Хребет Дракона

98

Коли Семі увірвалася до кімнати емпри з піднятим для самозахисту ножем, то побачила Ілуріс, яка лежала на підлозі під стіною біля товстої кам’яної лави. Її шкіра була сірою, а навколо голови розтікалося озеро крові. Вона, схоже, вдарилася головою об гострий край лави і тепер лежала із заплющеними очима, ліва рука смикалася, пальці тремтіли. Якийсь солдат безпорадно схилився над нею.

— Вона мертва? — зажадала негайної відповіді Семі. — Невже той виродок убив її?

— Вона жива, ледь-ледь... і не знаю, чи протягне довго.

Підбігши до Ілуріс, Семі різко наказала солдатові:

— Приведи лікаря. І всіх, хто може допомогти! — Вона раптом усвідомила, що асасинів може бути більше одного й небезпека не минула. — Приведи каптані Воса і Яструбину варту! Ми повинні захистити емпру. — Вона впала навколішки й торкнулася щік Ілуріс, підняла її повіки. Очі емпри закотилися, видно було лише білки. З вух сочилася кров.

Солдат вибіг із кімнати, а Семі кинулася до ліжка, схопила обгорілі простирадла і відірвала шматок тканини значно більшого розміру, ніж того потребувала. Вона зібгала тканину і дуже обережно підняла голову емпри з кам’яної підлоги. Задня частина черепа була м’якою і податливою, там була вм’ятина. Витекло ще більше крові.

— О, Ілуріс! — Вона притиснула тканину до сплутаного попелясто-русявого волосся. Емпра лежала непритомна, на межі життя і смерті.

Розлючений каптані Яструбиної варти, перескочивши через мертве тіло в коридорі, увірвався в кімнату. Він привів із собою ще двох бійців Яструбиної варти з розпашілими обличчями.

— На нашу матір напали, а в коридорі лежить мертвий Недд. — Він зробив кілька кроків уперед, не в змозі відірвати очей від Ілуріс і крові на підлозі. — Ми не впоралися зі своєю роботою.

Семі поглянула вгору, притискаючи просочену червоним ганчірку.

— Вона жива, але поранення важке. Мені бракує знань, аби лікувати її, особливо з такою раною. — Попри юний вік, Семі бачила на вулицях багато смертей, багато побоїв і подальшого повільного одужання. — Після такої рани вона може вже ніколи не прийти до тями.

— Я лікував багатьох поранених на полі бою, — сказав Вос, ставши на коліна біля дівчини. Він подивився на бійців Яструбиної варти, які супроводжували його. — Знайдіть лікаря і приведіть решту наших людей. Усіх. Я хочу, щоб вони були поруч з емпрою. Негайно!

— Деякі бійці переслідують асасина, — сказала Семі. — Це був Хоробрий, той, що прийшов з конаґом Конндуром. Уто.

— Тоді його слід упіймати й убити, — мовив Вос. — Що б він не зробив, накази йому мав віддати конаґ-безбожник. Ми всі в серйозній небезпеці. Ми повинні облаштувати тут оборонну позицію.

Почувши віддалений галас, що супроводжувався звуком грому та дощу знадвору, Семі здогадалася, що боротьба триває в інших місцях, можливо по всій фортеці. Дзвін тривоги бив у дворі. До донжона збігалися нові й нові солдати Співдружності.

— Це була пастка, — сказала Семі. — Конаґ заманив нас сюди, маючи намір убити Ілуріс. — Вона підняла погляд на обличчя каптані, згадуючи, як збентежила його та його людей, прослизнувши повз охорону в Прірарі. Однак то була лише гра, і відтоді вона познайомилася ближче з Восом та іншими бійцями Яструбиної варти і зрозуміла, що вони цілковито віддані емпрі. Вона бачила в них споріднені душі.

Семі усвідомила, що розмовляє командним тоном, якого навчилася від емпри Ілуріс за останні кілька тижнів. Схилившись над тілом жінки, каптані повторив дії Семі: торкнувся скронь Ілуріс, підняв повіки.

— Справи кепські. — Він пригас пучки пальців до її горла, намацав ледь відчутний пульс. Не відриваючи погляду від емпри, каптані Вос гаркнув іншим бійцям Яструбиної варти, що скупчилися біля дверного отвору. — Готуйтеся захищати нашу матір ціною свого життя. Це, можливо, тільки початок. Щойно конаґ дізнається, що вона досі жива, він пришле підкріплення, щоб знищити нас усіх.

