Хребет Дракона

39

Адан та його дядько залишилися в замку Конвери, повторюючи розповідь про Лютих радникам конаґа та його раді лордів-васалів. Адан побоювався, що їхні розмови ходять по колу.

Після безрезультатних обговорень Колл потягнув брата в особистий кабінет. Навіть через зачинені важкі дерев’яні двері Адан та всі інші присутні в замку чули їхні крики. Колл стукнув великим кулаком по столу, наче своїм легендарним бойовим молотом. Їхня сварка не вщухала майже годину, перш ніж Колланан знову розчахнув двері і пішов до гостьової кімнати, де замкнувся на ніч.

Наступного ранку конаґ, відчуваючи дещицю каяття, зустрівся з ними двома, поки Уто стояв поруч, мов кам’яний охоронець.

— Я вірю вашій історії, — промовив Конндур. — Звичайно, вірю. Ці Люті викликають велике занепокоєння, і я особливо розділяю глибокий біль твоєї втрати, Колле. Твоя бідолашна донька та її сім’я...

Не надто співчуваючи, Хоробрий сказав:

— Багато хто з нас втратили сім’ї через жорстоких ворогів. Те, що сталося в Лейк Бакал, — трагедія, як і різанина у Міррабаї, однак ми знаємо, що ішаранці знову нападуть.

Конаґ кивнув.

— Вони напали на місто неподалік столиці. Ми маємо повідомлення про багато зниклих рибальських човнів, їх, без сумніву, атакували і потопили ішаранці. Я не можу відрядити армії Співдружності до Нортерри, щоб подивитися, на що здатні крижані Люті, коли наше власне узбережжя під загрозою. Я маю бути готовим до повномасштабної війни, особливо коли зараз нам загрожують божки... — Він стиснув плече брата. — Я мушу покластися на тебе в тому, що ти вибудуєш вашу власну оборону, Колле. Народ Нортерри сильний. Я знаю — ти зможеш подбати про його безпеку. — Він повернувся до Адана. — Піщані Люті здаються більш схильними до співпраці. Старфолле, якщо вони повернуться до Баннрії, перекажи їм, що я пришлю посланця, щоб поговорити з ними. Я навіть приїду сам до Судерри, якщо нам вдасться утримати ішаранців у затоці.

— Батьку, якщо три королівства опиняться між війнами різних угруповань Лютих, — тихим голосом промовив Адан, — напади ішаранців скидатимуться на дворову бійку.

Обличчя Конна осунулося.

— Кров предків, сподіваюся, ти помиляєшся. — Він пішов зі своїм Хоробрим у кімнату ради.

Згодом, стоячи на самоті в саду заднього двору палацу, Адан розглядав високий лабіринт із живоплоту, про який у нього збереглося багато спогадів з юнацьких років. Він був упевнений, що не зможе змінити думку свого батька. Раса, що зникла давним-давно, заморозила все місто і попередила про майбутню війну, яка покладе кінець світу... можливо, це звучало як дика історія, яку хтось розповідає у місцевій корчмі. Проте це не було небилицею якогось п’янички!

Стиснувши кулаки від досади, Адан увійшов у ретельно підстрижений лабіринт із живоплоту, що здіймався вище його голови. Хвойний аромат ялівцю та щебет птахів повернули його в дні дитинства, проведеного тут, у замку.

Він пройшовся всипаною гравієм стежкою до першого розгалуження. Коли він був маленьким хлопчиком, лабіринт здавався місцем великих таємниць, і королевич проводив тут безліч годин, вивчаючи його, ховаючись у ньому. Інколи пізно вночі й у повній темряві він блукав лабіринтом на самоті, запам’ятовуючи кожен поворот і закуток.

Несподівано чийсь голос перервав його думки.

— Будь обережний, брате, а то загубишся. Сумніваюсь, що ти досі пам’ятаєш шлях. — Адан здивувався, побачивши Мандана тут, у тихому куточку лабіринту. Його каштанове волосся спадало на вуха, золотий вінець прикрашав чоло. На ньому була червона куртка із золотою вишивкою, великими ґудзиками і такими широкими манжетами, що вживати їжу в цій куртці було б неможливо. — Ти давно покинув Конверу.

З-за спини Мандана з’явився Уто, немов сторожовий пес. Вираз його плаского обличчя не виказував емоцій.

— Я впевнений, що він пам’ятає, мій королевичу. Ви обоє провели тут достатньо часу.

— Побігаємо разом по лабіринту? — запитав Адан, своїм тоном кидаючи братові виклик. — Колись я щоразу тебе перемагав.

— Ти перемагав час від часу. — Губи принца застигли в тонкій усмішці. — Але я достатньо разів закидував тебе камінцями зі схованки.

Адан торкнувся зеленої тканини своєї куртки.

