Хребет Дракона

99

Коли донжон на острові Фулкор поринув у повний хаос, Уто залізними руками обхопив королевича Мандана. Юнак ридав, не в змозі скласти слова докупи. Уто заревів гучним голосом, що відлунював у залитій кров’ю кімнаті Конндура:

— Нас зрадили! Ішаранські тварини вбили конаґа.

Новина рознеслася по гарнізону, наче холодний вітер, що продував острів наскрізь. Солдати Співдружності жадали помсти. Бої тривали в дворі та на даху.

Мандан ридав, Уто продовжував утримувати його в обіймах, схожих на клітку.

— Ви в безпеці, мій королевичу. Я захищатиму вас. Я ніколи б не дозволив такому статися з вами.

— Він... його очі! Кров... його с-серце!

— Просто вбити конаґа їм було не достатньо, — сказав Уто. — Ці тварюки мали показати нам свою зневагу. Тепер ви бачите справжню натуру тих, з ким хотів об’єднатися ваш батько? Ось хто наші справжні вороги, а не якась прадавня легенда про похованого дракона.

Мандан притиснувся обличчям до грудей Хороброго, це трохи заглушило його ридання.

Два інших Хоробрих на острові увірвалися в кімнату конаґа. Смаглявий, з поцяткованим віспою лицем Ґант заревів:

— Я сам уб’ю їх усіх!

Клеа холодним голосом відказала:

— Ні, ми вб’ємо їх усі разом.

— Попереду багато вбивств, — погодився Уто, — але спершу ми повинні відправити королевича Мандана в безпечне місце. Що, як ішаранці привезли з собою божка? Це може бути лише першим кроком значно більшого нападу. Нам потрібно забрати його з цього острова і повернути до Остерри, щоб ми могли спланувати наступні дії.

— Я хочу вибратися звідси, — простогнав юнак. — Я хочу додому.

Уто віддер королевича від себе. Майдан тремтів, виглядав розгубленим і безпорадним, але Хоробрий змусив юнака подивитися на понівечене тіло батька, кров на простирадлах, стінах і навіть на стелі. Королевич повинен запам’ятати кожну деталь.

— Це жахлива зрада, але що, як вони мають намір учинити ще гірше? Усім нам? Навіть цей шторм вони могли викликати своєю магією. — Уто похитав головою, потім гаркнув на двох Хоробрих. — Виведіть Мандана звідси. — Він знизив голос, щоб підкреслити свої слова. — Тепер конаґом є він.

Глибоке розуміння промайнуло поміж Хоробрими, коли вони усвідомили наслідки вбивства конаґа Конндура, хоча навіть товариші не здогадувалися, що зробив сам Уто, аби це влаштувати. Інші Хоробрі також протистояли будь-якому можливому союзу з ішаранцями, проте він не був упевнений, що вони пішли би на те, на що він пішов. Однак це вже не мало значення. Уто натягнув тятиву можливостей і випустив стрілу долі. Повернути все назад було неможливо.

Після сьогоднішньої ночі Співдружність ніколи не погодиться на мир із ішаранцями.

З поширенням звістки про вбивство конаґа сповнені бажанням помсти солдати вискакували з казарм і бігли через вкритий брудом двір до донжона. Звуки боїв на мечах лунали в головному залі та в коридорах. Уто очікував, що більшість ішаранців буде вбито протягом наступної години, але вони виявилися хитрими та відчайдушними. Деяким, можливо, вдасться утекти.

Він таємно поверне Мандана на флагман, але не тільки задля безпеки молодого чоловіка, а й для того, щоб запущена ним стріла летіла далі. Королевичу не можна було дозволити залишитися, інакше він міг би задати надто багато питань.

Прибігли двоє солдатів Конндура. Зблідлі і важко дихаючи, вони вбігли до кімнати конаґа і зупинилися, слова застигли на їхніх вустах, коли вони побачили криваву розправу. Один солдат відвернувся і закрив очі, здригаючись.

— Доповідайте! — гаркнув Уто.

Солдат важко ковтнув.

