Хребет Дракона

35

Річковий човен плив по ріці Блакитноводій, покидаючи Нортерру. Адан стояв на палубі, притулившись до ящика з гончарними виробами з містечка Розбите колесо, де він і його дядько зійшли на борт. Колланан заплатив за проїзд, але не повідомив, хто вони, — капітанові не потрібно знати, що на борту його судна два королі. На них був теплий одяг без знаків розрізнення, вовняні сорочки та сірі плащі, взяті з запасів замку Феллстафф.

Адан і Колл вирушили в дорогу одразу після того, як доставили брудного Покла в замок, де він був у безпеці. Тафіра пообіцяла допомогти худющому підліткові набратися сил, а тим часом двоє чоловіків рушили до замку Конвера, щоб побачитися з конаґом. Адан написав і надіслав повідомлення, яке мали відправити до Баннрії, щоб дружина знала, що він мав намір робити.

Стоячи на відкритій палубі, молодий король Судерри спостерігав за берегом, уздовж якого вони пропливали і який навіював оманливий спокій: високі дерева, трійко оленів, що пасуться в очереті, сірі скупчення скель. Колл стояв поруч із ним, його плечі напружувалися, наче силою волі він міг змусити човен пливти швидше.

Обоє стояли занурені в себе та серйозні. Очевидно, Люті ще не заподіяли тієї шкоди, яку збиралися завдати, особливо якщо вони хотіли розбудити дракона.

— Я можу переконати брата відіслати частину армії до Нортерри, — сказав Колл. — Вислухавши мій і твій звіти, він не зможе заперечувати загрозу. Ми знаємо, що крижані Люті будують фортецю біля озера Бакал. Скільки часу їм знадобиться, щоб рушити на південь? А якщо нападуть на Феллстафф? Тафіра в замку з Ласісом, але хіба вони можуть захистити ціле королівство? Мені не можна було залишати їх самих.

— А я залишив удома Пенду. — Адан розправив плечі. — Я покладаюся на неї і вірю, що вона зробить усе, що потрібно, — так само, як ви довіряєте Тафірі та вашому Хороброму. Ми з вами робимо щось набагато важливіше. Ми повинні подивитися конаґу у вічі та змусити його усвідомити небезпеку, яка тут є.

Молодий король згадав все, що пережив за останні кілька тижнів. Він подивився на свого дядька і промовив:

— Ще місяць тому я був надзвичайно щасливим. Моя дружина сказала, що виношує нашого первістка. Королівство заможне, регентів позбулися, люди задоволені моїм правлінням. А тепер... — Він відчув, як сльози обпікають очі. — У якому світі житиме моя дитина? Ми з Пендою народимо сина чи доньку в час, можливо, найстрашнішої війни, а можливо, й самого кінця світу.

Колл спостерігав, як над річкою збираються тіні.

— Мої онуки вже покинули цей світ. Наберися мужності. Принаймні у твоєї дитини є шанс.

Річковий човен підійшов до однієї з головних пристаней Конвери. Міські охоронці пильнували річкове місто, зупиняючи сварки та попереджаючи появу дрібних злодіїв. Коли Адан і його дядько зійшли на землю, Колл махнув рукою найближчим вартовим, вигукнувши голосом, яким командував арміями.

— Сержанте! Відправте гінця до замку і скажіть конаґові, що король Колланан та король Адан просять негайної аудієнції.

Команда судна покидала ящики, витріщившись на своїх пасажирів. Капітан поклав руку на стегно і засміявся.

— Я думав, що впізнаю вас, Колл Молот! Якось я бачив вас на святі врожаю у Феллстаффі. Уявіть собі: королі на моєму човні!

Двоє чоловіків рушили вперед великими та рішучими кроками, піднімаючись вулицями до високого стрімчака, що виходив на злиття річок. Навколо них збиралися вартові та просто цікаві люди, але два королі не зупинялися для балаканини. Сержант звернувся до вартового в броні, що стояв поруч.

— Б’юся об заклад, — сказав він, — вони тут, аби допомогти нам у війні проти Ішари. Ми повинні відповісти на напад.

