-синій триколісний спортивний велосипед «Schwinn» для дорослих, навіс, який мав захищати Браяна від сонця й дощу, та різні аксесуари на сто доларів. Одна жінка подарувала йому фару. Поліцейські принесли спеціальну помаранчеву світну паличку, а також жердину зі значком інваліда, що відбивав світло та обертався. Хтось приніс американський прапор, а хтось — світловідбивач.

Джейсон Тьюнберґ, який працював із Ріком, зібрав велосипед. Транспортний засіб мав передні й задні фари, гальма, складаний кошик, світні клапани на шинах, спідометр, педалі швидкості і, звісно, дзвінок.

— Він ідеальний для парадів, — зауважив Рік.

Рік дістав із кошика спеціальний замок і ключ.

— Це його система безпеки, — сказав він. — Один ключ зберігається в нас на випадок, якщо Браяну знадобиться допомога.

Дзеркало заднього огляду відламалося.

— Я зачепив ним стіну гаража, — зізнався Браян.

Найбільша швидкість, із якою він може їхати на велосипеді, становить 8 миль за годину.

— Я намагаюся не їхати з гори донизу, — каже Браян.

На прилавку автосервісу акуратно викладено замовлення на ремонт. На полиці, на рівні дитячих очей, стоять іграшкові вантажівки для дітей, яким доводиться чекати разом із батьками. Трохи вище висить дошка оголошень із газетними вирізками про перемоги команди «Cleveland Indians».

Рік прикріпив туди листівку з подякою, яку йому надіслала Браянова мама. А під листівкою — білий аркуш, на якому надрукована місія цього автосервісу. Це не просто місце, де можна відремонтувати глушник чи зробити тюнінг.

Що таке Життя: Життя — це не ті вдихи, що їх робиш. Це ті моменти, від яких тобі перехоплює подих.

— Завдяки нам він зміг вийти за межі свого будинку, — сказав Рік. — Він повернувся на дорогу.

І повернувся до життя.

Коли я написала колонку про Ріка, люди клали гроші в конверти й просовували їх у щілину в дверях «Burns Auto Service». Одна анонімна пожертва склала 200 доларів. А один чоловік пожертвував сто доларів і лишив записку з проханням купити для Браянового трицикла вітрове скло та зимові шини. Ще один чоловік прислав коробку з велосипедним шоломом, рукавичками, радіо та пляшечкою для води.

Хоч куди б Рік пішов, люди завжди казали йому: «Ти той хлопець!» Жінки його обіймали, а чоловіки потискали руку. Він зібрав 1200 доларів. Що ж він робитиме з зайвими грішми?

Якось до автосервісу на своєму трициклі під’їхала Дженнет — той був настільки старий, що шини стали пласкими, ланцюг постійно спадав, а сидіння теліпалося, якщо його не зафіксувати клейкою стрічкою. Дженнет — мати-одиначка, має сина-старшокласника та доньку, яка вчиться в третьому класі. Вона повільно ходить і говорить та вимовляє слова по-своєму. Жінка завжди тримає руки за спиною й похитується, крім випадків, коли їй потрібні руки, щоб «намалювати» слова в повітрі, бо вона погано чує. Дженнет 41 рік, і вона розповідає всім, кому довіряє, що народилася з вадами розвитку.

Дженнет їздить на своєму трициклі на закупи, до банку та до лікаря. Вона не може керувати автомобілем, бо в неї трапляються напади. Коли жінка побачила велосипед, що його Рік розробив для Браяна, то почала молитися про такий самий. Бог відповів на її молитви через Ріка.

Він придбав для неї схожий велосипед. А потім прикріпив до нього рожевий сигнал, фару, рожеві стрічки, радіо, бокове дзеркало, два американські прапори й захисний ковпачок. Коли Рік віддав їй велосипед, жінка затулила обличчя руками й розплакалася.

У своєму автосервісі він тримає швидкозшивач, у якому зберігає всі листи й листівки, які йому надсилали люди. На одній сторінці наклеєні маленькі аркушики з занотованими пожертвами:

Місіс Камрі — 50$

Жінка, яка проходила повз — 50$

90-річний дідусь — 100$

Жіночка з черги у «Walgreens» — 20$

Ден, ландшафтний працівник — 5$

Рік зняв кришку з синьої банки для кави, що стояла на прилавку.

— Поглянь-но сюди, — мовив він, діставши звідти жмуток купюр. — Гроші все ще надходять.

А що далі?

Рік продовжує дарувати людям нові велосипеди, а також ті, якими вже хтось користувався. Разом зі своєю командою він ремонтує їх, фарбує та вдосконалює залежно від потреб конкретної людини.

— Мені це подобається, — зауважує він. — Ми благословенні.

І ми теж — завдяки таким людям, як Рік.

Одного вечора я під’їхала на паркінг коло будівлі, де мала виступати й проводити автограф-сесію. Одна жінка зупинила мене й сказала, що моє заднє колесо майже спустило. Цікаво, процес буде повільним чи швидким? І що мені робити? Я закінчу виголошувати промову о 9 вечора — і на вулиці буде зовсім темно. Я стояла й дивилася на своє колесо, аж раптом до мене підійшов якийсь чоловік і сказав: «Здається, вам потрібна допомога».

То був Рік. Він просто вирішив прийти на зустріч зі мною, а в багажнику його автівки знайшовся повітряний компресор. Він накачав мою шину, і ми пішли до будівлі. Після заходу я знайшла на своєму вітровому склі записку. Рік намалював хрестик і написав: «Із твоєю шиною все гаразд. Перевір її завтра».

У мене ще раз перехопило подих — коли кілька днів потому я відкрила поштову скриньку і побачила там коробку з запискою: «Ось тобі власний компресор, щоб більше не потрапляла в такі ситуації у майбутньому. Можливо, одного дня ти теж допоможеш комусь у скруті».