— Ми отримали звістку від тих, хто на даху, де був важкий бій. Неясно тільки, вижила емпра чи ні.

Хоч і здивований, Уто не зміг приховати задоволення.

— Було би добре, якби вона померла. На неї напали?

Солдат здавався розгубленим.

— Але ж... свідки сказали, що саме ви намагалися вбити емпру. Як вийшло так, що ви тут?

Уто, охоплений нетерпінням, був готовий ударити цього чоловіка.

— Не верзи дурниць. Я був тут, відколи королевич знайшов свого батька. Як я міг бути на даху? Там досі триває бій?

— Караульний Ослер та солдати його гарнізону сміливо билися, але сам Ослер мертвий, як і багато наших солдатів. Аби не потрапити в полон, асасин перестрибнув через стіну та шугонув униз зі скелі. Він мертвий. Але свідки... ми думали, що це були ви. Навіть наші люди бачили...

Уто зціпив зуби, намагаючись зрозуміти, про що лепече солдат.

— Хотілося б мені убити Ілуріс, але я не можу приписати цю заслугу собі. — Він почав різко віддавати накази, не чекаючи, поки потрясіння паралізує солдата. — Коли сьогодні захопите ішаранців, теж скидайте їх зі скелі. Згодуйте їх рифам. Вони всі повинні вмерти.

Він повернувся до двох Хоробрих, які напоготові стояли в коридорі, що повнився густим запахом крові.

— Ґанте, Клеа, за мною! Ми будемо супроводжувати Мандана до корабля, захистимо його ціною власних життів. Ми також... — Його голос урвався, коли почуття провини захлеснуло його, але він загнав його назад, відгородившись стіною рішучості. — Ми також повинні взяти тіло конаґа. Ми не можемо залишити його тут. Його понівечили. Що ще можуть зробити з останками ці тварини? Конндур, мій дорогий Конндур, повинен повернутися додому, до Остерри.

Ґант видав низький рик.

— Народ Співдружності повинен побачити, що з ним вчинили ці чудовиська. Мій лорд Кейд очолить заклик до помсти по всій країні.

Уто збагнув, що те, як відреагують на останні події, теж є надзвичайно важливим. Так, він може працювати з Кейдом.

Прийнявши на себе цю тяжку місію, двоє Хоробрих зібрали частини тіла конаґа Конндура, поклали їх до тулуба і загорнули в довге простирадло. Вони склали руки і ноги в окремий пакунок.

Мандан, заціпенівши, дивився, як солдати збирали останки вбитого батька, і Уто дозволив йому продовжувати спостерігати за цим. Кожна мить цього переживання мала закарбуватися в пам’яті королевича. Він ніколи не повинен це забути.

Бої все ще тривали, і Уто зрозумів, що в північному крилі донжона зайнялася пожежа. Зазвичай солдати гарнізону спорожняли цистерни і приносили відра з морською водою для боротьби з пожежею, але ніхто, здавалося, не непокоївся через поширення вогню в таку зливу. Всіх більше цікавило вбивство одне одного.

Солдати Співдружності голосно вигукували прокльони ішаранцям, і ці слова давали Уто силу. Їхній гнів було розпалено, і тепер вони зрозуміли ту відразу і недовіру, яку Хоробрі відчували до ішаранців. Звірства, які Уто вчинив зі своїм другом, були лише часткою тих жахів, які пережили Марека та його доньки або перші поселенці Хоробрих у Валаері.

Війна помсти — справа не швидка, проте вона необхідна його людям. Він нарешті отримає належне йому вдоволення.

Солдати билися у внутрішньому дворі, мечі з брязкотом вдаряли об мечі. Побачивши, як один із захисників фортеці встромив лезо глибоко в живіт ішаранського солдата, Уто відчув таке піднесення, ніби сам наніс ворогу цей удар.

Блискавка розколола небо, і Мандан, спотикнувшись, упав колінами у багнюку, але Уто схопив його й знову поставив на ноги.

— Ходімо, мій королевичу, я заприсягся врятувати вас.

Інші двоє Хоробрих бігли поруч, несучи жахливі, вкриті плямами крові згортки з останками Конндура.