Ці слова ошелешили Адана.

— Що за війна з Ішарою?

— Міррабай зруйнували вщент. Ішаранці напали на нас із божком, і вони, ймовірно, зроблять це знову.

Солдат обдумував свої слова і зрештою різко видав:

— Ми повинні відповісти на віроломний напад. Це буде велика війна з Ішарою.

— Я вже бував на війні там і знаю, що це таке, — стиха прогарчав Колл. — Наші новини інші і небезпечніші.

Вони проходили повз запряжені мулами вози, дітей, захоплених грою, гавкучих собак, жінок, які обмінювалися плітками, столярів, що зводили нові будинки, робітників, які ремонтували бруківку. Адан виріс тут, і він насолоджувався запахами, кольорами та звуками дому, що були геть інакшими, ніж у Баннрії. Незважаючи на тривогу в серці, він посміхнувся замку. Адан покинув його королевичем, а тепер повернувся королем — із новинами, що назавжди змінять Співдружність.

Колл і Адан, одягнені в непримітний одяг для подорожей, пройшли крізь ворота. Дворяни та придворні снували навколо, поспішаючи приготуватися до прибуття правителів Нортерри та Судерри. Адан швидко попрямував просто до тронної зали свого батька.

Усередині сонячне світло струменіло крізь високі вікна з багатьма шибками. Конаґ Конндур, одягнений у підбиту хутром накидку та пурпурову туніку, наказав слугам принести їжу та напої. Схвильований королевич Мандан сидів за столом біля стосу документів і бухгалтерських книг, а коло нього — високий Хоробрий із волоссям сталевого кольору.

Конндур посміхнувся і широко розпростер руки.

— Старфолле! Колле! — Зробивши кілька кроків до них, він сповільнився. Похмурий вираз обличчя Колланана і явна тривога на лиці Адана змусили його вагатися. Він обійняв широкоплечого Колланана і поплескав його по спині. Потім повернувся до Адана. — Я отримав твої листи з мапами південних зірок. — Він посміхнувся.

— Ми тут не заради зоряних мап, батьку, — серйозним голосом промовив Адан. — Ти отримав мій інший лист? Значить, ти вже знаєш, що Люті повернулися.

— Усе навіть гірше, Конне, — додав Колланан. — Люті збираються нас знищити.

— Власне, Люті збираються знищувати одне одного, а ми просто опинилися між ними, — сказав Адан. — До того ж вони мають намір розбудити дракона Оссуса й знищити світ.

Уто стояв біля конаґа нерухомо, наче дерево. Він скептично нахмурився:

— Ми прочитали листи, але у ваші новини важко повірити. Як можуть Люті розбудити міфічного дракона? Та й чи існує він узагалі? Ця давня раса зникла дві тисячі років тому. Яку загрозу вони можуть становити нам зараз?

Ніздрі Колла роздувалися.

— Запитай людей, знищених у Лейк Бакал, мою дочку та її чоловіка... моїх онуків.

Адан зосередився на своєму батькові, а не на Хороброму.

— Батьку, ти знаєш, що жоден із нас не схильний до фантазування. Я бачив Лютих на власні очі, і крижаних, і піщаних, і думаю, що вони збираються розпочати війну, яка буде схожа на стародавні битви, що ледве не знищили світ. Ми повинні вирішити, як нам краще діяти.

З роздратованим зітханням з-за свого робочого столу підвівся королевич Мандан, щоб останнім офіційно привітати їх.

— У нас також важкі часи, і ми вже збиралися відправити звістки до Нортерри та Судерри. Співдружність потребує вас. Існує дуже велика ймовірність, що ми знову будемо воювати з Ішарою, і це для нас найголовніше. Конаґу потрібно, щоб ви підняли своїх людей, повідомили лордів-васалів, аби ті зібрали велику армію по всіх повітах. Усі бійці потрібні нам тут, в Остеррі, щоб захищатися від ворога, що нападає на наші береги.

Не ймучи віри почутому, Адан із тривогою дивився на брата, потім перевів погляд на батька.

