Хребет Дракона

33

Після зборів племен Утауків Гейл Орр швидко рушив до узбережжя Остерри, де сподівався знайти корабель. Ця подорож суходолом одночасно бадьорила його і втомлювала, проте він відчував, що набрав зайву вагу під час тихого — і, так, лінивого — життя, відколи його дочка вийшла заміж за Старфолла. Він збирався полишити кочове життя і споглядати за тим, як добре Пенді ведеться поруч з її чоловіком. Тепер у нього буде власна пригода.

Хоча зовні Гейл Орр був схожий на будь-якого іншого торговця, вбраного в одяг з різнобарвних шовків і верхи на коні з сідлом, прикрашеним латунними колами, однак Утауки у Віндгеді, найпівденнішому портові Остерри, впізнали його. Родинний символ на шкіряному одязі, кармазиновий та чорний кольори підказували, що він онук Шелли дін Орр.

Вийшовши на найдовший пірс у Віндгеді, він помахав екіпажу пришвартованого там двощоглового торгового судна «Ґліссанд». Команда була зайнята інвентаризацією товарів, шкір та хутра, пакунків сушеного гостролиста, загорнених у церату, невеликих скринь із драконовими рубінами та морськими перлами.

Гейл поговорив із вояжером — так називали утаукських капітанів, коли вони керували кораблем — чоловіком на ім’я Мак Дур, який вклонився йому з повагою.

— Ми будемо раді вітати вас на борту, Гейле Орр. Якщо ви приєднаєтеся до нас, я назву вас капітаном торговельного судна.

— Кра, багато часу минуло, відколи мене так називали! Я пристаю на твою пропозицію, Мак Дуре. — Гейл намалював коло в повітрі, і вояжер відповів тим самим. Як капітан торговельного судна Гейл не командуватиме «Ґліссандом» і не керуватиме командою — ці обов’язки залишалися за вояжером, — однак обиратиме пункт призначення. — Візьміть більше їжі та води, бо плавання наше буде тривалим. Ми не попрямуємо до узбережжя, натомість повернемо на схід у відкрите море. Першою зупинкою стане острів Фулкор.

Очі Мак Дура загорілися.

— А, час поповнити запаси сторожового поста на острові, а ми отримаємо добру оплату від конаґа за це.

Перш, ніж продовжити, Гейл кивнув.

— Так, але ми лише ненадовго там зупинимося, перш ніж вирушимо далі до Ішари. Я маю знайти відповіді на важливі питання в Сереполі.

Члени команди почали здивовано перешіптуватися. Вони не боялися торгувати з іншим континентом, але це означало, що вони довше перебуватимуть далеко від дому.

— Для нас це буде навіть вигідніше, — зазначив вояжер. — У мене в трюмі вже два місяці стоїть ящик димчастого скла, запакованого в бавовну, але немає жерців, яким його можна продати. Це чудова можливість.

Уламки дивного чорного матеріалу збирали на полях стародавніх битв Лютих. Сам Гейл носив такий крихітний шматочок у підвісці на вусі. Ішаранські жерці платили надзвичайно щедро за цю речовину, яка давала їм змогу бачити своїх божків.

Поки команда готувалася до відплиття, Гейл та вояжер пішли до старої жінки, що жила в хиткій халупі на пляжі. Сидячи біля курного багаття, розпаленого із сушених морських водоростей, вона робила магічні рухи в повітрі, зображуючи візерунки, що бачила у вітрі й димі.

— Для вас плавання буде успішним, — промовила стара скрипливим голосом. Вона подарувала свою мапу капітанові торговельного судна, який розглядав візерунки, урочисто киваючи.

— Як завжди. — Він дав їй ще одну срібну монету.

«Ґліссанд» відплив від Віндгеда, і жителі села махали йому на прощання. Торговельні судна Утауків вирізнялися широким корпусом, що глибоко сидів у воді, та двома щоглами з вітрилами із жовто-коричневого полотна, у центрі яких було велике коло.

Відкрите море і яскраве сонце діяли підбадьорливо, і Гейл Орр глибоко вдихнув чисте повітря, аж поки не відчув, що зараз легені луснуть. Мак Дур вивчав магічні знаки в повітрі, змальовані старою, використовуючи їх як вказівки, коли піднімати та опускати вітрила.

Корабель прямував до острова Фулкор, великого скелястого бастіону в стратегічній точці на півдорозі між двома континентами. Зараз Фулкор належав Співдружності, проте в минулому контроль над кам’яною фортецею постійно переходив від одних до інших, наче розділова стрічка у змаганні з перетягування канату.

