Хребет Дракона

32

Щоб король Адан міг якомога швидше дістатися Нортерри і попередити короля та мешканців, Шелла дін Орр запропонувала п’ятьох досвідчених Утауків, які мали вивести його з пустки. Гостинні одноплемінники виявилися доброю компанією і знайшли набагато коротший і більш відлюдний шлях, ніж головна дорога.

Коли нарешті вони побачили обнесене муром місто Феллстафф, Утауки попрощалися з ним і Адан поїхав уперед сам. Відчуваючи щось лиховісне в повітрі і щулячись від навислого сірого холоду, він подумав про зловісне попередження королеви By стосовно крижаних Лютих. Король сподівався, що прибув вчасно.

Стурбовані робітники працювали по обидва боки дороги навіть у сутінках, будуючи барикади. Каменярі тягли вози з камінням і встановлювали будівельні блоки для укріплення зовнішніх стін. Люди копали траншеї в кам’янистому ґрунті, розширюючи оборонні рови. Адан відчув, як тілом пробігся холодок. Очевидно, його дядько готувався до війни.

Проминувши ворота і проїхавшись вулицями Феллстаффа, він побачив численні чорні стяги, що висіли на висічених з каменю стінах. Святилище пам’яті, дзвіниця й сам замок у середмісті були задрапіровані на знак жалоби. З поглибленням сутінків на вулицях запалювали ліхтарі. Адан сповільнив свого коня, натягнув на плечі непоказний мандрівний утаукський плащ і вдихнув холодне повітря. Ніхто не впізнав короля Судерри, бо він був одягнений як звичайний вершник.

Під’їхавши верхи до в’їзду в замок, також завішений чорним, Адан зустрів двох вартових, які застигли в настороженому очікуванні. На них були шкіряні нагрудні обладунки, кольчуга та поножі. Кожен тримав ясеневий спис із зубчастим залізним наконечником. Така зброя вважалася радше парадною, проте саме зараз здавалася загрозливою. Вирази їхніх облич були жорсткі та серйозні.

— Ви прибули наприкінці дня, сер. Ми вже збираємося зачиняти ворота замку на ніч.

— Тоді я приїхав саме вчасно. Я — король Адан Старфолл із Судерри, і я маю невідкладну справу до свого дядька.

Вартові були здивовані, однак не вражені. Один із них очевидно відчув полегшення.

— Думаю, він буде радий бачити вас. Нам може знадобитися допомога Судерри.

— Південь також у небезпеці, Володарю? Тут страшні зміни. Трагедії. — Солдат похитав головою.

Адан відчув ще більший острах і потребу діяти швидше.

— Відведіть мене до Колланана. Хутчіш!

Усередині замку чорні запони на вікнах наповнювали кімнати новими тінями. Смолоскипи горіли у тримачах на стінах, однак запахи смоли та диму не створювали затишку.

Видатний дядько Адана зустрів його у своєму особистому кабінеті, де над каміном висів його знаменитий бойовий молот. Колланан підвівся, щоб привітати гостя.

— Адане Старфолле, як прикро, що ми зустрічаємося за таких обставин! — Його зазвичай акуратна борода була неохайною, всипане сивиною волосся розтріпалося, очі блукали. Він несподівано схопив Адана у свої ведмежі обійми. — Мій молодий небоже, я радий, що ти приїхав. Як ти дізнався?

Адан звільнився від обіймів, відчуваючи втому і тягар, що навалилися на його дядька. Його голос пролунав хрипко.

— Я й сам із новинами, дядьку. Навряд чи хтось із нас буде радіти розповідям один одного.

— Немає радості, це так, — мовив жіночий голос із легким акцентом. — Натомість велика небезпека для всіх нас.

Королева Тафіра сиділа обличчям до вогню в кріслі з високою спинкою. Довгі сірі спідниці прикривали її ноги до капців, волосся було зав’язане ззаду чорною стрічкою.

— Наша донька та її родина мертві, обоє наших любих онуків убиті...

— Усе містечко Лейк Бакал знищене, — різким голосом додав Колл. — Не можу повірити, що я це кажу, але на нас напав ворог із легенд. Я бачив їх на власні очі.

— Я знаю. — Адан заглянув глибоко в сірі очі свого дядька. — Люті.

Почувши ці слова, Колл застиг так, ніби його вдарили його власним молотом.

— Звідки ти знаєш про Лютих? Вони прийшли з півночі, білі та смертоносні. Вони захопили ціле місто, убили всіх людей, яких ми знали. Наші бідолашні...

