Хребет Дракона

6

Осіннє небо було блакитним, а мінливе осикове листя забарвило пагорби навколо північного міста Феллстафф у медово-золотистий колір. Хоча Колланан, король Нортерри, знав особливості пір року, тепла погода заколисувала його, спонукаючи відкладати ремонт даху донжона замку. А проте він та його теслярі мусили виконати роботу до зими, і сьогодні для цього був прекрасний день.

Без сорочки, одягнений лише у шкіряні чоботи та бриджі, король видерся високо на покатий дах. Він виглядав принаймні на десять років молодшим у свої п’ятдесят років, мав широкі плечі, міцні м’язи та плаский живіт. Насолоджуючись теплом сонця на голій спині, він підняв молоток і став забивати довгі цвяхи у просмолену дранку, кріплячи її до дахових дощок.

Йому подобалося стаккато ударів молотків; у цьому була певна музика. Він ніколи б не наказав своїм людям робити те, чого сам робити охоти не мав, і він ненавидів стелі, що протікали. Тепер донжон буде теплим і сухим упродовж холодної зими та дощової весни.

Сидячи високо над велелюдним містом і споглядаючи звивисті вулиці та відкриті ринки Феллстаффа, він відчував спокій та задоволення. Колл почувався затишно вдома. Він був королем усього, що бачив: від засніжених гір та великих озер на півночі до лісистих пагорбів, що спускалися до самої Судерри, і до східних фермерських угідь та розкиданих по рівнинах руїн, що залишися після Лютих.

Мугикаючи під носа мелодію, він провів рукою по своїй густій бороді, у якій було більше сивини, ніж він бажав визнати. Попри прохолодне повітря, він відчував пощипування поту у своєму темному волоссі — доброго поту, що виступає під час роботи, а не вбивства. Він більше не входив у армію Співдружності, і війна з Ішарою давно закінчилася. Таким було його життя зараз, і таким королем він хотів бути — дбайливим наставником, а не бойовим командиром. Він дістав цвях, затиснений між губ, приклав його до дранки на даху і вдарив, відчуваючи сильну віддачу, — віддачу теслярського молотка, а не бойового.

Під час війни багато десятиліть тому люди назвали його Колланан Молот через обрану ним зброю, коли він та його брат Конндур вирушили воювати з ішаранцями. Тепер він вважав епітет «Молот» доречним, бо полюбляв будувати. Його бойовий молот висів на стіні у кабінеті, там він і залишиться.

Тридцять років тому він повернувся до Співдружності з новою нареченою, яку отримав як військовий трофей, проте ніколи не хизувався битвами в Ішарі. Він полишив війну на берегах того, іншого континенту, і коли повернувся додому, то подбав, щоб у легендах оспівувався головним чином Конндур, який мав стати конаґом усієї Співдружності. Колл був радий відійти від справ і правити віддаленим північним королівством зі своєю королевою Тафірою.

Вони з братом були чудовими друзями. Замолоду він та Конн були наївними мрійниками, що прагнули примарної слави та жадали перемог. Жоден із них не завдавав собі клопоту поміркувати про наслідки війни, і тепер це було роботою Конндура як конаґа — міркувати над долею трьох королівств. Колл не заздрив такій відповідальності. Клопоту він і так мав більш ніж достатньо: його народ, лорди-васали, врожай, шахти, дороги... його дружина, донька та їхні двоє онуків, які жили в містечку на півночі. Хороше життя. Не легке, але приносить втіху.

Люк на дах відкрився і з’явилася елегантна фігура. Маючи чорне волосся та звабливі вигини, Тафіра була наче проявом богів — якщо боги Лютих взагалі звертали увагу на людей.

— Рання вечеря готова, чоловіче. Твоя присутність необхідна, бо я не хочу вечеряти на самоті.

Його дружина мала багатий оксамитовий голос, в якому й досі було чутно легкий ішаранський акцент, навіть після тридцяти років життя з ним.

Чоловіки, які працювали з ним на даху, запосміхалися. Колл прикріпив молоток до пояса, спритно утримуючи рівновагу на схилі вкритого гонтом даху.

— Ви чули, правителька королівства віддає накази. Я — Молот, проте мушу скоритися цвяху. — Він розвів руками. — Або матиму справу з наслідками.