— Про що ти взагалі? Люті повернулися.

Конндур докірливо глянув на Мандана за те, як той вів розмову.

— Ішаранці нас спровокували, напавши на нас. Уто сам бився з божком. — Він видав довгий віддих. — Я чув легенду про сплячого дракона, але його ніхто не бачив. А тут ішаранці послали божка до нашого берега. Божка!

— Хай там що зробили ішаранці, Конне, — розгублено заговорив Колланан, — ти повинен змінити свою думку. — Він важко ковтнув. — Люті гірші за будь-які ішаранські напади для залякування.

Конаґ сів у велике різьблене крісло на чолі столу.

— Це набагато більше, ніж залякування, Колле. Ішаранці — наші смертельні вороги. Люди вимагають крові — і їх можна зрозуміти. Містечко спустошене, понад сто невинних жителів загинули. За останній рік відбулося ще п’ять сутичок, незліченна кількість кораблів зникла. Ми не можемо цим нехтувати! Цілком очевидно, що ішаранці випробовують нашу силу та рішучість. На північному узбережжі лорд Кейд бачив багато підозрілих кораблів у тумані. Караульний Ослер привів острів Фулкор у повну бойову готовність в очікуванні підступного нападу всього флоту Ішари.

— І все ж, — наполягав Адан, сівши, однак стримуючись з останніх сил, — Люті повернулися, батьку! Минулого разу вони перетворили на пустку весь континент. — Голос його надломився. — Ми з Коллананом бачили, що вони зробили в Лейк Бакал. Я дивився прямо в очі королеви By, коли вона пояснювала, що нам загрожує. Я вірю, що цього разу вони дійсно збираються розбудити дракона і знищити світ.

Королевич Майдан розсміявся, наче це була якась давня сварка з молодшим братом.

— Розбудити дракона! Люті! Усе це лише легенда. — Він поглянув на Уто, ніби шукаючи заспокоєння. — Світ тепер належить людям. Ніхто не бачив Лютих, відколи вони зникли.

— Ми бачили, — грубо відказав Колл. Палаючим поглядом він уп’явся конаґові просто у вічі. — Я бачив, Конне. Я бачив! Люті просто змели всіх людей, ніби вони ніщо, ніби вони не мали ніякого значення. Тому що вони заважали! І Люті прийдуть знову.

— Звичайно, я вірю вам обом, — сказав Конндур з ноткою роздратування в голосі. — Але чого вони хочуть?

Після тривалого, незручного мовчання Адан відповів:

— Королева піщаних Лютих хоче, щоб ми боролися з ними проти їхніх ворогів. Можливо, знадобляться всі армії Співдружності лише задля виживання людської раси.

— Люті створили нас усіх, — промовив Уто, — проте тисячі років тому вони покинули нас. Саме тому, що їхні вельможі мали спільних дітей з людьми, ми, Хоробрі, маємо наші сили, і ми використовуємо ці сили для захисту Співдружності. А ось ішаранці відкрито напали на нас. — Він зробив паузу, суворо поглянувши на всіх, хто зібрався за столом. — Ішаранці реальні. Ми знаємо, що вони — справжній ворог.

— Справді? — перепитав Адан. — Після того, що сказали і зробили Люті?

Мандан насміхався з молодшого брата.

— Судерра далеко, і вам немає потреби непокоїтися через ішаранців, тому, звичайно, ви не сприймаєте цю загрозу серйозно. Ваше королівство в безпеці, а Остеррі загрожує небезпека, адже наші міста можуть бути спустошені, як Міррабай.

Конндур торкнувся передпліччя королевича, змушуючи його замовкнути.

— Я чув ці слова раніше, Майдане. Якби я хотів почути, що каже Уто, то сам би його запитав.

Королевич почервонів.

— Уто багато чого мене вчить, і я з ним згоден.

Намагаючись стримати нетерпіння, Адан подивився на Колланана, чиї очі були примружені, а на обличчі з’явився похмурий вираз.

— Ви не бачили того, що бачили ми, — наполягав Колл.