У сумній тиші Адан мовив:

— У Судеррі Люті прийшли з пустелі, проте не напали на нас. Їхня королева попередила мене про прийдешню велику війну і сказала, що Співдружність потрапить між молотом і ковадлом. Вона розповіла, що крижані Люті прибудуть з півночі, і я їхав якомога швидше, щоб попередити вас. — Він ковтнув і відвів погляд. — Однак запізнився.

— Нашу дочку вже не врятуєш, — сказав Колланан, — але це тільки початок. Ми готуємо оборону по всьому королівству, я надіслав листа Конндуру, сподіваючись, що він збере всю армію Співдружності. Мої вісім лордів-васалів будують укріплення, навчаючись, як знову готуватися до війни після стількох століть.

Адан, король Колланан та Хоробрий Ласіс обговорювали стратегію й можливості оборони, проте вони зрозуміли, що повинні поїхати на північ, швидко та обережно. Колл хотів, аби вони на власні очі побачили, що зробили крижані Люті з Лейк Бакал. Вони не нападатимуть, а лише спостерігатимуть.

Троє чоловіків щодуху гнали крізь золоті ліси ясенів і беріз, але за один день дерева навколо стали чорними та голими. Чоловіки не бачили жодного мандрівника. Мешканці селищ, лісоруби, мисливці та торговці, схоже, уникали цієї дороги, або, можливо, їх усіх убили.

Сидячи на спині свого чорного бойового коня, Колл скоса позирав крізь голі дерева, перемежовані густими сріблястими соснами.

— Цікаво, скільки інших поселень вони спустошили або знищили. Крижані Люті, можливо, вже заподіяли багато лиха.

Стояв такий різкий холод, що коні видихали пару, а Адан згорбився під важким плащем із хутра ведмедя, який Колланан дав йому на цю поїздку.

— У Судеррі завжди тепло і сухо, — зазначив він. — Я до такого не звик.

— Як і ми, — відповів Колланан, посилаючи коня вперед. — Стане ще гірше, коли побачимо Лейк Бакал попереду.

Ласіс прямо сидів у сідлі, його чорний плащ із кольчуги висів на плечах. Рука розсіяно торкнулася реймера при боці.

— І коли побачимо Лютих.

Колл указав рукою в рукавиці туди, де дорога звилася до вершини.

— Ми з Тафірою завжди з нетерпінням чекали переходу цього хребта, коли приїжджали до онуків у гості. — Його голос зірвався. — Звідти відкривається чудовий вид на озеро Бакал — глибока блакитна вода, оточена густими сріблястими соснами, і містечко на березі, рибальські човни на воді.

Коли коні зійшли на гребінь гори, Адан побачив велике озеро, над яким кружляв серпанок сивого вітру. Глибока вода була сірою, наче метал. Човнів не стало, вони, розбиті, вмерзли у кригу. Гори ледве було видно крізь сніг, що кружляв удалині.

— Кров предків, — пробурмотів Колл. — Цієї фортеці досі тут не було.

На березі озера Бакал виросла величезна споруда з каменю та криги.

Оборонні стіни з блоків, опорні споруди та недобудовані вежі здіймалися високо вгору. Команди робітників рухалися достоту як мурахи, і навіть з такої відстані Адан бачив, що це не люди.

Деякі з Лютих використовували магію, вирізаючи кригу з озера, рухаючи величезні брили каменю, тягнучи свіжі соснові колоди. Велика ділянка берега озера вже була повністю очищена від дерев.

— Ця фортеця займає значну частину старого міста. — Колл пильно дивився на фортецю, не приховуючи гніву й огиди. М’язи його щелепи помітно напружилися. — Люті сказали, що ми їм заважали. Вони сказали, що можуть узяти все, що захочуть, — тепер вони так і зробили. — Він голосно видихнув, випустивши хмарки пари. — Я не дозволю відкинути себе через те, що я заважаю!

Ласіс зосередив погляд на будівельному майданчику, наче підраховував, скількох Лютих зможе вбити самотужки, якщо запалить реймер і вистрілить у них, але зрештою він прийшов до тями.

— Нам доведеться зібрати величезну армію, щоб вигнати їх. Ми повинні зібрати всі сили Нортерри, і, сподіваюся, армію Співдружності також. Ми зможемо викинути їх звідси.

— Я навіть не знаю, як із ними боротися, — відповів на це Адан, — незалежно від чисельності нашої армії.

Вони дивилися на фортецю Лютих, як раптом бойовий кінь Колла форкнув. Вони почули шарудіння гілок, хрускіт снігу за спиною. Троє чоловіків розвернулися й побачили рух у підліску, ледь помітну фігуру, що мчала в пошуках укриття. Це була худорлява істота зі сплутаним волоссям, одягнена в лахміття й хутро.