Щаблі скрипіли під його чоботами, коли він спускався дерев’яною драбиною за Тафірою. Опинившись в тіні, він відчув аромат спецій, що тягнувся за нею шлейфом.

— Ти приготувала щось дуже ароматне.

Він нахилився ближче, щоб її поцілувати. Тафіра ляснула його.

— Одягни сорочку. Ти спітнів, як кінь!

— Коней на даху немає. — Він пригорнув її. — Раніше ти ніколи не була проти.

— Я проти, коли мені так хочеться. — Посміхнувшись, вона відсунулася; Колл захоплювався нею, хитаючи головою від думки, як йому пощастило. Тафіра могла затьмарити будь-яку жінку, удвічі за неї молодшу. Вона направду була найдорогоціннішим трофеєм тієї жахливої війни.

Обслуга маєтку готувалася подавати ранню вечерю, що було однією з небагатьох ішаранських традицій, яких дотримувалася його дружина. Хоча замок Феллстафф мав умілих кухарів, Тафіра наглядала за їхньою роботою на кухні, бо знала правильні поєднання дорогих, привезених здалеку спецій. Її ішаранські страви не були схожими на оленину, баранину, рибу та коренеплоди, звичні в Нортеррі, але її рецепти були чи не єдиним, що вона досі плекала з дому свого дитинства. Іншим нагадуванням про минуле була маленька фігурка, що представляла другорядного божка з її рідного селища. Тафіра не відчувала жодної прихильності до тих часів, що й не дивно, позаяк її власний народ намагався її вбити.

Під час тієї війни Колл та армія Співдружності провели більше року у різних селищах, живучи за рахунок землі, переходячи від селища до селища, загарбуючи ішаранську територію, навіть попри те, що їхня кочова армія не мала достатньої кількості солдатів, аби її утримати. Місяцями війська Колла нападали та відступали, потім нападали знову в іншому місці, тримаючи ішаранців у стані страху й тривоги.

На території Співдружності, оскільки в людей не було богів, щоб їм догоджати, найвищою особистою метою людини було прожити довге життя й залишити по собі великий спадок. Їхні діяння були єдиним, що вони залишали по собі. У солдатів, коли вони відпливали, аби вторгнутися в Ішару, були героїчні серця, проте через постійні грабунки, ненависть та перебування вдалині від дому чоловіки змінилися. Навіть Колл Молот став виснаженим.

Деякі чоловіки збожеволіли від кровожерливості, їхні серця сповнилися отрутою замість співчуття. Він бачив, як хоробрі чоловіки та хороші друзі перетворюються на чудовиськ. Якось, повертаючись із патрулювання, він натрапив на своїх воїнів, що грабували ішаранське селище під назвою Сарчен. Побачивши легку здобич, його солдати кинулися підпалювати будинки, на конях наздоганяли й затоптували дітей, рубали мечами старих жінок. Приголомшені мешканці Сарчена не змогли навіть пробудити свого слабкого місцевого божка від його дрімоти. Проте Колланан увірвався в натовп, розмахуючи над головою бойовим молотом та наказуючи своїм людям зупинитися. Він був змушений убити двох своїх бойових командирів, аби врятувати молоду дівчину з селища — Тафіру.

Три десятиліття потому вона все ще була привабливою, як і того дня, коли він підхопив її на руки, посадив на свого коня та поскакав геть від оповитих димом руїн Сарчена.

Тепер, умившись, Колланан одягнув сорочку з тонкої бавовни, зайшов до вітальні в замку та налив собі келих сухого судеррського вина, очікуючи, коли накриють стіл до вечері.

Мускулистий білявий чоловік увійшов до кімнати тихо, мов кіт. Обличчя Хороброго було жорстким, з квадратним підборіддям і плескатими рисами, високими вилицями та вже знайомими мигдалеподібними очима. Він був одягнений у свої традиційні чорні шкіряні бриджі, чоботи та шкіряну куртку без рукавів, або джеркін[8], як її ще називають; кольчуга, мов шовк, вкривала груди, цілий арсенал зброї висів на поясі, так само як і золота манжета реймера. У замку було затишно, однак Ласіс, хоч і скинув свій посилений кольчугою плащ, ніколи не втрачав пильність.

Він по-діловому простягнув стос паперів.