— Так, то була дуже некоролівська поведінка. — Мандан чмихнув, але очевидно тішився, що колись таке вчиняв.

Адан повернувся думками в той час, коли вони ховалися в заплутаному лабіринті, намагаючись дістатися до яблуні, яка росла посередині, мов приз. Мандан хитрував, роблячи отвори в живоплоті, щоб шпигувати за Аданом, коли той проходитиме неподалік, а тоді кидати в нього камінці. Часом він кидав їх з такою силою, що в Адана текла кров. У нього досі був ледь помітний білий шрам на лівій скроні від гострого камінця.

Пізніше він дізнався, що затаїтися й влаштувати засідку Мандана навчив саме Уто.

— Це було частиною його навчання, — відповів Хоробрий, коли обурений Адан з кров’ю на скроні звинуватив Уто. — Будь-який військовий повинен знати, що таке стратегія, таємниця і несподіванка, а Майдану Повелителю кольорів належить стати конаґом.

Вважаючи це несправедливим, Адан хотів було бігти до батька, щоб наполягти на покаранні Мандана, проте молодий королевич зрозумів, що це теж не надто королівська поведінка. Натомість Адан підійшов до Уто, коли той був сам, і діловито розпочав розмову.

— Я теж королевич, і мені потрібно розуміти таку ж тактику. Колланан і Конндур воювали разом в останній війні проти Ішари. А що робити, якщо така ж ситуація повториться?

Хоробрий урочисто кивнув.

— Це правда, що ви з Майданом такі ж брати, як і Колланан із Конндуром. — Обличчя, на якому зазвичай не відбивалося жодних емоцій, осяяла ледь помітна посмішка. Він щось вигадав. — Погоджуюся, королевич повинен розуміти обидві сторони несподіванки.

Адан планував помсту. Власне, він не збирався посилювати ворожнечу або заподіювати братові болю, а лише хотів справити враження. Пізно вночі, обравши основне перехрестя лабіринту з живоплоту, Адан викопав яму три фути завглибшки й наповнив її смердючими нечистотами, зібраними в замковій вбиральні. Коли яма була заповнена, він притрусив поверхню попелом і гравієм. Вийшло не ідеально, проте на швидкий погляд стежка залишилася такою ж, як і була.

Наступного дня Адан став дражнити брата і втік від нього у лабіринт. Мандан наздоганяв, стрімголов біжучи слідом. Адан дозволив принцові підбігти достатньо близько, і, діставшись до потрібного розгалуження, перестрибнув через сховану яму та побіг далі. Мандан метнувся за ним, захоплений переслідуванням. Нічого не підозрюючи, він ступив на м’який гравій і занурився у смердючу багнюку аж до пояса. Репетуючи так, ніби його ріжуть, Мандан іще глибше занурювався в яму та розбризкував лайно по собі.

Згадавши цю сцену зараз, Адан не міг перестати посміхатися.

— Ти досі трохи відчуваєш запах, правда?

Мандан нахмурився, точно знаючи, що брат має на увазі.

— Твоя пастка була в іншій частині лабіринту, не тут.

Сміючись, Адан поплескав брата по плечу.

— То була забава, просто двоє хлопців гралися. Як колись ти кидав у мене камінцями.

Мандан теж засміявся, але його сміх здавався вимушеним, і Адан зрозумів, що образа досі не пройшла.

— Це в минулому, — мовив він серйозним голосом. — Ми маємо подбати про набагато важливіші речі. Як союзники. — Він сподівався, що вираз обличчя королевича пом’якшає.

Мандан відвернувся.

— Ми повинні бути союзниками. Ішара нападає на нас, убиває наших селян, захоплює наші човни. А тепер ви прийшли з розповіддю про Лютих.

— Не існує жодного правила, яке б говорило, що одночасно буде виникати лише одна проблема. — Адан простягнув руку. — Ми залишаємося братами.

Мандан повагався, але потім прийняв рукостискання.

— Звичайно, ми залишаємося братами.

Тієї ночі, побачивши, що на темному небі не було ані хмаринки, Адан рушив на оглядовий майданчик. Він не здивувався, коли там, під зорями, побачив батька. Конндур сидів біля маленького столика, на якому лежав розгорнутий журнал, куди він міг заносити нові спостереження. Але нова сторінка залишалася порожньою.

Не промовивши й слова, Адан зайняв знайоме місце на сусідній лаві, і двоє чоловіків пильно вглядалися у Меч, Оленя, Замок — усі ці візерунки, добре знайомі з дитинства. Адан розумів, що не може знову просити батька, не може тиснути на конаґа, щоб той відрядив війська протистояти Лютим. Зараз вони були просто разом, батько і син, розділяючи спільний інтерес.

Він здивувався, побачивши в сірих очах Конндура сльози.

— О, Адане, — сказав він, — а що, як всі зорі впадуть?