— Ми тебе не скривдимо! — вигукнув Колланан.

— Якщо це не шпигун Лютих, — додав Ласіс, метнувшись до істоти. — А якщо нас помітили?

Шарудіння коло замерзлого кущового дуба припинилося.

— Я не шпигун, і я ненавиджу Лютих!

Колл розвернув Шторма.

— Вийди і покажись. Я твій король, Колланан Молот. Якщо ти з Нортерри, то знаєш мене.

Хоробрий рішучо витягнув з підліска юнака бандитського вигляду. На вигляд йому було не більше шістнадцяти років.

— Я знаю свого короля! — проскавучав хлопець. — Ви батько леді Джакі. Я трохи допомагав міському голові Ґаннону.

Серце Колла заболіло.

— То ти з Лейк Бакал?

Адан зістрибнув з коня, зняв важкий плащ із ведмежої шкури і загорнув у нього бідолашного юнака.

— Схоже, він дуже змерз. І зголоднів.

— І т-т-те, й т-т-те, — видавив із себе юнак. Він тремтів. — А ще в мене обличчя брудне.

— Як тебе звати? — запитав Колл.

— Покл. Я був тут, коли з’явилася стіна хуги. Я бачив крижаних Лютих, бачив, як замерзає озеро. — Він задихався.

— Заспокойся, хлопче, — мовив Колл. — Розкажи, що сталося. — Ласіс завів їх глибше під укриття дерев на гребені гори.

— Я поставив пастки на зайців навколо озера, але того дня я просто... просто рибалив, сидячи на скелях. У мене було дві вудки у воді — одна вудка в руці, іншу я підпер між валунами. — Він щільніше загорнув плечі в хутряний плащ Адана. — Я подумав, що сіре небо схоже на сніг, але такої хуртовини я в житті ще не бачив. Я побачив, як накочується хвиля, а повітря стало таким холодним, що дерева розколювалися. Вітер і сніг дме, виє! Тоді озеро почало замерзати, крига розходилася з протилежного берега. Суцільна крига! — Він звернувся до Адана з відчаєм у голосі. — Присягаюся, я це бачив! Суцільна крига, що ширилася озером, вона рухалася так само швидко, як вогонь по сухій траві.

Покл, здавалося, був здивований, що ніхто не ставив під сумнів його фантастичну оповідь.

— Я саме вчасно відбіг від берега озера, бо крига вже скувала мою волосінь. Потім почався сніг. Я заліз у кущі й відчув насування холоду навколо. Там я ховався не одну годину, а коли виліз, я... — він затнувся. — Містечко замерзло. Я ніколи раніше не бачив такої магії!

— І відтоді ти тут ховався? — запитав Колл.

— Я не міг повернутися додому! — закричав Покл. — Що мені було робити? Я пішов до своїх пасток і знайшов трьох зайців. Їжі було достатньо, хутро я використав, аби зробити собі обмотки. — Він підняв руки, які були загорнуті в теплі обрізки хутра. — Коли все почалося, надворі був прекрасний осінній день — я не був одягнений для такого холоду.

Хоробрий з цікавістю поглянув на нього.

— Чому ти залишився тут? Коли містечко й озеро вкрилися кригою, а людей не стало, чому ж ти не пішов до дороги? Чому не вирушив на південь до Феллстаффа чи хоча би до одного з селищ?

Хлопець кинув на них ошалілий погляд.

— Та ж тут Люті! Вони бродять лісами і постійно стежать! Звідки мені було знати, що Люті не заморозили весь світ? Я знайшов мисливську хижку, у якій можна зігрітися, то й ховався в ній. Я боявся виходити на відкрите місце. А тоді побачив вас.

Він переводив погляд з одного короля на іншого, і промінь надії осяяв його лице.

— Ви прибули боротися з Лютими? Ви збираєтеся їх прогнати?

— Я ще не знаю, хлопче, — відповів Колл. — Але ми знайдемо спосіб. Це моє королівство, і я обіцяю, що ти будеш у безпеці. Повертайся з нами туди, де тепло.

Хлопець затремтів.

— Так, будь ласка, заберіть мене. Годі... годі з мене цього місця.

Адан перебив його:

— Ця боротьба виходить далеко за межі двох наших королівств. На карту поставлено Співдружність. Я вже написав конагу...

— Я теж писав братові, але звістка на папері не передасть усієї небезпеки Лютих. — Колл подивився на нього. — Ми з тобою маємо поїхати до Конндура особисто, небоже. Ми повинні змусити його зрозуміти, наскільки це важливо.