— Я приніс щомісячні звіти від усіх восьми повітів, Володарю, включаючи прогнози врожайності фермерських угідь, звіт виробників бавовни на південному сході, де в нас спірний кордон з Судеррою, а також запропонований лісорубам відмежований лісовий масив, щоб вони могли збільшити наші запаси дров на зиму.

Колл узяв звіти, пробігся поглядом по цифрах, які подали лорди-васали.

— Хіба ми не виявили багаті поклади вугілля в західних повітах? Хіба в селищах не можуть використовувати вугілля для обігріву будинків?

— Більшість надає перевагу дереву, Володарю, як і я, — чмихнув Ласіс. — Запах вугілля мені не до вподоби.

Через п’ять років після закінчення ішаранської війни, коли Колланан засновував своє королівство як місце, у якому воїни-ветерани зможуть жити в спокої, молодий Хоробрий прибув у Феллстафф запропонувати свої послуги. Ласіс сказав, що йому подобається ідея короля, який відійшов від конфліктів, аби присвятити своє життя сільському господарству замість війни.

— Я теж не люблю конфлікти, — сказав він.

Колл пам’ятав той день і згадав про свій скепсис.

— Сумнівна відмовка для Хороброго. Ти боїшся битися?

Ласіс не образився.

— Я не боягуз, але вам знадобиться моя сила, якщо хочете справжнього миру в Нортеррі. Єдиний спосіб здобути мир — зробити це з допомогою такої людини, як я, зобов’язаної служити вам. Я забезпечу мир.

Більшу частину часу Ласіс служив у замку Феллстафф, а також мандрував у восьми повітах як паладин, допомагаючи там, де був потрібний, рятуючи людей, де міг, і здійснюючи правосуддя, коли не встигав прийти вчасно, щоб врятувати їх.

Оскільки Хоробрий виконував свою роботу дуже добре і оскільки король Колланан правив так ефективно, Ласіс невдовзі виявив, що він не дуже й потрібний. Отримавши дозвіл короля, він подався у далекі мандри. Одного дня, в перший рік правління молодого короля Адана, він попередив убивство в Судеррі, коли один з усунутих регентів спробував повернути собі владу. Ласіс відмовився розповісти Колланану подробиці того, що зробив у південному королівстві.

— Результати — це все, що важить, Володарю. — І Колл прийняв це.

Тепер, сидячи у своєму кріслі, Колл переглядав документи і схвально кивав головою, коли Тафіра покликала їх до вечері.

— Нехай конаґ Конндур переймається політикою, податками та історією. У моєму королівстві справи йдуть цілком добре.

На чолі великого столу він сидів поруч із Тафірою. Вона подавала тушковану оленину, нарізану невеликими шматочками та змішаною з локшиною, коричневим соусом та пластівцями червоного перцю, що обпікали язик, достоту як полум’я. Поки вони їли, Тафіра глянула на кілька порожніх місць за столом.

— Я б хотіла, щоб Джакі та її чоловік навідалися до нас. Ми вже так давно не чули від них новин з Лейк Бакал.

Колл повернувся до дружини з проникливою сумною посмішкою.

— Ти просто хочеш побачити онуків. — Він зробив ковток вина, щоб перебити смак спецій. — Взагалі-то, мало бути більше руху з півночі. Минуло майже два тижні, відколи ми отримували якісь звістки з їхнього містечка.

— Можливо, варто відправити посланця? Наступного тижня в Томко день народження. Треба надіслати подарунки.

— Йому виповниться п’ять, чи не так?

— Чотири. Бірчу п’ять. Чоловіче, ти втрачаєш лік часу.

— Тільки тому, що я такий щасливий бути з тобою, серденько. — Вона прийняла комплімент як належне. Колл прийняв рішення. — Я сам поїду туди завтра, поки тримається гарна погода. Я вирізав кілька нових іграшок для обох наших хлопчиків. Відвезу їх особисто.

Ласіс закінчив їсти.

— Я буду вас супроводжувати, Володарю, і охоронятиму вас.

— Мені не потрібна охорона у власному королівстві, — Колл роздратувався, хоч і знав, що Хоробрий просто виконує свій обов’язок. — Подорож триватиме усього три дні — я їздив там багато разів.

Він не хотів викликати у дружини занепокоєння, але тепер, коли замислився, тривала мовчанка від їхньої доньки — і всього містечка Лейк Бакал — здавалася тривожним знаком. Колл мав намір з’ясувати, у чім річ.