Прибувши на острів Фулкор, Семі заходилася вивчати фортецю і казарми, а також спостерігала за солдатами Співдружності у внутрішньому дворі. Вона приблизно уявляла, скільки ворогів тут розміщено. Ішаранці привезли чималу почесну охорону, їхні військові кораблі стояли на якорі за рифами, і Семі виконала підрахунки подумки так, ніби у неї в голові була рахівниця.

— Солдатів гарнізону значно більше, ніж нас, каптані. Вони явно збираються вбити нас усіх. Ми в пастці. — Відповідь для неї була очевидною. — Ми повинні швидко обробити рани емпри та перенести її до шлюпок під прикриттям грози, поки тут триватимуть бої. Нам необхідно перевезти її на бойовий корабель, що стоїть на якорі за затокою.

Вос приголомшено відказав:

— Іти кудись — божевілля. Вона помре, якщо ми понесемо її зараз.

Семі важко ковтнула:

— Вона сильна. Ви знаєте, що ми тут в западні, і вони вб’ють нас один за одним. — Семі пильно подивилася на нього. — Хіба нам слід просто здатися і померти? Чи ми повинні ризикнути, хоч і з найменшими шансами вибратися. Ми повинні врятувати її.

Вос туго обмотав голову емпри подертою на смути тканиною, ніби то була бойова рана, і витер перемащені кров’ю руки об свої наколінники.

— Я не можу сперечатися з тобою, дівчино. Я заприсягнувся своїм життям захищати нашу матір емпру, і якщо це єдиний спосіб... — Він підвівся. — Покличте наших солдатів! Яструбина варто, до мене! Сформуйте клин. Ми понесемо її, проб’ємося до воріт, спустимося по сходах у скелі і сядемо в наші шлюпки. Ми повинні протриматися стільки, скільки треба, щоб доправити її в безпечне місце.

Один з бійців Яструбиної варти простогнав:

— Нам треба було привезти божка. Жрець Кловус казав, що треба було привезти божка!

— А ще нам треба було привезти тисячу бійців, але самими бажаннями бою не виграти. Тепер ідіть, передайте мій наказ всім ішаранським солдатам. Саме зараз ми можемо скористатися безладом. Ми повинні відступити, перш ніж пастка зовсім захлопнеться.

Двоє охоронців з Яструбиної варти зібрали з підручних матеріалів носилки і з допомогою Семі обережно перенесли на них слабке тіло Ілуріс. Спішно, але з винятковою обережністю вони підняли її та приготувалися до евакуації.

Семі йшла поруч, не відходячи від Ілуріс ані на крок, поки охоронці виносили її з задимленої кімнати. Руки емпри були вкриті липкою кров’ю, а тканина, якою була обмотана голова, теж була просякнута кров’ю. Емпра не ворушилася. Її постаріле обличчя було безживним, шкіра вогкою і холодною на дотик.

Семі була в розпачі, проте, зітхнувши, взяла себе в руки. Вона не буде поводитись, як безпомічна, перелякана дівчинка. Їхньою єдиною надією було потрапити на корабель, і вони всі це знали.

— Хутчіш! — шепотіла вона, і охоронці в броні рухалися сягнистими кроками, направляючись до виходу з донжона.

Вони знали, що, можливо, доведеться битися за те, щоб перетнути внутрішній двір. Навіть спуск по крутих і слизьких сходах у скелі до причалів був небезпечним для них усіх. Семі не сумнівалася, що доведеться залишити кількох ішаранських солдатів, щоб вони прикривали їм тил. Каптані Вос буде проти, але найголовніше — це доправити емпру до безпечного місця. Яструбина варта повинна її врятувати.

Коли вони вийшли з великих дверей донжона, з неба періщив дощ. Навкруги билися чоловіки, і Семі почула дзенькіт мечів нагорі на даху. Бійці Яструбиної варти вигукували накази ішаранським солдатам, які відокремилися, аби вступити в бій у дворі, забезпечуючи прикриття, щоб невелика група могла пройти з носилками. Дзенькіт металу і крики розходилися луною, змішуючись з гуркотом грому.

Семі стиснула холодну, нерухому руку емпри, беззвучно благаючи її залишатися живою. Вона хотіла б, щоб із ними було божество, яке захистило б їх, але Ілуріс сама ставала на заваді божкам і жерцям. Навіть якщо вона виживе і повернеться до Сереполя, чи погодяться божки допомогти їй? Впродовж усього свого правління вона обмежувала їхню владу. Можливо, божки образилися на Ілуріс. Семі запитала себе, де зараз жрець Кловус.

Дощ лив невпинно, темрява була глибокою та майже непроглядною. Гучний відчайдушний бій ішов на даху донжона, проте ще одна група солдатів із криками бігла по верху захисної стіни. Ішаранці продовжували давати сигнал до відступу, їхні солдати билися з бійцями Співдружності біля казарм у дворі.

