Хребет Дракона

83

Його тіло відновилося достатньою мірою для того, щоб він міг рухатися, чого було цілком достатньо. Та все ж Ласіс відчував себе лише сукупністю кісток і м’язів, загорнутих у виснажену плоть. Він пережив навіть більше, ніж міг витримати будь-який Хоробрий, але повернувся до Феллстаффа, як і обіцяв. Все-таки з ним іще не покінчено.

Ласіс поринув у глибокий цілющий сон на невідомий проміжок часу після того, як знесилений пришкандибав до Феллстаффа, проте більше не міг дозволити собі лежати і відпочивати. Він боявся, що вже минуло занадто багато днів і може бути занадто пізно.

Хоробрий збагнув, що його перевезли до замку. Хоча полум’я свічки було невеликим, Ласіс подумав, що впізнає кімнату, у якій перебував. Не знаючи, котра зараз година, але побачивши, що крізь вузьке вікно в кам’яній стіні пробивається лише тьмяне сіре світло, він відкинув вовняні ковдри. На ньому була тільки вільна сіра довга сорочка. Пов’язки і мазі покривали найбільш обморожені ділянки на його шкірі, проте справжні травми й шрами були глибоко всередині.

Коли він звівся на ноги, то його суглоби ніби закам’яніли, а м’язи болісно напружилися. Змушуючи ноги рухатися, Ласіс зробив непевний крок. Якщо вже він пройшов незліченні милі від замерзлих пустищ, пройтися коридором замку мало би бути легкою справою.

Коли він став рухатися вперед, його зір звузився до вузького кола попереду, проте Ласіс провів тут стільки років, що інстинктивно знав, куди йти. Час для нього розмився, і він не знав, як довго йшов і блукав пустками. Йому потрібно знайти короля Колланана і розповісти все, що він знає.

Коли до нього повернулася ясність, Ласіс усвідомив, що стоїть, притулившись до важких дерев’яних дверей особистого кабінету короля. Ширше прочинивши двері, він почув голоси і побачив тріскуче полум’я в каміні. Коли він зупинився, щоб втриматися за рипучі двері, то почув привітальні вигуки присутніх у кабінеті.

Колл Молот підхопився з-за свого столу і широкими кроками рушив йому назустріч, розкриваючи обійми. Королева Тафіра теж була там, разом із незнайомою Хороброю та дивного вигляду темноволосим чоловіком. Обоє незнайомців мали на обличчях татуювання... руни забуття?

У голові знову запаморочилося, і Ласіс притис онімілі пучки пальців до дерев’яного полотна дверей, аби втриматися на ногах. Коли інші кинулися до нього, він похитнувся, на мить почувши ревіння холодного вітру і побачивши білу сліпоту снігу, який заповнював порожній обшир.

Колланан стиснув Хороброго у своїх ведмежих обіймах, але обережно, щоб не розтрощити ослаблі кістки.

— Ласісе, розповідай нам все! Ти сказав, Бірч іще живий?

Тафіра теж опинилася поруч. Схопивши його за руку, вона запитала:

— Як наш онук зміг вижити? Де він? Люті схопили його?

Якусь мить Ласіс приходив до тями.

— Він у королеви Онн. — Голос Хороброго був слабким, але у його словах звучала страшна правда. — Мене теж утримували і намагалися вбити. — Зробивши глибокий вдих, він продовжив: — Та їм це не вдалося.

Хоробра та дивний чоловік стояли поруч, обоє мали стурбований вигляд. Ласіс здригнувся, коли побачив Лютого, згадавши Рокка та воїнів крижаних Лютих, але цей незнайомець відрізнявся від них.

Усе ще слабкий Ласіс чув, як думки та порожнеча, перемішуючись, ревуть у нього у вухах. Він все ще не повністю одужав, незважаючи на свої здібності Хороброго до зцілення. Ласіс зосередився на їхніх позначених татуюванням обличчях і, звузивши очі, звинуватив їх:

— Я знаю, що означає це татуювання. — Він подивився на Хоробру з коротким волоссям кольору кориці. — Я знаю, хто ти. Зрадниця. Злочинниця. Безчесниця.

Її зелені очі спалахнули.

— Ти не знаєш, хто я, і не знаєш, як зловжили цим символом! — Голос Хороброї став сердитішим. — Мене звати Елліель. Через могутнього лорда-васала на мене повісили всіх собак, а потім мене зрадив Хоробрий Уто. Він стер усі мої спогади, аби лише прикрити злочин лорда Кейда. Політика перемогла честь. А найгірше те, що він переконав мене у нібито вчиненому мною жахливому вбивстві, і я в це повірила. — Вона поглянула на Лютого. — Але завдяки Тону я тепер знаю правду.