Племена Утауків завжди були нейтральними і торгували з трьома королівствами та Ішарою, проте залишалися вірними власному способу життя. Крім, власне, стратегічного значення, острів Фулкор був малоцікавий з точки зору торгівлі, за винятком того, що ізоляція гарнізону робила солдат вельми охочими покупцями. Кораблі Співдружності привозили основні запаси, однак утаукські крамарі доставляли різноманітні приємні дрібнички й нагадування про дім, тому тут їм завжди були раді.

Гейл стояв обличчям до вітру, охоплений оманливим спокоєм, допоки не згадав повідомлення про небезпеки, отримані з мережі Утауків, а також про тривожну з’яву Лютих. Ішаранці мали власну магію, з божками та жерцями, тому здавалося малоймовірним, що вони побачили б якийсь знак стародавніх Лютих. Але він повинен знати, що вони найімовірніше зроблять, якщо у Судеррі несподівано спалахне війна. З огляду на історії прибережних нападів Гейл побоювався, що ішаранці теж можуть готуватися до війни. Так склалося історично, що вони хотіли завдати удару по старому світу, проте це було би безглуздо і небезпечно для обох сторін.

Мандрівні племена Утауків завжди плели тонку мережу безпеки, торгуючи з усіма селищами та містами, створюючи попит на завезені товари. Ледь помітні, вони створили полотно залежностей. Кораблі Утауків не подавали планів подорожі і не представляли бортових журналів начальникові порту на будь-якому континенті, але возили товари туди і назад. Це було найкращим способом запобігти війні між Ішарою та Співдружністю.

Гейл навіть не знав, як розрахувати вартість війни з Лютими.

Через два дні після початку плавання дозорний помітив попереду сірий виступ — острів Фулкор. Наче скеля, острів піднімався з води, оточений піною, що позначала рифи, які тягнуться, як кігті, навколо фортеці.

Мак Дур звірився зі своїми мапами, лизнув палець і підставив його вітру.

— Ми саме там, де й маємо бути. — Він передав Гейлу підзорну трубу, наповнену олією для фокусування. Здоровою рукою Гейл приклав підзорну трубу до ока й став крутити, аби підігнати руни. Завитки олії допомагали чітко побачити далекий острів.

Фулкор виглядав суворим і непривітним, але він був стратегічним об’єктом, бо кораблі мали проходити повз нього, подорожуючи між двома континентами. Прямовисні скелі злилися з сірими кам’яними стінами присадкуватої та непривітної фортеці. Навіть під час припливу хвилі пінилися навколо рифів, додаючи ще одну небезпечну лінію оборони.

Вояжер забрав підзорну трубу.

— Ми наближаємося з південного заходу, тому доведеться обійти острів. Лише там, на північному його краї, є одна вузька захищена бухта, оточена високими скелями. З цього боку рифи більш небезпечні. — Мак Дур нахмурився. — Нещодавно були напади ішаранців, тому більшість торговельних суден Утауків тримаються близько до берега. Так далеко ми не заходили вже кілька місяців.

Продовжуючи розглядати острів, Гейл зітхнув і підійшов ближче до поруччя, наче ці кілька футів змінили б те, що він бачив.

— Кра, поглянь — там люди! Просто на скелі!

Простягнувши здорову руку, Гейл схопив підзорну трубу і повернув її у бік фортеці. Він побачив чорні цятки, які летіли вниз з високих кам’яних стін, і, вдивившись, помітив, що ці фігури набагато більші, ніж морські птахи, що ширяють над морем. І дійсно, чоловіки та жінки падали зі стіни фортеці; вони або стрибали самі, або їх скидали у бурхливі води навколо рифів.

— Ще троє! — Гейл продовжував дивитись, регулюючи оптичну олію в підзорній трубі. — Чому вони стрибають? — Ще чотири тіла впали через стіну, знайшовши свою смерть. Сильні течії швидко змиють їх, не залишаючи тіл, аби хтось міг побачити. Доказів не залишиться. Гейл Орр злякався того, що відбувається.

Вояжер став серйозним.

— Ми все одно туди підемо? Хіба це для нас безпечно?

Гейл з упевненістю промовив те, що, як він сподівався, було правдою.

— Ми — Утауки, і ми привозимо дуже потрібні товари. Ми завжди в безпеці. — Він зробив паузу, а потім додав тихо: — Кра, ми повинні дістатися туди і дізнатися все, що зможемо. — Він несвідомо зробив пальцем знак кола у повітрі.

Поки Мак Дур, виконуючи його вказівку, коригував курс, матроси розтягли жовтувато-коричневе полотно, щоб їхнє утаукське коло було помітно і морські судна Фулкора не напали на «Ґліссанд». Обраний курс допоміг уникнути зіткнення з рифами і відніс корабель подалі від плям крові на воді.