Каптані Вос був зосереджений на одній-єдиній місії. Його бійці Яструбиної варти утворили непроникний клин навколо пораненої емпри і торували собі шлях крізь вкритий мокрою грязюкою двір. Солдати Співдружності згуртувалися, щоб відрізати решту ішаранських бійців, проте щойно каптані Вос розчистив шлях через подвір’я, битися стало легше. Вони дійшли до воріт, які вели до розщелини у скелі і далі до відкритих сходів, що спускалися до самих причалів у гавані.

Весь у синцях, розхристаний і з божевільним поглядом жрець Кловус квапливо біг за ними. Його каптан був мокрим, краплі дощу блищали на лисій голові. Двоє ішаранських солдатів слідували за ним, як охоронці. Він побачив тіло на носилках і кинувся ближче.

— Ви винесли тіло емпри? Ми маємо влаштувати для неї належне поховання в Сереполі.

— Вона не мертва! — закричала Семі. — Ми її рятуємо.

Вражений жрець відповів:

— Почуй нас, убережи нас! Так, ми повинні доправити її в безпечне місце, хоч як сильно вона поранена. Якби ми не були так далеко від благословенної Ішари, я міг би прикликати магію. Я міг би допомогти солдатам битися. Мені слід було привезти божка, незалежно від того, що сказала емпра. Та вона сама не дозволила мені захистити її.

— Тоді допоможіть нам урятуватися, жерче, — гаркнув Вос. Вони пройшли крізь розщелину в скелі, двоє з бійців Яструбиної варти несли носилки, а потім почали спускатися відкритими сходами, прикріпленими до скелі. Кілька захисників добровільно залишилися на сходах, аби стримувати будь-яких нападників, що могли їх переслідувати.

Висадкові човни, вкриті полотном, були прив’язані до причалу. Високі скелі затоки захищали від дощу, але бризки робили пірси та сходи зрадницьки слизькими. Троє бійців Яструбиної варти побігли вперед, випереджаючи основний загін. Вони зірвали полотно та розв’язали мотузки, приготувавшись до негайного відплиття.

Семі вчепилася в руку Ілуріс, не відпускаючи її, поки вони не дійшли до причалу й обережно не перенесли слабку жінку на борт човна.

— Відпливаємо, як тільки вона опиниться на борту! — скомандував Вос. — Не чекайте.

Семі заскочила в човен, сівши на планшир поруч із емпрою. Каптані покликав:

— Жерче, пливімо з нами до військового корабля, там ми будемо в безпеці. У нас не так багато часу.

— Я маю двох особистих охоронців. — Кловус вказав на пару мовчазних солдатів, які супроводжували його. — Вони допоможуть захистити мене.

Вос скривився, але вирішив не гаяти часу на суперечку.

— Беріть їх, але ми повинні відплисти негайно!

Притискаючи емпру до себе, Семі почула все голосніші крики та дзенькіт металу за спиною. Бій в розщелині скелі посилювався, ворожі солдати наближалися до них. Один боєць Яструбиної варти вискочив із човна, повернувшись на причал.

— Відпливайте, каптані, заберіть емпру. Ми залишимось тут і прикриємо ваш відхід.

— Коли ми віддалимося, беріть інший човен, — сказав Вос. — Пливіть до корабля, що стоїть на якорі. — Не гаючи більше часу, вони скинули мотузки, і солдати з усіх сил погребли із затоки до військового корабля, який стояв на якорі одразу за рифами.

За межами вузької гавані вода стала неспокійною. З неба падав холодний дощ, і Семі нахилилася, щоб прикрити собою емпру. Зі спалахом блискавки в небі вона побачила виснажене й порожнє обличчя непритомної жінки.

— Не помирай, — прошепотіла вона. — Будь ласка. — Семі знала, що, маючи таку травму голови, жертва іноді так і не приходила до тями. А часом, коли й приходила, то була позбавлена розуму. — Будь ласка, залишайся живою. Будь ласка, одужай.

Поки охоронці щосили веслували до судна, яке стояло на якорі, а за їхніми спинами на острові Фулкор не припинялася метушня, Семі побачила, як на ішаранському судні спалахують ліхтарі. Екіпаж на борту зрозумів, що сталося щось жахливе.

Сидячи на кормі човна, Кловус притис коліна до грудей, обійнявши руками просочений дощем каптан. Він глянув на двох своїх охоронців і кивнув, ніби повідомляючи щось, чого Семі не зрозуміла.

Жрець пробурмотів:

— Емпра все ще жива.

Чоловіки закивали, і тоді він знизив голос:

— Але це досить добре.