Не ймучи віри словам Хороброї, Ласіс подивився на Тона.

— А ти хто? Крижаний чи піщаний Лютий?

— Ані той, ані інший, — відповів Тон.

Колланан запросив його зайти до теплої кімнати.

— Ласісе, заходь і присядь. Хоробра Елліель у мене на службі, а цього чоловіка я прийняв як нашого союзника. Ми маємо так багато запитань до тебе, але відповіді, які я хочу почути, стосуються мого внука. Це повністю змінює наші плани! Наші озброєні солдати вже готують наліт на фортецю крижаних Лютих на півночі. Ми не знаємо, чи зможемо відбити Лейк Бакал, але точно завдамо їм шкоди. Ми вдаримо по них.

Тафіра відвела Ласіса до крісла Колла біля каміна, і той важко опустився в нього. Хоробрий намагався зрозуміти сенс того, що сказав король.

— Ви плануєте наліт на ту фортецю? Даремна справа.

Коли Тафіра це почула, її обличчя напружилося. Вона обернулася до свого чоловіка.

— Цього я й боюся, Колле. Я не хочу втратити ще й тебе.

— Але ми мусимо щось зробити, — гарикнув король. — Особливо, якщо наш онук живий!

— Дозвольте розповісти... розповісти вам, що сталося, — почав Ласіс. Він торкнувся товстого, ледь загоєного шраму на шиї у місці, де королева Онн різонула його по горлу. Темні стіни змикалися навколо його свідомості й спогадів, і він ледве міг бачити людей у кімнаті та стурбовані вирази на їхніх обличчях. Він розповів, як потрапив у полон у Лейк Бакал, як бився з магами та воїнами Лютих, перш ніж його потягли далеко до замерзлих пустищ. Він описав, як бачив Бірча, переляканого і тремтячого, якого королева вважає за свою домашню тваринку.

— Але ж я бачив тіла хлопчиків під снігом, — сказав Колл, немов боячись повірити в почуте. — Я бачив маленьку дерев’яну свиню, яку сам колись вирізав.

— Томко і Бірч, — мовила Тафіра, — гралися з іншими дітьми в містечку. Ти не бачив облич під снігом. Можливо, це був котрийсь із їхніх друзів. У кожного з них була твоя різьблена фігурка.

— Крижані Люті забрали Бірча, — наполягав Ласіс.

Він пояснив, як королева скористалася ним, а потім викинула надвір, вважаючи мертвим... як він ледь зміг підтримувати своє життя за допомогою вродженої магії Лютого.

Слухаючи його розповідь, Елліель виглядала вельми занепокоєною.

— Це інстинкт. Такий самий глибокий цілющий сон — це те, що підтримувало моє життя, коли мене поранили в маєтку лорда Кейда.

Ласіс розповів, як вижив з допомогою мамулів, а потім про довгу і тяжку мандрівку сніговою пустелею аж до півдня.

— Хлопчик досі з крижаними Лютими. Перш ніж розсікти мені горло, королева Онн наказала своєму воїнові забрати дитину із собою у Лейк Бакал. Я не знаю, що вони збираються з ним робити, але він може бути там... як заручник або домашня тваринка.

— Ми нападемо на Лейк Бакал, — мовив Колл. — Якщо мій онук там, ми врятуємо його. — Сірий колір його очей став глибшим, коли він дивився на Тафіру. — Це не буде просто мстивим, безцільним ударом, аби лише нашкодити Лютим. Тепер у нас є мета. Ми повинні знайти Бірча!

— Ми так само можемо влаштувати той наліт, який ви планували, Володарю, — сказала Елліель. — Вдаримо по крижаних Лютих з усією люттю, але головний напрям атаки буде лише частиною плану, щоб відвернути їхню увагу від іншої мети. Тон зможе застосувати свою магію. — Вона поглянула на Лютого, потім кивнула на Ласіса. — Поки всі захисні сили крижаних Лютих будуть зосереджені на головному напрямі, менша група зможе проникнути у фортецю і спробувати знайти вашого внука.

Колланан стиснув свою велику руку в кулак і гупнув по письмовому столу.

— Кров предків, так і вчинимо. Ми змусимо їх похитнутися. Ми вжалимо!