— Уто, деякі ішаранці вже втекли, — гукнув один із офіцерів гарнізону, заступник караульного Ослера. — Ми вбили багатьох, але нам не вдалося зупинити їх усіх. Вони несли емпру на носилках. Здається, вона тяжко поранена.

— Сподіваюся, вона помре. — Уто знав, що емпра Ілуріс не назвала свого наступника, а без спадкоємця Ішара скотиться в анархію та міжусобну війну. Жерці гризтимуться між собою, інші претенденти спробують захопити Серепольський палац. Що ж, чудово. Це ослабить їх доти, коли флоти Співдружності пронесуться по новому світу.

— Мій батько хотів миру, — почав Мандан, затинаючись, наче не в змозі зрозуміти, де опинився.

— І подивіться, що вони з ним вчинили, — відказав Уто. Нахилившись, вони пройшли через ворота і рушили підступними відкритими сходами вниз до пристані, де був пришвартований флагман Співдружності, готовий до відплиття. Інші солдати вже попередили капітана, передавши йому, що слід негайно відпливати.

— Ішаранці погодилися прибути на острів Фулкор як на нейтральну територію. Довіряти їм не можна, — додав Уто. — Їм не можна вірити.

Вони дісталися причалів, майже не зустрівши опору, позаяк більшість ішаранців уже втекли або загинули. Уто віддав суворий наказ солдатам гарнізону та більшості бійців Співдружності залишатися і захищати острів.

— Ми не дамо через цю трагедію шанс ішаранцям заволодіти нашою твердинею тут. Можливо, саме це вони і планували від самого початку.

Після завантаження скривавлених згортків на борт корабля Уто звернувся до Клеї.

— Залишайся тут, на Фулкорі. Я хочу, щоб ти очолила гарнізон. Ми відпливаємо негайно з малим екіпажем, бо я хочу, щоб Мандан благополучно повернувся в замок Конвери, однак ти — ти найкраще підходиш на посаду наступного караульного гарнізону. Зберігай фортецю сильною, гарнізон добре озброєним. Ворог може напасти в будь-який час.

Тверда, мов сталь, жінка кивнула.

— Я подбаю, щоб кожен ішаранець, який переживе сьогоднішню битву, був скинутий зі стіни на рифи.

Більшого Уто й не жадав.

Клеа затиснула золотий браслет-манжету навколо зап’ястя, запалила реймер і підняла довге палаюче лезо. Вона повернулася до сходів у скелі.

— У мене багато роботи. — Сягнистими кроками вона побігла вгору сходами і зникла в обнесеній стінами фортеці.

Уто і Ґант допомогли королевичу піднятися на борт корабля, капітан гукнув, аби піднімали якір. Залізні ланцюги заторохкотіли, розгорнулися полотняні вітрила. Моряки зв’язували мотузки.

Мандан тремтів, поки Уто тягнув його серед ящиків і бочок на палубі туди, де можна було тимчасово влаштуватися. Поки що вони не спускатимуться у свої каюти. Уто хотів спостерігати за відплиттям.

— Мій батько просто намагався допомогти людській расі, — сказав Мандан — А що з Лютими? З драконом? Він слав попередження. Ми ж бачили гору Вада!

— Ви бачили, що сталося тут сьогодні ввечері. — Уто присів поруч із королевичем. — Начхати мені на Лютих, як і вам.

Мандан здригнувся, але Уто сильно струснув його за плечі.

— Тепер ви конаґ. Ви правите Співдружністю. Наше майбутнє у ваших руках — а я допомагатиму вам усім, чим зможу.

Юнак моргнув почервонілими очима, відкривши рота від здивування.

Уто сказав, як відрізав:

— З цими тваринами миру бути не може.

Мандан ще продовжував схлипувати, але після цих слів важко ковтнув, потім глибоко зітхнув. А тоді тихо погодився:

— Ніколи миру не бути. Ми повинні знищити ішаранців.

Військовий корабель Співдружності відплив від непохитних скель і рушив у грозову ніч.