— Я згоден. — Ласіс відчув себе сильнішим, більш живим. — Та мені знадобиться новий реймер.

Елліель була Хороброю на службі в короля Колланана, і до її обов’язків не входило оцінювати складність отриманого завдання. Саме це означало бути Хороброю — пропонувати свою службу та свою відданість. Наліт на Лейк Бакал здавався неможливим, але вона зробить це, бо Колланан вирішив так зробити.

Хоча Елліель ніколи не зустрічала доньку короля чи її сім’ю, вона все одно ненавиділа крижаних Лютих, які зруйнували те містечко. Вона подумала про Скрабблтон і щирих шахтарів, тих добрих людей, які просто намагаються жити собі в мирі. Лейк Бакал, мабуть, був дуже схожий. Усі ці загиблі...

Елліель слухала, як король похмуро пояснював переглянутий план своїм лордам-васалам, підкреслюючи, що саме всі вони сподівалися здійснити — не просто завдати руйнівного удару, але й відшукати та, можливо, врятувати його онука. Лорди вже були озлоблені і жадали помсти, проте тепер спалах надії пронизав їхній гнів. Та все ж вона бачила, що лорди-васали дивляться на Тона з побоюванням та острахом. Він запропонував свою допомогу, і лорди очікували, що невідома магія Лютого врятує їх. Але вони не зовсім розуміли, що саме він може робити.

Перш ніж вони розпочнуть цей відчайдушний наліт, Елліель повинна була сама розібратися в тому, що це спрацює.

Коли вона привела Тона у двір біля конюшні, він мав стурбований і розгублений вигляд. Його довге темне волосся вільно спадало на спину, а сяючі блакитні очі світилися водночас невпевненістю і цікавістю. Він посміхнувся Елліель.

— Ти пообіцяла їм здібності, у наявності яких я не впевнений. Я знаю, що володію потужною магією, я це відчуваю... але ж я не знавець.

Погляд зелених очей Елліель став суворим.

— То стань знавцем! Подивись, яку магію ти маєш. Навіть коли я втратила спогади, я завжди мала свої навички. І ти також. Перевір їх.

Тон сприйняв це як цікаве випробування.

— Думаю, так і зроблю.

Біля стаєнь стояла велика діжка для збору дощової води, майже повна після осінніх злив. Потемнілі дерев’яні клепки діжки були старі, проте добре тримали воду.

— Я знаю, чого ти хочеш, щоб я зробив на озері, — сказав Тон. — Король Колланан покладається на мене, і ти теж, в тому, що я можу допомогти вам у вашій рятувальній операції. — Він звернув свій напружений погляд на воду в діжці. — Я впевнений, що це буде просто, бо ти віриш, що я маю такі величезні сили. — Його губи затремтіли у відстороненій посмішці.

— Так, я вірю в тебе. Покажи мені.

Лютий стиснув руку в кулак і занурив її у воду по самісінький лікоть. Його очі поволі заплющилися, і він заспокоївся. Його волосся рухалося так, ніби було заряджене статичною електрикою, а сам Тон зосередився і повільно видихнув.

Вода в діжці різко схопилася і застигла, наче камінь, навколо його зануреної руки. Води замерзало все більше, і від льоду клепки в діжці тріснули. Тон поглянув на Хоробру, так і тримаючи охоплену льодом руку в діжці.

— Думаю, Елліель, ти маєш рацію.

Він закотив очі і, знову зосередившись, сильно штовхнув свою наново відкриту магію. Вода танула, наповнюючи діжку і витікаючи з нових тріщин, які утворилися в клепках. Але Тон на цьому не зупинився. Він продовжував виштовхувати свою магію. Вода запарувала, потім спінилася, утворюючи бульбашки. Вода в діжці закипіла, і хмари пари піднялися вгору, немов із казана, у якому вариться суп.

Елліель сміялася від захвату і втіхи.

Тон зробив ще один поштовх. Він скрикнув, і вся кипляча вода миттєво перетворилася на пару, вибухнувши в діжці і розтрощивши клепки на друзки. Коли шлейф пари виривався назовні, то виблискував золотими цятками, а потім перетворився на сухий пил, який, упавши, розсипався по подвір’ю стайні, утворивши місцями невеличкі купки.

Тон був і здивований, і задоволений.

— Це доводить те, що мені потрібно було довести. — Він обтрусився й схвально кивнув їй. — Так, я можу зробити те, чого потребує король Колланан.